Онлайн трансляція | 12 вересня

Назва трансляції

Огляд ЗМІ

23.02.2024

Руйнування і нове життя Успенського собору Лаври

lavra.ua

Джерело: https://kyivpastfuture.com.ua/ru/uspenskyj-sobor-2/

Після революції 1917 року почалося планомірне розграбування і знищення православних святинь. На території Лаври проти волі парафіян і духовенства закривали храми. Під час артилерійського обстрілу Києва більшовицькими військами в січні 1919 року і боїв із польськими військами в червні 1920 року собор було пошкоджено, зокрема верхній фронтон із південно-східного боку, стіни жертовника і вівтаря, які отримали три пробоїни, покрівлю, в яку влучив снаряд із боку Трапезної палати, було розбито всі вікна.

З 20-х років Успенський собор був уже єдиним діючим храмом Верхньої Лаври, але руки безбожників не здригнулися зазіхнути на головну святиню народу Божого. Під час Другої світової війни собор було зруйновано вибухом 3 листопада 1941 року.

Сучасна версія причини руйнування собору зазначає, що під час відступу радянських військ із Києва 16-17 вересня 1941 року собор таємно замінувала саперна команда спеціального призначення 18-ї дивізії НКВС у рамках ведення війни тактикою «спаленої землі», а 3 листопада — підірвала. Деякі сучасні публіцисти, згідно з радянською офіційною версією 1960-х років, досі приписують організацію вибуху диверсійній групі Івана Кудрі.

Після вступу до Києва гітлерівці одразу вирушили до Лаври і довго тріумфально дзвонили в дзвони. Потім встановили в ній гармати, зокрема зенітні, для захисту переправи через Дніпро, а в численних келіях солдати розташувалися на постій.

Минуло півтора місяця. Уже був підірваний радянськими диверсантами і згорів Хрещатик, окупанти розстріляли останніх в’язнів у Бабиному Яру. Раптово в Лаврі пролунав сильний вибух — завалилася частина кріпосної стіни — просто на гармати. Не встигли гітлерівці отямитися, як пролунав другий вибух — в арсеналі, біля головних лаврських воріт, де був склад боєприпасів, і вони рвалися у вогні. Будівля сильно загорілася — від неї на всі боки розліталися фонтани іскор. Від третього вибуху затремтіла земля — це був вибух в Успенському соборі. Але храм дивом устояв. Його було зведено в XI столітті з особливої плоскої цегли з червоної глини, такої міцної, що її не можна було розбити й молотком. Це була кладка на століття. Через деякий час у соборі пролунав новий вибух. Від його жахливої сили уламки цегли розлетілися на кілометри й обсипали весь Печерськ. Собор обвалився, перетворившись на гору каменю. Один німецький ветеран згадував: «Перші три вибухи здалися нам тоді іграшками, а ось у четвертий раз уже дало, так дало!» Можна тільки уявити, скільки потрібно було вибухівки завести під собор. Територія Лаври виявилася всіяна шматками мозаїк собору, фресок, вівтарного різьблення.

Влітку 1977 р. у британській пресі опублікували донесення в Берлін керівництва абверу в Києві з приводу цих подій, як виявилося пов’язаних із приїздом до Лаври фашистського президента Словаччини Йозефа Тисо. «Тисо приїхав до монастиря зі своєю свитою 3 листопада 1941 року близько 12.30 і відбув близько 13.30. А близько 14:30 всередині Успенського собору стався невеликий вибух. Вартовий помітив три фігури, що бігли, їх застрелили. За кілька хвилин після цього стався грандіозний вибух, що зруйнував увесь собор. Вибухову речовину, ймовірно, заклали заздалегідь. Мабуть, цей акт слід розглядати як замах на життя президента Тісо. Трьох імовірних злочинців неможливо було ідентифікувати, оскільки в них не було жодних паперів».

Український письменник Данило Кулиняк, розслідуючи обставини вибуху Успенського собору, з’ясував, що напередодні відступу Червоної Армії з Києва було заміновано всі головні громадські будівлі. Серед них культові — Софійський та Успенський собори. Але через несправність вибухового пристрою Софійський собор уцілів. Чого не можна сказати про Успенський. Сюди вибухівку завезли з таким розрахунком, щоб підірвати її в момент збору фашистської еліти. Для цієї мети в підземеллі собору встановили три види детонаторів: радіо- та електропідпалювачі й бікфордів шнур. Спецкоманда детонаторів НКВС чекала тільки умовного сигналу від спостережного пункту, у полі зору якого перебували в’їзні лаврські ворота. Дізнавшись про намір Тисо оглянути Лавру, німецька окупаційна влада міста вжила безпрецедентних заходів безпеки — на світанку 3 листопада 1941 року виселила все цивільне населення Лаври та прилеглих до неї будинків. Також оточили монастир суцільним подвійним кільцем солдатів, які не могли сховатися від спостережного пункту спецкоманди. Коли до воріт Лаври під’їхали три лімузини в супроводі штабних машин, стало зрозуміло — час «Ч» настав. Сигнал на радіопідрив було подано. Але вибуху не відбулося. Розсекречені й опубліковані характеристики радянських мін показують: акумулятори, якими оснащувалися вітчизняні радіоміни, за сорок діб розряджалися. Київ радянські війська залишили 19 вересня, а собор підірвали 3 листопада. До того ж мінування відбувалося не в день відступу з міста, а раніше, тож до дня вибуху акумулятори мали сісти, тому радіосигнал не спрацював. Тоді й задіяли групу з трьох підривників у самій Лаврі, які в ній сховалися. Але час було втрачено: високий гість, відвідавши собор, вийшов із нього і поїхав, а вибух так і не відбувся вчасно. Подвійне оточення навколо Лаври було знято. Зупинити запущений механізм детонації підривникам не вдалося, що підтвердив невеликий вибух усередині собору. Усвідомивши неминучість ще потужнішого вибуху, вони кинулися тікати, але були застрелені охороною.

