Онлайн трансляція | 12 вересня

Назва трансляції

Різне

15.07.2020

Звершення чину мироваріння в Києво-Печерській Лаврі

«Печерський Благовісник»

Журнал_КПЛ_Печерский Благовестник_2_2020_макет_1Миро — це благовонна масляниста рідина, яка використовується в Православній Церкві під час Таїнства Миропомазання, освячення антимінса, Престолу, храму, а також раніше ще використовувалася при помазанні на царство.

Святе миро приготовляється і освячується один раз на декілька років Предстоятелем Церкви, після чого передається єпископам та священикам, а алавастр з передосвяченим миром, який зберігає Предстоятель, є символом апостольського приємства [5].

Свідчення з апостольських часів про приготування, склад та освячення мира до нас не дійшли. У своїй магістерській дисертації на тему «История чинопоследований Крещения и Миропомазания» Олександр Іванович Алмазов висуває таку думку, що за апостольських часів використовували таке ж миро, яке використовувалося в іудейському старозавітному богослужінні, оскільки християнська літургічна традиція зароджувалася в умовах тісного взаємозв’язку з старозавітною традицією. А враховуючи священне призначення мира, то допустимо, що ще з початку його освячення звершувалося через благословення та молитву [4, с. 381-383].

Право освячувати миро належить тільки єпископу, про що свідчить шосте правило Карфагенського Собору (419 рік). З апостольських часів не було визначено, в який саме день має звершуватися освячення мира, а в V столітті було установлено, що чин освячення мира звершується у Великий Четвер.

На Русі до XVII століття варити миро мав право кожний правлячий архієрей. Це видно з текстів архієрейського чиновника, який зберігався в бібліотеці Києво-Софійського собору і був списаний у 1650 році поважним єпископом Діонисієм (Балабаном). На відміну від трохи пізніших видань цей чиновник містив в собі чин освячення мира. Наступним свідченням того, що мироваріння звершувалося єпархіальними архієреями, є те, що на Московському Соборі 1675 року була винесена постанова про те, що чин мироваріння звершувати тільки в Москві та Києві, а в інших єпархіальних містах, по причині рідкості і значній цінності деяких складових, які входять до складу мира, приготування і освячення мира заборонити [2].

Звершення чину мироваріння в Трапезній церкві Києво-Печерської Лаври почалося з 1843 року. Зазвичай варили миро один раз на три роки. Не дивлячись на це, кожного року з казни виділялося 306 рублів для того, щоб купити і приготувати всі компоненти, які входять до складу мира [3]. Ми не знаємо першопочатковий склад мира, так як до наших часів не збереглися списки компонентів, які входили до нього. Відомо тільки те, що в єлей добавляли місцеві трави, які мали хорошу пахучість. До нас дійшли списки з початку XVIII століття, в яких міститься склад мира в Руській Церкві. Так, у 1726 році до складу мира входило 27 компонентів, а в реєстрі, який був надрукований в додатку до книги «Чин мироварения» та виданий у 1841 році в Києво-Печерській Лаврі, перераховується 24 складових. На 1850 рік до складу мира входили 27 наступних компонентів: «масло прованське, біле виноградне вино, стиракс сухий, стиракс рідкий, росний ладан сіамський, ладан простий чорний і білий, кардамон, біла мастика, сандарак, терпентин венеціанський, перуанський бальзам, розові квіти, трави базиліка і майоранова, благовонні масла: мушкатноє густе, мушкатноє ефірне, бергамотне, лавандове, лигнецидровне, розмаринове, розове, померанцевих квітів, гвоздичне, лігніродійське, коричне, майорану» [6, с. 358-359].

08Приготування до мироваріння починається з Хрестопоклонної Неділі Великого посту. «В цей час частина масла (6 пудів) вариться з двома відрами вина. В розлите потім в банки масло в перетертому виді всипаються стиракс, ладани і духмяні трави. Суміш ця настоюється два тижні, після чого настій розливається в сулеї; половина гущі відділяється, а інша половина настоюється вином, яке через чотири дні також зливається в сулеї. Віджаті від масла стиракс і ладани поки залишаються» [2]. Наступний етап приготування мира починається у Великий Понеділок вже безпосередньо самим мироварінням. 14 пудів масла, настої трав, квітів і частина вина вливаються в мироварні котли. Архієрей звершує чин освячення води та кропить святою водою приготовані до мироваріння матеріали і котли, після чого дикирієм запалює вогонь під котлами. З цього часу і аж до Великої Середи, коли закінчується варіння мира, біля котла знаходяться священики, які читають Євангеліє, і диякони, які перемішують в котлах масло і вино. В середу в котли додають стиракс із банок з вином і всю вижату із масла стираксову і ладанну гущу, а також по мірі потреби і вино. Як закінчується варіння, то до мира додаються всі благовонні масла, бальзам, сандарак, мастика і терпентин, які попередньо були розпущені в настояному на стираксі маслі. Після цього миро розливається в алабастри, і кришки обв’язуються шнурками і припечатуються [6, с. 359].

В самий день освячення мира, у Великий Четвер, до початку Божественної Літургії у приміщення, де зберігається миро, під час дзвону направляється процесія, під час якої співають тропар П’ятидесятниці, із запрестольним хрестом, свічками, рипідами, духовенством, яку очолює архієрей в повному облаченні. Архієрей роздає алавастри з миром священикам, які переносять їх у храм і поставляють біля жертвеника, і починається Літургія. На великому вході перед Дарами старший архімандрит несе алавастр з передосвяченим миром, а інші священики несуть нове приготоване миро, і диякони покривають рипідами. Архієрей в Царських вратах приймає алавастр з освяченим миром і поставляє його на Престол, а священики тим часом вносять нове миро і поставляють по сторонам Престолу.

Освячення мира відбувається після слів «І да будут милості Великого Бога», архієрей відкриває алавастри з новим миром і тричі їх благословляє, говорячи: «Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, амінь». Архідиякон говорить: «Вонмем», а потім: «Господу помолимся», — після чого архієрей читає дві молитви на освячення мира. В першій архієрей просить Господа послати Святого Духа і освятити миро, а в другій дякує Богу за те, що сподобив його бути служителем цієї тайни. Після молитов архієрей знову тричі благословляє кожний сосуд і закриває їх. Після Літургії святе миро священики переносять в лаврську ризницю під спів 44-го псалма «Отригну серце моє слово благо», де воно і зберігається і де додають в кожний алавастр декілька капель передосвяченого мира і доливають в цей сосуд нове освячене миро [6, с. 360].

В лаврській ризниці відповідальним за збереження і видачу мира слугував еклесіарх, який в свою чергу доповідав митрополиту та Духовному Собору про кількість мира і повідомляв заздалегідь про те, що в наступному році потрібно буде варити миро. Після чого Київський митрополит писав прохання Святішому Синоду, в якому інформував про те, що буде звершувати в цьому чи в наступному році мироваріння.

Мироваріння в стінах Києво-Печерської Лаври останній раз звершувалося в 1913 році. Наступне приготування мира мало звершуватися в 1916 році, що і було прописано в постанові Духовного Собору, але у зв’язку з політичними обставинами та евакуацією в Києві воно не звершувалося. Митрополит Київський Володимир (Богоявленський) 29 січня 1916 року звернувся до Святішого Собору з повідомленням про те, що в Києві мироваріння не буде звершуватися, а також з проханням дозволити після того, як у Києві закінчиться миро, направляти всіх у Москву. На що Синод дав позитивну відповідь та повідомив, що заготовлять 48 відер мира [1].

Починаючи з 1917 року, коли після трьохсотлітньої Синодальної епохи було відновлено Патріаршество на Русі і був обраний патріархом Тихон (Белавін), право варіння мира залишилося за патріархом і звершувалося тільки в Москві.


Список використаних джерел та літератури

Архівні матеріали:

Центральний державний історичний архів України, м. Київ

Фонд 128. Києво-Печерська лавра

  1. Оп. 1 загальний. Спр. 2181. Дело о мироварении в Лавре, 27.03.1850.
  2. Оп. 1 благочинний. Спр. 3302. Дело Духовного Собора Киево-Печерской Лавры о совершении в Киево-Печерской Лавре мироварения для отпуска церквам разных епархий, 28.01.1864.
  3. Оп. 2. Спр. 7. Рапорт Киево-Софиевского Собора о разрешении расхода денег на покупку материалов необходимых для приготовления мира, 1850.

Література:

  1. Алмазов А. И. История чинопоследований Крещения и Миропомазания. — Казань, 1884.
  2. Ванюков С. А. Освящение мира // Московские Епархиальные Ведомости, 2007. — № 7-8.
  3. Чин мироварения // Киевские епархиальные ведомости, 1900. — № 9.

Ієродиякон Андрій (Ломага)


Публікується без змін, як зазначено в оригіналі.
Зміст номеру

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.


Редакція сайту www.lavra.ua

Щотижнева розсилка тільки важливих оновлень
Новини, розклад, нове в розділах сайту

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: