Про святість, яка була, є і буде в Церкві, про свій досвід зустрічей з несвятими святими в Росії і в Україні владика ділиться з читачами Православие.Ру.

Господь дає святість життя для нашого з вами напоумлення. Я можу говорити дуже довго, тому що я — монах грішний, але бачив людей святих і жив при святих монахах.

Владика Даміан (Марчук)

Першим на шляху мого спасіння зустрівся покійний владика Даміан (Марчук). Людина лагідна, смиренна, дуже мудра. Він визначив мою долю, давши мені рекомендацію вступати до Московської духовної семінарії в 1984 році. Тоді багатьом студентам в рекомендації писали — і читає, і співає, і «по водах ходить», і «зірки з неба збирає», а мені було лише два слова: «рекомендую вступити». І коли я побачив у покійного владики-ректора Олександра (Тимофєєва) на столі, що написано в моїй рекомендації, то, звичайно, страх напав на мене, холод пробіг по тілу, думаю: Боже мій, 800 людей вступає, приймають сто, і така рекомендація… Владика Олександр запитав мене, чи знаю я владику Даміана. Я сказав, що знаю. Запитав про стан його здоров’я, ми трохи поговорили, і я був прийнятий. З цього моменту почалося моє духовне життя.

Владика Даміан передбачив день своєї смерті. Отця Георгія (який зараз служить в Німеччині) він попросив: «Приготуйте місце, в четвер у нас буде покійник». — «Хто?» — «Я помру». І дійсно, в четвер перед Трійцею він помер, і в Троїцьку батьківську суботу ми його ховали, прийшли тисячі і тисячі людей. Це була людина глибокої віри, яка все перетерпіла на своєму життєвому шляху.

У Троїце-Сергієвій Лаврі

Назавжди пам’ятне для мене навчання в Троїце-Сергієвій Лаврі, де я пізнав перші ази віри. І до цього дня залишаюся людиною глибоко віруючою і відданою Руській святій Церкві. Що ми знали, прийшовши в духовну школу з села? Ми знали, що є Живоначальна Трійця, ми знали свята, ми знали пости, виконували заповіді, читали Євангеліє. І я думаю, що для християнського життя за радянських часів, коли Церква була гнана, цього було достатньо.

Коли я приніс документи, проректор Михайло Степанович Іванов запитав мене, навіщо я прийшов, адже тут не чекає на мене ні визнання, ні зарплата. Я обурився в своєму серці і запитав його: «Чому Ви так зі мною розмовляєте?» А він відповів: «Петро, ті, хто не тверді в вірі, відпадуть, а справжні християни, залишаться. Церкві потрібні не найманці, а пастирі».

З владикою-ректором Олександром у мене склалися дуже добрі стосунки. Після того, як я залишився живий в пожежі, а п’ятеро людей з моєї кімнати згоріло, він ставився до мене по-батьківськи. І я завжди за нього молюся. Його смерть була блаженною — на саме Різдво. Він з усіма попрощався, відслужив Літургію і відійшов. Так Господь показав нам праведника: «Чесна перед Господом смерть преподобних Його».

Під час навчання ідеалами життя для мене були архімандрити Венедикт, Платон, Кирил, Наум, Афанасій, покійний Анастасій, Матвій, братія Троїце-Сергієвої Лаври. Я дивився на них і як губка вбирав їх слова.

Я дуже любив архімандрита Кирила (Павлова). Ми збиралися вечорами у нього в келії, і отець Кирил завжди сам читав Святе Письмо Нового Завіту, а мені дозволяв читати Добротолюбіє і Старий Завіт. Не кожен день, але час від часу. І дуже було зворушливо: після цього читання він давав нам, студентам, шматочок білого хліба і два шматочки риби, або дві цукерки «Ведмедик». На читаннях бував і іеросхимонах Мойсей, людина вчена, математик, автор підручників для середньої школи. Коли він під час читання засинав, а отець Афанасій штовхав його під ребро, отець Кирил говорив: «Не чіпай його, він розмовляє з ангелами». Ось така була у батюшки любов! Ця любов зворушувала наші серця. Церква свого часу ще скаже про подвиг святого життя отця Кирила.

І знаєте, що мене вражало? Коли я служив з ним на Пасху, він кидав пасхальні яєчка — були там і прості, і розписні, і кам’яні — штук 300 або більше. Батюшка намагався, щоб кожен отримав від нього благословення. Це мені так запало в душу, що коли я служив на парафії, то робив так само.