Лавра стоїть на найвищій точці Києва, оточена кріпосними стінами, і, таким чином, є відмінною оборонною фортецею. Тому вибух її прирівнювався до великої військової операції. Однак після цих жахливих актів вандалізму В. М. Молотов, заступник голови Державного комітету оборони СРСР, виступив із зверненням до всієї світової спільноти і звинуватив гітлерівців у знищенні історичної святині. З його подачі радянськими фахівцями було складено «Повідомлення Надзвичайної державної комісії з розслідування та встановлення злочинів німецько-фашистських загарбників». У ньому значилося: «За наказом німецького командування військові частини пограбували, підірвали і зруйнували найдавнішу пам’ятку культури — Києво-Печерську лавру». І в післявоєнних радянських путівниках і дослідженнях про Лавру писали те ж саме.

Радянська версія, що, згідно з матеріалами Нюрнберзького процесу, представленими радянською стороною, вибух був здійснений німецькими окупаційними військами, досі актуальна серед деяких публіцистів. Вони подають як доказ цієї версії те, що перед руйнуванням храму під керівництвом рейхскомісара Еріха Коха було здійснено масовий вивіз коштовностей храму, серед них: литий срібний престол із вівтаря, срібні царські врата, срібні ризи, зняті з ікон, срібні гробниці, Євангеліє у срібних окладах, зібрання тканин і парчі, а також близько 2 000 дорогоцінних предметів. Але як відомо, масові пограбування німцями окупованих територій не є таємницею і не обмежувалися лише вивезенням коштовностей із Лаври. А також правдоподібність радянської версії підкреслює факт, що збереглася професійна німецька фото- і кінохроніка вибуху — у середині 1990-х років її кадри знайшли в приватному зібранні в Обергаузені та надіслали до Києва за сприяння доктора Вольфганга Айхведе (Eichwede), директора Forschungesstelle Osteuropa Бременського університету, що опікувався проблемами реституції. Щоправда, цю так звану професійну німецьку фотохроніку вибуху виконано тільки з одного ракурсу — за десяток кілометрів від вибуху, з Наводницького мосту. Причому в кадр потрапили сторонні люди, охорона мосту, що свідчить про випадковість того, що вдалося зняти вибух.

Крім цього, сам факт того, що за годину до вибуху Успенський собор відвідав Йозеф Тисо, прямо перекреслює ймовірність підриву собору німецькою окупаційною владою. Адже це малоймовірно, що німці дозволили б йому розгулювати серед сотень кілограмів вибухівки, ризикуючи його життям. За такий вчинок офіцерам, що забезпечують перебування Тисо на території Лаври, щонайменше, погрожував би трибунал. Цілком зрозуміло, що якби гітлерівці мали намір підірвати собор, вони зробили б це хоча б наступного дня після відвідин собору Тисо.

Ще на користь радянської версії з невідомих причин у своїх мемуарах розповідає Альберт Шпеєр: «Підрив був здійснений німецькою окупаційною владою під керівництвом рейхскомісара України Еріха Коха. У рамках нацистської ідеології “підкорені народи не повинні мати символічних культових споруд, які б зміцнювали їхню ідентичність і прагнення до автономії”».

Відомий радянський кінорежисер Олександр Довженко також вважав, що Успенський собор підірвали «свої». Одразу після вигнання ворога він опинився в Києві й по гарячих слідах розпитав багатьох жителів. У «Щоденнику» записав із болем: «Не німці знищили центр нашої змученої столиці, а ми самі… І Лавру підірвали».

Також слід зазначити, що восени 1941 року німці не підривали інших церков на території України. Більше того, вони допускали (хоча й під контролем) відродження релігійного життя.

Після вибуху збереглися тільки в незначному обсязі стіни апсид, фрагменти стародавньої північної стіни, два пілони XI століття, східна частина бокового вівтаря св. Іоанна Богослова з верхнім вівтарем св. Андрія Первозванного і вінцевим бароковим куполом.

В 1981 році було вирішено відновити собор Успіння Пресвятої Богородиці до святкування 1000-річчя прийняття християнства на Русі, але це рішення не було реалізовано.

Знову почати відтворення Успенського собору вдалося лише через кілька років — після оприлюднення Указу Президента України Леоніда Кучми від 9 грудня 1995 року про відновлення Успенського і Михайлівського Золотоверхого соборів. Цього разу закінчити храм було вирішено до іншого ювілею — святкування 950-річчя заснування Києво-Печерської Лаври, яке мало відзначатися у 2001 році.

24 серпня 2000 року в День незалежності України відбулося урочисте освячення відновленого Успенського собору, яке звершив Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Володимир.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.


Редакція сайту www.lavra.ua

Щотижнева розсилка тільки важливих оновлень
Новини, розклад, нове в розділах сайту

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: