Інтерв’ю напередодні Різдва Христового з Високопреосвященнішим Павлом, митрополитом Вишгородським і Чорнобильським, Намісником Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври

— Ваше Високопреосвященство, під час Різдвяного посту вже який рік поспіль в ніч з 31 грудня на 1 січня, коли багато людей збираються за святковими столами відзначати настання Нового року, Ви в цей час звершуєте Божественну Літургію в храмі. Як, коли і чому вперше з’явилася ця традиція?

— Я являюсь Намісником Лаври вже двадцять сім років, ця традиція з’явилася, напевно, років двадцять п’ять тому. Мені якось не по душі всі ці так звані свята, тому що під час цих гулянь відбувається багато беззаконь, порушується піст. Тому я вирішив взяти благословення у Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, щоб в цю ніч звершувати Божественну Літургію і в молитві просити у Бога милості і напоумлення нас грішних.

Я і визнаю, і не визнаю світський Новий рік: що було вчора, сьогодні триває. У Бога тисяча років як один день і один день як тисяча років, а календарі встановлені людьми для нашого з вами сприйняття часу. Щоб ми могли уявити, скільки ми років прожили. Хто сімдесят років, хто вісімдесят, кому скільки Господь наперед приготував.

Звершую я Літургію з вдячністю Богу: вона завжди благодаріння, але в цю ніч ми читаємо тропарі, Апостол і Євангеліє з Послідування подячного молебню і прохаємо у Господа милості на прийдешній рік, щоб він хоч трохи був спокійнішим і сприятливішим для нашого вдосконалення життя і прагнення до Царства Небесного. Звершення Літургії в новорічну ніч для нас стало традицією, вважаю це хорошим прикладом для всіх, котрого багато віруючих вже дотримуються.

— Ваше Високопреосвященство, чому на Різдво в храмах Лаври ми бачимо вбрані ялинки, які стоять у амвона, хіба це не світська новорічна традиція, що має коріння в язичництві?

— Ні, це не язичництво. Ця добра традиція поширена не тільки в Україні, Росії, але і у всьому світі існує. У кожного народу, нації існує своє літочислення, свій Новий рік: в Ізраїлі в один час, в Китаї в інший. Але всі також дотримуються загальноприйнятого світового календаря. Перед настанням світського Нового року в усіх країнах прикрашаються не тільки ялинки, а й фасади будинків, площі і вулиці. І це служить нам нагадуванням того, що ми повинні не приносити в світ якихось страждань, переживань, а повинні прикрашати себе доброчесним життям, як прикрашають ялинку до великого свята: це служить нам нагадуванням того, що Спаситель, що прийшов у світ, є Світло світу.

— Ваше Високопреосвященство, як відобразилися на житті Лаври і її насельників усі ті потрясіння, які пережила Україна за минулий рік?

— Всякі потрясіння діють на людину в основному негативно, якою би не була людина досконалою (а ми все ще далеко відстоїмо від досконалості). Ми переживаємо, хтось переживає і боїться за себе, хтось турбується про суспільство, хтось хвилюється за своїх рідних і близьких. Кожне потрясіння змінює будь-яку людину. Хтось, переглянувши своє життя і задумавшись про сенс життя, змінюється в кращу сторону і приймає хвороби і випробування з радістю і вдячністю до Бога. А інші з озлобленістю.

Світ у злі лежить. І ми сьогодні бачимо, як в нашій державі до Церкви відносяться можновладці. Створюються обмеження для відвідування храмів, виписуються штрафи, в той час як у світські установи вхід вільний. Я не чув, щоб хтось в храмі заразився. Сьогодні робиться все, щоб відбити людей від Церкви. Готується об’єднання всього світу навколо одного керівника, про якого ми читаємо в Апокаліпсисі. Сучасне людство намагається будувати собі нову «Вавилонську вежу», але вона руйнується. На жаль, всі ці події неминучі для нас. Тому ми повинні сьогодні особливо замислитися над сенсом нашого життя.

У бесіді з Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм мене вразили його богомудрі слова і настанови. Він сказав: «Ця пандемія ще нічого, а ось коли відбудеться зараження повітря, зараження води, це буде страшніше».

І дійсно, по всьому видно, що ми до цього рухаємося. Віруючі люди повинні в цьому розуміти те, що це Господь попускає за наше маловір’я, а невіруючі повинні прокинуться від гріха і побачити, що кінець наближається і наша душа повинна приготуватися до цих спокус, щоб постати перед Богом в чистоті і святості віри і нашого з вами життя.

