В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.

У сьогоднішній недільний день ми зібралися в цьому святому храмі, подібному до корабля, яким є Церква Христова, і, потрапивши на нього через купель хрещення, ми намагаємося дістатися до тихої пристані Царства Небесного. Господь прийшов у цей світ, щоб принести нам благу звістку, що через любов Бога до людини, через смерть і хресні страждання Його на Хресті повернеться до нас Царство Небесне, і ми станемо Його наслідниками, адже у свій час ми Його втратили і від цього людство постраждало. У життя увійшли смерть, хвороби. «У поті лиця свого, — сказав Господь Адаму, — ти будеш здобувати хліб». Люди, які оточували Христа під час Його земної проповіді бачили у Ньому і Вчителя,і Наставника, Він звершував такі чудеса, яким вони дивувалися. Хтось прославляв за це Бога, Який послав Мессію, Христа Спасителя, у цей  світ, а хтось думав, що прояв Божественної любові – це дійсно милосердя Господнє. Було багато і таких, хто засуджував Христа і докоряв Йому за те, що Він зробив у суботу, у той день, коли за законом Старого Завіту мав бути спокій від всього того, що робила людина. Що згуртовувало людей навколо Христа? Звичайно, бажання насолодитися Його Божественними словами, але для цього потрібно не просто чути. Ми маємо вуха, щоб чути спів пташок, чути як шелестить листя, як падає дощ, але потрібно почути поклик Божий, відкрити своє серце, щоб туди увійшов Господь і завжди там перебував.

Кожний із нас намагається черпати сили для достойного духовного життя із Слова Божого – Євангелія. Апостол та євангеліст Іоанн Богослов, починаючи своє Євангеліє, каже: «Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог». Через слово, через втілення Бога ми маємо Спасителя світу – Христа, Який прийняв людську подобу, щоб спасти нас від гріха, прокляття і смерті. Перенесемося подумки на береги Генісаретського озера – це єдине прісне джерело води для Ізраїля. Коли Господь ходив цими водами Своїми стопами, учні злякалися, Господь  увійшов до човна, дав людям живу воду – слово Своєї Божественної проповіді. Люди йшли за Господом, адже вони знали, що Господь приніс нове вчення, якому немає рівних серед того, що вони чули від фарисеїв, садукеїв і вчителів старого Ізраїлю. Господь проповідував любов. Він тоді казав і досі нас вчить, що через любов, через терпіння, через достойні вчинки у своєму житті людина виправдовує своє людське достоїнство, як творіння рук Божих.

Господь сьогодні звертається до кожного з нас саме через Своє Божественне слово, через послання святого апостола Павла, через Євангеліє, яким Він благовістить нам, що воно має бути написане на скрижалях нашого серця, але якщо ми знаємо слово Боже, але не виконуємо його, яка нам з цього користь?!

Сьогодні ми стали свідками чудесного улову. Апостоли трудилися всю ніч, але нічого не спіймали. Чому? Можливо, вони не попросили у Бога благословення на те, щоб їх ловля стала успішною, можливо, вони сподівалися на себе, що вони вже ловили раніше рибу і це їм вдавалося. Але Господь одночасно посоромив їх сподівання на самих себе і проявив Свою чудодійну силу, адже вони спіймали, по слову Господа, стільки риби, що покликали інших рибалок, аби вони наповнили свої човни і відчули, що покірність волі Божій дає свої плоди. Апостол Петро настільки злякався цієї чудодійної сили Христа Спасителя, що впав до Його ніг. Святитель Димитрій Ростовський каже, що це не просто острах апостола, а подив тому чудодійному дійству, яке звершив Господь, прояв його смиренномудрія.

Кожному з нас Господь дав у таїнстві миропомазання доброчинності –  віру, терпіння, благість, милосердя, любов – і вони стали тими цеглинами, на яких ми маємо збудувати дім нашої душі. Якщо в ньому будуть міцні стіни, широкі двері, світлі вікна, то промінь Божої любові потрапить до нас і попалить наші гріхи, тоді ми поєднаємося з Богом навіки і ніхто, і ніщо, як говорить апостол Павло, не зможе нас відлучити від любові Божої.

Господь  вибрав апостолів для того, щоб вони пішли по всьому світу і проповідували Його Розп’ятого і Воскреслого. Сьогодні ми, хто наповнив цей корабель церковний, можемо себе порівняти і з вівцями стада Христового і з тими рибами, які спіймали апостоли за словом Христа. Але досить часто ми потрапляємо у сіті, які ставить диявол, підкорюючи нашу волю, щоб погубити нашу душу. Але хто у тому винний, що ми відкриваємо двері своїх почуттів для того, щоб він діяв в середині нас?! Ми маємо відкривати душу тільки Господу і Його Божественній благодаті. Коли Господь постукає у двері наших сердець, відчуємо і сприймемо цей стук як заклик до покаяння, до достойних плодів нашої віри, надії і любові. Давайте протягом цього тижня будемо пам’ятати слова, які Господь нам сьогодні говорив через Євангеліє, щоб бути достойними дітьми Божими і наслідниками вічного Царства Небесного. Амінь.

фото архімандрита Нифонта