Люди засудили Бога на смерть, а Своїм Воскресінням Він засудив їх на безсмертя. За побої відплатив їм обіймами, за образу — благословенням, за смерть — безсмертям. Ніколи люди не виявляли такої ненависті до Бога, як тоді, коли розіп’яли Його; і ніколи Бог не виявляв більшої любові до людей, ніж тоді, коли Він воскрес. Люди хотіли навіть Бога зробити смертним, але Бог Своїм Воскресінням зробив людей безсмертними. Воскрес Розіп’ятий Бог і вбив — смерть. Більше немає смерті.

Безсмертя огорнуло людину і всі її світи.

Людська природа Воскресінням Богочоловіка невідворотно захоплена шляхом безсмертя і стала страшною для самої смерті. Бо до Христового Воскресіння смерть була страшною для людини, а після Христового Воскресіння людина стала страшною для смерті. Якщо людина живе вірою у Воскреслого Богочоловіка, вона живе понад смертю, недосяжна для неї; вона є підніжжям ніг її: смерть, де твоє жало? аде, де твоя перемога? І коли Христова людина помирає, вона лише залишає тіло, як одяг, у який знову зодягнеться в день Страшного суду.

До Воскресіння Богочоловіка смерть була другою природою людською: життя — першою, а смерть — другою. Людина звикла до смерті, як до чогось природного. Але Своїм Воскресінням Господь усе змінив: безсмертя стало другою природою людини, стало природним для людини, а смерть — неприродною. Як до Христового Воскресіння природно було людям бути смертними, так після Христового Воскресіння стало природно людям бути безсмертними.

Гріхом людина стала смертною і тлінною; Воскресінням Богочоловіка вона стає безсмертною і вічною. У цьому сила, у цьому могутність, у цьому всемогутність Христового Воскресіння. Без нього не було б християнства. Серед усіх чудес це — найбільше чудо. Усі інші чудеса виростають із нього і до нього зводяться. Із нього виростають і віра, і любов, і надія, і молитва, і боголюбство. Подивіться: учні-втікачі, що втекли від Іісуса, коли Він помер, повертаються до Нього, бо Він воскрес.

Подивіться, сотник визнав Христа Сином Божим, коли побачив Воскресіння з гробу. Подивіться, всі перші християни стали християнами тому, що Господь Іісус воскрес, тому що переміг смерть. Це те, чого не має жодна інша віра; це те, що підносить Господа Христа над усіма богами і людьми; це те, що найочевиднішим чином показує і доводить, що Іісус Христос — єдиний істинний Бог і Господь у всіх світах.

Заради Христового Воскресіння, заради Його перемоги над смертю люди ставали, стають і завжди будуть ставати християнами. Вся історія християнства є не що інше, як історія одного-єдиного чуда — чуда Воскресіння Христового, яке безперервно триває крізь усі християнські серця з дня в день, з року в рік, з віку у вік — до Страшного суду.

Людина справді народжується не тоді, коли мати народжує її на світ, а тоді, коли увірує у Христа Воскреслого, бо тоді вона народжується для Життя Вічного, а мати народжує дитину для смерті, для гробу.

Воскресіння Христове є матір’ю всіх нас, усіх християн, матір’ю безсмертних.

Вірою у воскресіння людина народжується знову, для вічності народжується. «Це неможливо!» — скаже скептик. А ти послухай, що говорить Воскреслий Богочоловік: усе можливе тому, хто вірує! А вірує той, хто всім серцем, всією душею, усім єством живе за Євангелієм Воскреслого Господа Іісуса.

Віра є наша перемога, якою ми перемагаємо смерть — віра у Воскреслого Господа Іісуса. Смерть, де твоє жало? А жало смерті — гріх. Господь «притупив жало смерті». Смерть — змія, а гріх — її жало. Через гріх смерть вливає отруту в душу і тіло людини. Чим більше гріхів має людина, тим більше в ній жал, через які смерть вливає в неї свою отруту.

Коли бджола вжалить людину, вона всіма силами намагається витягнути жало. А коли її вжалить гріх — це жало смерті, що треба зробити? Треба вірою і молитвою прикликати Воскреслого Господа Іісуса, щоб Він витяг із душі жало смерті, і Він всемилостиво зробить це, бо сповнений милості й любові. Коли багато бджіл нападуть на тіло людини і поколють його своїми жалами, тіло отруюється і помирає; так само відбувається і з душею людською, коли безліч гріхів поколють її своїми жалами — вона отруюється і помирає смертю без воскресіння.

Перемагаючи Христом гріх у собі, людина перемагає смерть.

Якщо ти прожив день і не переміг жодного свого гріха, знай — ти став смертнішим.