— Ваше Високопреосвященство, які події року, що минає, стали найбільш важливими для святої обителі?

— Кожен день несе свої випробування: була пандемія, закривали обитель на кілька місяців, але, слава Богу, вся братія тепер здорова! В цьому році Господь узяв від нас достойних з найдостойніших, вони померли не від коронавірусу, а від старості, серцевої, онкологічної хвороб — це архім. Аврамій (схиархім. Агапіт, йому було 95 років), архім. Нектарій (було близько вісімдесяти років). Ієродиякон Наум і монах Никодим — їм було по 50 років. Ці події, звичайно, засмутили нас, але ми люди віруючі, ми не впадаємо у відчай. Ми знаємо, що прийде і наш час, і всі ми предстанемо перед Богом.

Сумно те, що зараз на Церкву намагаються навішувати ярлики, щоб відвернути людей від Бога. Але найстрашніше, що чекає на нас в найближчому часі, — це шкода від діяльності Константинопольського (не можу його назвати патріархом) Варфоломія. Який втручається в духовне життя України, під тиском держдепу сьогодні на біле кажуть чорне, а на чорне — біле. Але ми готуємо свою паству, щоб віруючі не впадали у відчай і не боялися дій беззаконних мирян, так званих — екзархів і предстоятелів, які прийшли до нас як вовки в кошару. «Хто входить в кошару овечу не дверима, а десь перелазить, той злодій і розбійник» (Ін. 10:1).  Апостол Павел говорить: «До того ж старався благовістити не там, де вже було відоме ім’я Христа, щоб не будувати на чужій основі» (Рим. 15:20). Ми за допомогою добрих людей, Миколи Злачевського, Оксани Марченко, Вадима Новінського і цілого ряду ще деяких осіб, моїх друзів з Казахстану і Росії відновлюємо лікарняний храм, корпуси і вулички Лаври. Зберігаючи храми — дім Божий, ми переходимо розумом і своїм життям до тихої пристані Царства Небесного.

— Ваше Високопреосвященство, в переддень Різдва Богородиці до Господа відійшов духівник Лаври архім. Аврамій (в схимі Агапіт). Якими спогадами про отця Аврамія ви можете поділитися, якою він був людиною, які давав настанови братії?

— Я вдячний Богу за те, що протягом усього мого намісництва я мав можливість бачити святу людину. Ми не знали, що він схиархімандрит, але тільки здогадувалися. У схиму він був пострижений покійним єпископом Нестором. Коли закривали обитель, єпископ Нестор запропонував братії прийняти велику схиму, і більшість братії погодилися прийняти Великий образ. У їх числі був і келійник владики Нестора о. Аврамій. Родом він з Волині і був дуже тихою, скромною, людиною. У о. Аврамія була не дуже віруюча, не воцерковлена сім’я радянського періоду. Але після того, як він пішов у монастир, в п’ятдесят шостому році, він більше ніколи не повертався в свій рідний дім і навіть на чин погребіння мами він теж не їздив.

Коли закрилася Лавра, він жив в родині Косовських. Жив на горищі будинку, де проживав отець Роман і матінка Люба з дітьми. Змайстрував там собі невелику келію. Піднімався він на горище по драбині, яку прибирав після цього, щоб ніхто не міг здогадатися, що там нагорі хтось живе. Це були важкі часи. На служби він ходив до Володимирського собору. Отець Аврамій шив священицькі облачення, підрясники і роздавав їх по храмах.

Я почув про нього, коли мене призначив Блаженніший Митрополит Володимир Намісником Лаври. Завдяки отцю Нектарію ми його розшукали і вмовили повернутися до Лаври. Дійсно він був і є святого життя людина. Він, коли давав брату і комусь епітимію: один поклін в день або на десять днів, то говорив при цьому: «Можливо, вам буде важко, тоді я сам зроблю ці поклони».

Він жив навпроти мене і завжди зустрічав мене і благословляв, коли я їхав на служби з Блаженнішим, це було вдень або вночі. Він мене завжди проводжав і зустрічав, і завжди молився за всіх. На Духовному Соборі були такі моменти, коли здавалося, що, можливо, батюшка чогось не знав. Коли ми починали розбирати питання про того або іншого брата нашого, то він розповідав такі сокровенні таємниці, не зі сповіді. І ми ще раз переконалися, що в цій людині діє сильна благодать Божа. Котра «немічних лікує і убогих наповнює».

Він не був публічною людиною. Він цього дуже не хотів, він ховався від слави. Служив практично до тих пір, поки міг вільно ходити і стояти. Після подолання дев’яностодворічного віку у нього почала паморочитися голова. Ми провели йому трансляцію богослужіння в келію, він слухав, причащався щодня і, поминаючи за здоров’я і за упокій всіх, виймав дуже багато частинок (маленька частинка, яку виймають з просфори). Отець Зінон, наш економ Лаври, був у нього келійником, приносив йому просфори, і батюшка поминав всіх і вся, так він молився. Я його посилав в Єрусалим на прохання матінки ігумені Георгії, для того, щоб він навчив сестер шити.

Одного разу матінка Георгія мені дзвонить і каже:

— Скажіть, будь ласка, Владико, а ваш о. Аврамій не глухонімий?

Я відповідаю:

— А що сталося?

Матушка каже:

— Він прийшов до храму вранці, на полунощницю, побув на Літургії, і після неї ми дали йому поснідати, що там було приготовлено, після цього він сідав за швейну машину і до вечірнього богослужіння не пророняв жодного слова. Побув на богослужінні, після вечері закрився в своїй келії і більше не виходив до ранку.

Він не любив багатослівності, всяких бенкетів та усього суєтного, того, чим живуть звичайні люди. Ми хотіли зняти про нього фільм, щоб багато з віруючих і невіруючих людей дізналися про нашого дивного старця і просто людину, якій Господь відкриває Свої таємниці.

Я звернувся до нього і сказав:

— Батюшка ми хочемо зняти про Вас фільм.

О. Аврамій відповів:

— Владико, припиняйте цю справу, не буду я зніматися.

Після цього він три тижні не відкривав мені двері і не відповідав на дзвінки. Через якийсь час я попросив його келійника — о. Зінона, щоб він передав йому мої слова про те, що я відмовляюся від своїх прохань щодо зйомок фільму про нього.

Приходжу до його дверей, а він каже:

— Владика ви точно відрікаєтеся від своїх слів, ніяких зйомок не буде?!

Я відповів:

— Не буде, батюшка.

Він мене обійняв і сказав:

— Та не треба мені цього, я не заради цього живу.

Якось в один з ювілеїв Лаври я покликав о. Зінона, келійника батюшки, і кажу:

— Якщо о. Аврамій не скаже хоча б кілька слів на камеру для історії, я тобі не виділю кошти на економію, для будівництва. Просто не дам.

Він пішов і каже:

— О. Аврамій, Намісник сказав, що не дасть ні копійки на будівництво, якщо Ви не скажете кілька слів про братію, яка була в обителі.

Він посидів, посидів, подумав і каже:

— Тільки заради тебе, щоб дали гроші на ремонт.

А він запитував, що робиться, як робиться, він часом міг вийти з отцем Зіноном потайки, подивитися, як і що до чого. І ми вже з острахом, Ольга, Вікторія Павлівна, Настя, так ми біля нього ходили, щоб записати його кілька слів, і він це зробив.

За добу до смерті, коли я прийшов (він мене завжди називав «владичко»): «Ось прийшов «владичко», молитвами святих отців, з Вами прийшли всі Печерські святі. Владичко, який я щасливий, який я радий!»

Ми так трохи поговорили, я взяв за руку його і сказав: «Отець Зінон, батюшка зробить нам погане свято Різдва Божої Матері, помре або напередодні, або в сам день».

Чую, що пульс вже слабкий, і дихання не таке. Вони ще подивилися так на мене як на божевільного. Увечері на вечірнє богослужіння прибігають і говорять — о. Аврамій відійшов до Господа. На шестидесятому році священицького служіння і шістдесят шість років виповнилося, як він прийшов в монастир, на Різдво Божої Матері, і на Різдво Божої Матері померла його мама. Ось таке злиття подій в одному святому старці. Тому ми його шануємо. Це дійсно свята людина.

Він розповідав, як приходили «совєти». Владика Нестор дуже красиво грав на піаніно, і він вчив дітей, які приходили до нього.

І одного разу прийшли КДБісти і сказали:

— У вас є золото.

Вони відповідають:

— Нема, якщо ви знаєте де, йдіть і візьміть.

Люди з органів заходять в келію, там стояла піч. Відкривають її і дістають пофарбовану цеглу під золото. В цей час комуністи закривали обитель. Він розповідав, як їх раз чи два рази на тиждень виводили на вулицю, клали на землю і по хребту били битами. Вони ледве-ледве заповзали в будинок. Згодом владика Нестор дуже погано ходив. Минав якийсь час, і їх знову виводили і били на вулиці. Розповідав, як братію вранці забирали з Лаври, вивозили в Білу Церкву, а ввечері вся братія збиралася біля святої брами. Багато чого такого цікавого, повчального і сумного в той час розповідав о. Аврамій, щоб ми запам’ятовували, молилися і були гідними громадянами і землі, і Неба.

— Ваше Високопреосвященство, в Дальніх печерах знаходиться ковчег із часткою мощей мученика немовляти Вифлеємського, від Ірода за Христа убієнного. Розкажіть про це.

— Частка мощей мученика немовляти, Христа ради від Ірода убієнного, була принесена в Лавру рівно чотириста років тому Святішим Патріархом Єрусалимським Феофаном — в 1620 році, коли він відвідував наші землі з дуже важливою місією для нас в той час.

Це мощі одного з тих чотирнадцяти тисяч немовлят, які були вбиті за Христа по Його Різдві. Про цю подію ми знаємо зі Священного Писання. Євангеліст описує цю подію так, коли прийшли волхви: Ірод покликав їх до себе, і вони відкрили йому таємницю явлення зірки на небі. Це була не просто зірка, це була найбільша подія світового значення, яка сповіщала про Народження Спасителя світу. В цей час за наказом ангела Божого Матір з Богонемовлям, Іосифом і Іаковом пішли в Єгипет. Ірод, довідавшись у волхвів, який вік повинен бути у Христа, послав воїнів умертвити всіх немовлят від двох років і нижче. Частка мощей одного з цих мучеників немовлят за Христа і знаходиться у нас в Дальніх печерах. Ця святиня уособлює зв’язок Єрусалиму і Києво-Печерської Лаври. Тому що з давнини і до сьогоднішнього дня Київ називають Другим Єрусалимом і найбільшою святинею. Патріарх Єрусалимський Феофіл говорить: «Лаврські печери наповнені богоугодними мужами, які сяють своєю Божественною славою за свої праці і подвиги, як і немовлята Віфлеємські, убієнні за Христа».

Тому ми дуже раді, що у нас є цей скарб. Який свідчить про те, як не потрібно чинити злим правителям лукавого часу і що не можна заради своєї вигоди робити зло іншим, тому що воно повернеться сторицею. Життя Ірода закінчилося дуже сумно, він сів на троні, після чого впав замертво, його з’їли черви. Так закінчується земне життя, якщо ти прожив його в гріхах, якщо завдавав зло Божим людям, Божому творінню. Як би ти не намагався зберегти своє життя, все одно воно закінчиться.

Ми повинні проводити доброчесне життя, щоб люди бачили наші добрі справи в ім’я Христа, і тоді будемо мати життя вічне.

— Ваше Високопреосвященство, наближається велике свято Різдва Христового, як правильно підготуватися до зустрічі цього світлого дня, щоб долучиться до загальної радості про пришестя у світ Спасителя? 

— Церква встановила найкращу підготовку до зустрічі великого свята Різдва Христового. Потрібно готувати себе до свята постом і молитвою. Це гідна поведінка, це гідне життя християнина, це стриманість своєї мови, очей, вух, своїх ніг, щоб не йти на раду нечестивих, а жити в вірі та християнському благочесті. І добре робить людина, якщо проводить ці дні в благоговінні, не святкуючи веселим застіллям Новий рік. Що може зрівнятися з Різдвом Христовим? Нічого! Нещасна та людина, яка не вірить в Іісуса Христа, Сина Божого, та людина, яка не вірить в Його пришестя у світ у плоті.

Ще страшніше, коли людина уподібнюється царю Іроду, знає, що Христос має прийти, що Він уже народився за часом, і не приймає Його. А до кожної людини Христос приходить у свій час. Тому що мені шістдесят, вам тридцять п’ять, сорок. Христос приходить до кожної людини в той час, коли наше серце підготовлене для того, щоб Його зустріти. Навіть якщо наше серце не підготовлене, наші батьки нас готують: на восьмий день приносячи нас до храму на посвяту і рясне вилиття благодаті Божої у Таїнстві Хрещення.

