Христос воскрес!

У бесіді із самарянкою Господь Іісус Христос навчає нас, як ми повинні поклонятися або молитися Богові. Бог є Дух, і ті, що поклоняються Йому, повинні поклонятися в дусі та істині (Ін. 4:24).

Коли ми вдома або в храмі, стоячи перед святими іконами, осіняємо себе хресним знаменням, схиляємо голову й коліна, звершуємо земні поклони, запалюємо свічки й лампади, жертвуємо на храм, прикрашаємо його, тоді звершуємо зовнішнє, видиме вшанування, служіння і поклоніння Богові. Таке поклоніння ще не є поклонінням у дусі та істині, ще не є самою молитвою, а лише її зовнішньою приналежністю; воно має цінність тільки тоді, коли є вираженням нашого внутрішнього молитовного настрою.

Істинна, духовна і спасительна молитва є піднесенням розуму й серця до Бога, а в найвищому ступені — таким станом душі, коли вона підноситься до Бога, входить у найближче спілкування з Ним, бесідує з Ним, має ніби один дух із Господом і через це відчуває невимовну радість у Господі.

Якщо ж ми самі не уважні до того, що наші уста промовляють на молитві, то як сміємо сподіватися, що Бог почує нашу молитву? «Як же ти хочеш, щоб Бог тебе чув, — говорить блаженний Августин, — коли ти сам не чуєш, що говориш перед Ним». Сам Господь засуджує холодних і розсіяних молільників: «Наближаються до Мене люди ці устами своїми, і шанують Мене язиком, серце ж їхнє далеко відстоїть від Мене; але марно шанують Мене» (Мф. 15:8–9).

Часто нашу душу під час молитви розважають суєта, життєві турботи, гріховні помисли. Це відбувається тому, що ми приступаємо до молитви без благоговіння, без попереднього приготування до неї. Наша молитва буде розсіяною, якщо ми починаємо її відразу після своїх справ, після пустих розмов, тілесних утіх, якими наповнена вся наша уява.

Перед молитвою важливо нагадати собі, до Кого ти збираєшся звертатися, перед Ким хочеш вилити свої прохання, подяку і славослів’я. Входячи до храму для молитви, необхідно пам’ятати, що храм — місце особливої благодатної присутності Божої, де «Сили Небесні з нами невидимо служать, де Цар царюючих і Господь господствуючих приходить заклатися і датися в їжу вірним».

Господь повеліває нам поклонятися Богові або молитися Йому не лише духом, а й істиною; не так, як би ми самі надумали Йому служити, а так, як навчає Своїм прикладом Господь, як установили апостоли Христові й святі отці та як велить нам служити Богові Свята Церква Христова.

«Бог є Дух», — говорить Господь жінці-самарянці, і поклонятися, молитися Йому потрібно духом та істиною. Що означає поклонятися Богові духом? Для поклоніння Богові ми здебільшого збираємося у храмах. Але чи духом ми тут поклоняємося Богові? Якщо ми молимося без ревності й уваги, розсіяно, якщо схиляємо голову, коліна, устами промовляємо слова молитви, а в душі не маємо почуття благоговіння і думаємо зовсім про інше, якщо тілом стоїмо в храмі, а духом блукаємо по торжищах світу, то це, очевидно, не є поклонінням Богові духом, бо дух наш не бере участі в такому поклонінні.

Навпаки, коли дух наш невидимо бесідує з Богом — Духом і входить у спілкування з усіма небожителями, коли він від землі підноситься вгору, від видимого — до невидимого, коли ми «про горнє помишляємо», маємо ніби один дух із Господом, коли дух наш палає любов’ю до Бога, линучи у світ духовний, тоді ми поклоняємося Богові духом.

Але поклоніння Богові духом буде ще не повним, якщо воно не супроводжується поклонінням тілесним. «Прославляйте Бога і в тілах ваших, і в душах ваших» (1 Кор. 6:20), — говорить Слово Боже. Таке поклоніння Богові вже є поклонінням істинним. Хто так поклоняється Богові, той поклоняється істинно, правильно, поклоняється так, як навчає нас сьогодні Господь.

Тож будемо, браття і сестри, просити у Господа просвітлення нашого розуму і сердець, щоб ми приносили до Його Престолу молитву чисту, своїм життям прославляли і величали Його та поклонялися Йому в дусі й істині. Амінь.