Сьогодні, дорогі браття і сестри, зі Священного Писання ми чули, що Господь обирає Собі тих, хто буде слухняний Йому у виконанні волі Отця Небесного, бо Він посланий для нашого спасіння. І якщо лише ми уважатимемо на голос Господа нашого Іісуса Христа, то неодмінно матимемо й учнів, які почують і наш голос, бо говоритимемо не від себе, адже вбогі духом і самі по собі не можемо сказати нічого корисного, хіба що Духом Святим.

Знову і знову ми збираємося в канонічній Церкві Христовій, щоб засвідчити нашу вдячність Отцю Небесному за Його величезну любов, явлену в Своєму Сині, а також за великих угодників Божих, які є світильниками в нашому затьмареному гріхом житті. Бо якщо людина йде вночі й не має світильника у своїх руках, вона неодмінно спотикається і падає, оскільки не бачить, куди йде. Так само й людина йде життєвим шляхом, а цей шлях, як говорять святі отці, є «темрявою для неосвіченої людини», тобто для невіруючої, яка не визнає істин Христових, що проповідувалися протягом усього людського буття. Це означає, що така людина неодмінно заблукає, а це приведе її до смерті та вічної погибелі.

Ми бачимо, дорогі браття і сестри, що людина, віддалена від церковного життя і Матері-Церкви, впадає в різноманітні спокуси й стає байдужою до справжніх духовних і моральних цінностей. Сьогодні це можна спостерігати у сектантському світі: люди не помічають, що призивають ім’я Господнє намарно і, слідуючи згубним звичкам, прямують до вічної загибелі. Недаремно Господь сказав у Гефсиманській молитві: «Коли Я був з ними у світі, Я зберігав їх в ім’я Твоє; тих, яких Ти дав Мені, Я зберіг, і ніхто з них не загинув, окрім сина погибелі, щоб збулося Писання». Гине той, хто не бажає спастися, хто завжди носить у собі дух противлення, дух злоби, хто не бачить в образі Христа Спасителя миру і свого власного Спасителя від гріха, прокляття і смерті.

Дорогі браття і сестри, ми з вами знаємо, що Дух Святий оновлює людину в Таїнстві Хрещення. Воістину це так, бо в Хрещенні залишаються первородний гріх і колишнє гріховне життя. Душа, як говорить Іоанн Богослов, чує голос свого Пастиря і йде за Ним, бо Він веде людину до тихої пристані Царства Небесного. Так завжди було в Церкві Христовій, так є і так буде, незважаючи на те, що сьогодні Церква Христова стає дедалі меншим стадом.

Ніщо в житті не відбувається без того, що має сповнитися до останньої йоти. Господь говорить, щоб усі знали: «Ви не раби, ви вільні». Але прийде час спокус, і перестане світити сонце, яке зігріває землю та дає все необхідне для нашого життя; тоді будуть випробовувати святих, але заради них скоротяться часи й дні. Лише молитвами праведних тримається цей злобний світ.

У давні часи, до VII століття, увесь Схід був істинно православним, істинно Христовим, але ворог роду людського не міг стерпіти спасіння людей і посіяв ворожнечу між людиною і Богом, збурюючи людське серце гординею. Згодом, дорогі браття і сестри, він посіяв ворожнечу й між християнами, і в 1054 році розділився церковний народ, але не Церква. Православна Церква Христова залишається святою і непорочною.

Ворог роду людського звів людей з істинного шляху, і хоча вони називають себе християнами, послухаймо, що говорить апостол Павел: «Коли хто навчає вас не так, як ми навчили, нехай буде анафема». Отже, бачимо, що це вже не Церква, це вже не єдине древо, а гілки, що відпали від нього, не мають у собі життя і призначені для вогню. Очищаючи землю, господар прибирає відсохлі гілки; але тому, хто слідує за Христом і виконує Його заповіді, не слід боятися геєни вогненної, бо сказано у Святому Писанні: «Не бійся, мале стадо, бо Отець ваш благоволив дати вам Царство».

Не в силі Господь, а в правді; не нашими молитвами тримається нині світ, але святими угодниками Божими й тими, хто воістину, немов повний колос, схилив свою голову під ярмо Христове, бо воно благе і спасенне для кожної людини.

Сьогодні, дорогі браття і сестри, Церква прославляє одного з найбільших угодників Божих — святого великомученика Георгія Побідоносця. Чому він іменується великомучеником? Тому що людському розумові незбагненно витерпіти стільки мук і страждань, скільки переніс цей святий. Він є істинним сповідником, бо не зрікся Христа, переносячи за Нього страждання, як сказано в Євангелії: «Хто визнає Мене перед людьми, того і Я визнаю перед Отцем Моїм Небесним».

Так святой великомученик Георгій милістю і благодаттю Божою, звершуючи чудеса іменем Христовим, своїми стражданнями та випробуваннями багатьох привів до віри Христової.

На іконах Георгій Побідоносець зображується зі списом, що пронизує змія. За переданням, біля підніжжя Ліванських гір, у Бейруті, де жив святий, було озеро, в якому мешкав змій, що пожирав людей. Кожен житель міста за жеребом віддавав йому на поживу юнака чи дівчину. Одного разу жереб випав на доньку правителя тієї місцевості. Дівчина, ще не цілком просвічена вірою, але знаючи про силу Христа, почала молитися Богові, щоб Він зберіг її від страшної смерті.

У той час з’явився юнак на коні. Це був великомученик Георгій, посланий Богом, щоб урятувати не лише цю дівчину, а й багатьох привести до Христа. Коли змій вийшов із води, Георгій Побідоносець пронизав його списом, а потім закликав усіх подякувати Всемилостивому Богові за це велике спасіння. Того дня, як пише літописець, понад двадцять п’ять тисяч чоловіків, не рахуючи жінок і дітей, прийняли Хрещення.

Безліч подвигів звершив святий великомученик за часів гонителя християн Діоклетіана, правління якого було найтяжчим для молодої Церкви Христової. Коли, прагнучи врятувати язичництво, імператор видав указ про знищення християн, Георгій роздав своє майно, відпустив рабів, прибув на місце, де приносили жертви ідолам, і відкрито сповідав Іісуса Христа Спасителем і Богом.

Його палили вогнем, розтягували на колесі, взували в розпечені металеві чоботи, давали смертоносне пиття, але він усе терпів силою Христовою, силою Божою, безперестанно відчуваючи присутність Господню. Відкрито сповідуючи християнство і зневажаючи смерть, святий перемагав цей лукавий світ.

Тому, дорогі браття і сестри, він є тим прикладом, якому ми повинні наслідувати в нашому земному житті. Бо сьогодні, прикриваючись різними видами благодійності, ми поступово відрікаємося від своєї віри, заради власної вигоди відходимо від тих істин, заради яких християни всіх віків ішли на муки.

Сьогодні, як і в давні часи, перед нами стоїть одне й те саме питання: що є істина? Істина — це Господь і непорушність Його слів. Якщо ми перебуваємо в цій істині, то йдемо шляхом, який веде до Царства Небесного.

Тому, дорогі браття і сестри, потрібно частіше перегортати сторінки свого земного життя, звіряючи їх з ученням Христовим, а також із життям і подвигами великомученика Георгія Побідоносця та інших великих угодників Божих, щоб нам не загинути, а мати життя вічне в оселях Царства Небесного. Амінь.

Христос воскрес!