Переможеш же один, два, три свої гріхи — дивись: ти став молодшим молодістю, яка не старіє, молодшим безсмертям і вічністю.

Ніколи не забувай: вірити у Воскреслого Господа Христа — означає вести безперервну боротьбу з гріхами, зі злом, зі смертю.

Якщо людина бореться з гріхами і пристрастями, це доводить, що вона істинно вірує у Воскреслого Господа; якщо вона бореться з ними, вона бореться за Вічне життя. Якщо ж не бореться — марна віра її. Якщо віра людська не є боротьбою за безсмертя і вічність, тоді скажи мені, в чому вона полягає? Якщо вірою у Христа ми не досягаємо воскресіння і Життя Вічного, тоді навіщо вона нам? Якщо Христос не воскрес — значить, гріх не переможений, смерть не переможена. А якщо не переможені ні гріх, ні смерть, тоді навіщо вірити у Христа? Той, хто вірою у Воскреслого Господа бореться з кожним своїм гріхом, поступово утверджує в собі відчуття, що Господь воістину воскрес, воістину притупив жало гріха, воістину переміг смерть на всіх полях битви.

Гріх поступово применшує душу в людині, заганяє її в смерть, перетворює з безсмертної на смертну, з нетлінної — на тлінну. Чим більше гріхів, тим смертніша людина.

Якщо людина не відчуває себе безсмертною — знай: вона в гріхах, у мізерних думках, млявих відчуттях.

Християнство є заклик: боротися зі смертю до останнього подиху, боротися до остаточної перемоги над нею.

Усякий гріх є відступ, усяка пристрасть — втеча, усяка вада — поразка.

Не треба дивуватися, що і християнин помирає тілом. Це тому, що вмирання тіла — це сіяння. Сіється тіло смертне, — говорить апостол Павел, — і воно проростає, зростає і виростає в тіло безсмертне. Тіло розпадається, як посіяне зерно, щоб Святий Дух оживив його і вдосконалив. Якби Господь Христос не воскресив тіло, яку користь воно мало б від Нього? Він не спас би цілісну людину. Якщо тіло не воскресло, навіщо тоді Він воплотився, навіщо прийняв на Себе плоть, якщо не дав їй нічого від Свого Божества?

Якщо Христос не воскрес — тоді навіщо вірити в Нього? Відверто кажучи, я ніколи б не увірував у Христа, якби Він не воскрес і не переміг цим смерть. Нашого найбільшого ворога переміг і безсмертя нам дарував. Без цього наш світ — галаслива виставка огидних безглуздостей. Лише Своїм славним Воскресінням дивний Господь визволив нас від безглуздя і відчаю, бо ні на небі, ні під небом немає більшого безглуздя, ніж цей світ без Воскресіння, і немає більшого відчаю, ніж це життя без безсмертя. І в жодному світі немає істоти більш нещасної, ніж людина, яка не вірує у воскресіння мертвих. Краще було б такій людині ніколи не народитися…

У нашому людському світі смерть є найбільшим стражданням і найстрашнішим жахом. Визволення від цього страждання і жаху і є спасіння. Таке спасіння дарував роду людському тільки Переможець смерті — воскреслий Богочоловік. Він відкрив нам усю таємницю спасіння Своїм Воскресінням.

Спастися означає своїй душі і своєму тілу забезпечити безсмертя і вічне життя.

Чим же досягти цього? Нічим іншим, як богочоловічим життям, новим життям, життям у Воскреслому Господі і заради Воскреслого Господа.

Для нас, християн, наше життя на землі — це школа, в якій ми навчаємося, як здобути собі воскресіння і життя вічне. Бо яка нам користь від цього життя, якщо ми не можемо ним здобути життя вічне? Але щоб воскреснути з Господом Христом, людина повинна спершу постраждати з Ним і Його життя прожити як своє. Якщо вона зробить це, то зможе на Пасху разом із Григорієм Богословом сказати: «Учора — я був розп’ятий із Ним, сьогодні — оживаю з Ним; учора — був похований із Ним, сьогодні — воскресаю з Ним».

Усього в чотири слова зведені чотири Христові Євангелія. Ось ці слова: Христос воскрес! — Воістину воскрес!.. У кожному слові — по Євангелію, а в чотирьох Євангеліях — увесь зміст усіх світів Божих, видимих і невидимих. І коли всі відчуття людські і всі думки зливаються в грім пасхального вітання: Христос воскрес! — тоді радість безсмертя стрясає всі істоти і ликуючи гримить у відповідь: Воістину воскрес!

Преподобний Іустин (Попович)
Челійський монастир (Сербія), 1950–1970-ті роки