Господь Христос є Лагідним і Смиренним Немовлям, тому що виконав все те, що Він сказав через Мойсея. Сам Законодавець і явився Виконавцем закону, який Він написав. Це сьогоднішні законодавці пишуть закони, які самі ж і обходять, обманюють, які скасовують. А Він дав закон і виконав все. Тому найголовніше — увірувати в Христа без сумніву, віддати себе в Його руки. Тому що і біси вірують і настрашені, говорить апостол Павел, але вони не віддали себе на служіння Богу, вони залишилися на служінні лукавого Зоряниці, який спокусив і звів безліч ангелів. Христос Спаситель сказав, звертаючись до апостолів: «Він же сказав їм: Я бачив сатану, що, як блискавка, впав з неба», «однак тому не радійте, що духи вам коряться, а радійте тому, що імена ваші написані на небесах» (Лк. 10:18-20). Вічний Бог все це бачив і засвідчив для нашого з вами життя, нашого напоумлення. Тому приготуємося, дорогі браття і сестри, повністю віддавши себе в руки Божі, очистимо наші серця і тоді будемо бачити зовсім по-іншому людей, не як ворогів: люди нам не вороги, це правда.

Є просто люди нещасні, які бажають зла суспільству, країні, Церкві, але сьогодні вони є, а завтра їх уже немає. Як Ірод, бажаючи смерті Христа, вбив чотирнадцять тисяч невинних немовлят. Сам сів на престол так званої слави: втратив славу, отримав безчестя, і вічні муки, і страждання. І ким би не була людина — патріархом, митрополитом, єпископом, священиком, мирянином, якщо такі люди лукавлять проти Церкви, Богом встановлених законів, даних через апостолів і святих мужів Вселенських Соборів, слава таких людей загине з шумом. А якщо ми очистимо почуття, то побачимо Народженого Христа, прийдемо разом з волхвами, разом з ангелами і пастирями, поклонімся і отримаємо те благословення, яке діє в житті кожної людини, навіть до тихої пристані Царства Небесного.

— Ваше Високопреосвященство, що б Ви хотіли побажати читачам нашого сайту в наступаючому році?

— Я, дорогі браття і сестри, в першу чергу вітаю вас з Різдвом Христовим! Ми святкуємо Різдво 25 грудня за старим стилем, але так як суспільство прийняло новий календар, за новим стилем це 7 січня. Православні святкують Новий рік 14 січня (за старим стилем це 1 січня). У світському суспільстві прийнято святкувати Новий рік. Це не забороняється, але накритий гарний стіл точно не принесе радості з порушенням посту. Проведіть цей час в молитві, подякуйте Богові за минулий рік. Попросіть у Бога милості в наступаючому році, тому що ми не знаємо, що він нам принесе.

Хто ще не знайшов Христа, знайдіть. Він не далеко, Він не в пустелі, Він не в Ізраїлі, Він не в Москві, Він не в Києві, Він просто в вашому серці. Тільки постарайтеся відкрити Йому двері і попросіть: «Господи, прийди». Повірте, ви побачите Христа, почуєте Його солодкий голос, благословляючу правицю відчуєте, відчуєте Його благодать.

А нам, християнам, треба приготувати свої душі до нових випробувань, якщо світ не зміниться, покаявшись. Ми повинні приготувати своє серце до стояння в істині і зберігати себе в Церкві. Господь сказав: «Я збудую Церкву Мою, і ворота пекла не здолають її» (Мф. 16:18). Потрібно бути в ній! Якщо ми будемо жити в ній, ніякий Варфоломій нам не зашкодить, ніякий нам протестант не вказуватиме, ніяка влада тимчасова не нанесе нам шкоди. А якщо і доведеться постраждати за Христа і Його Церкву, як це було зі сповідниками й мучениками, то ми тільки переселимося в ту обитель, яку Господь приготував люблячим Його від створення світу.

Святі отці пишуть, що Господь приготував для кожної людини обитель, келію на Небі, в Царстві Небесному. Так не втратьте ж від цієї келії ключів — віри, надії, любові християнської. Постараємося не збитися зі шляху, який веде до нашого дому — Горнього Єрусалиму. І тоді поселимося в тій обителі, яку Господь приготував люблячим Його.

Всіх зі святом! Нехай Господь усіх укріплює в майбутні дні випробувань! Кажуть, що з восьмого числа все знову закривається на карантин. Не будемо нарікати! Будемо молитися, і все буде добре!

Нехай в новому році Різдво Христове принесе нам ту радість, яку мали пастухи і про яку сповістили ангели: «Слава у вишніх Богові і на землі мир, в людях благовоління!» (Лк. 2:14). Разом з волхвами поклонімся і принесемо Христу Народженому дари — серце сокрушенне і смиренне, свою любов і терпіння! Нехай береже вас Господь і зі святом!