У отця Матфея (Мормиля) якось пропала книга, і він мені каже: «Все, не буде тобі життя, якщо не знайдеш!» А я був уставщиком. Що робити? Прийшов я до отця Онуфрія, тоді благочинного Троїце-Сергієвої Лаври, — а зараз він наш дорогий Предстоятель Української Православної Церкви, — і кажу: «Отець Матфей сказав, що не буде мені життя» (він був добрий, але дуже строгий!). — «Як сказав, так і буде! Іди до Анастасія». Іду. Анастасій каже: «Моя молитва не піднімається вище лаврської дзвіниці, тому йди назад до Онуфрія, у нього є така книга, він тобі віддасть». Приходжу з книгою на співанку, а отець Матфей сидить: «А я знайшов, а я знайшов». Звичайно, у мене злість закипіла в душі: «А з цією що мені робити?» — «Є у мене, є і у тебе». І посміхається. Всі ці чудові старці назавжди залишаться для мене великими вчителями, а Троїце-Сергієва Лавра — школою благочестя.

На парафії

Після її закінчення в 1988 році я був направлений в Волинсько-Рівненську єпархію, де зустрів воістину святого старця владику Варлаама (Ільющенка). Він був засуджений на дев’ять років тюремного ув’язнення, сидів в Баришівці Київської області. Над ним дуже знущалися через те, що він був священиком, і він оголосив голодування. Тоді завдяки клопотанням покійного митрополита Никодима (Ротова) через чотири з половиною роки його достроково звільнили з ув’язнення.

Він мене рукопокладав у священика. Він мене постригав в чернецтво. Це справжній подвижник благочестя, духівник Церкви Христової. Він не боявся проповідувати відкрито, рукопокладав без оглядки на владу і робив все, що було необхідно для життя Церкви. Він хотів, щоб я залишився у нього секретарем Дніпропетровської єпархії, але раптово помер. Я тоді дуже сумував і поставив йому пам’ятник, який робітники встановили неакуратно. Коли через деякий час, за розпорядженням владики Іринея, стали цей пам’ятник поправляти, і для цього розкопали могилу, то побачили повністю нетлінні мощі.

Владика все передбачив, що в моєму житті вже, за ці 30 років після його смерті, відбулося.

Анна Боса

Бачив я багато праведників. Вони в Церкві були, є і будуть. У Ново-Волинську жила Анна, на прізвисько Боса, яка знала Новий Завіт, Псалтир і канони напам’ять. Вона прийняла на себе подвиг юродства. Якось вона годувала свою важко хвору маму, мама захлинулася кефіром і померла у неї на руках. Таке буває. І вона вирішила спокутувати цей гріх: стала взимку ходити босоніж. Так її і прозвали — Боса.

Приходила в храм — а в храмі холоднеча нестерпна — знімала пальто, залишалася босоніж і в платтячці (просте таке, рукава трохи нижче плеча). А над нею — хмара пари. Коли в 1989 році на Хрещення ми вийшли на вулицю, зуб на зуб не потрапляє, морози трималися міцні, вона нагорнула снігу і на той сніг стала роздягнена, ось тільки хусточка була підв’язана легесенька. Я глянув, і обійняв мене страх: вода тече з-під її ніг, а вона парує.

Коли я прийшов в останній день перед її кончиною її причащати, вона мені відкрила таємницю, що знає Святе Письмо.

Попросила після смерті привезти її в храм і залишити одну. Ми це виконали. І Ви знаєте, її молитовне заступництво я завжди відчуваю і сам за неї молюся, як і за всіх тих, кого ховав у Ново-Волинську — згадую їх за кожним богослужінням.

Святі Предстоятелі України

У Києві я опинився несподівано для себе (думав, що буду парафіяльним священиком-монахом). І тут для мене відчинилися врата в інший духовний світ. І перший його представник — це Предстоятель наш святий Церкви Блаженніший Митрополит Володимир (Сабодан). Про нього можна говорити днями і годинами. Я був при ньому 21 рік, з них 18 років невідступно. Ми багато розмовляли, і Владика відкривав глибини своєї душі. Для мене це людина незвичайна, яка світилася духовною благодаттю. Цей той, хто об’єднував нашу Церкву

Я багато разів супроводжував Владику на Святу Землю, і там, молячись в Гробі Господньому, Митрополит Володимир просив Господа: «Нічого у Тебе, Господи, не прошу, ні довгих років життя, ні здоров’я. Прошу одного, щоб жодна крапля крові не впала на моїй Богом благословенній землі». Так і сталося: поки Блаженніший жив, нічого не трапилось.

Інша прекрасна своїм життям людина — це Блаженніший Митрополит Онуфрій. Його багато хто засуджує за відсутність належної, як вони вважають, його статусу публічності, за його проповіді, що не відрізняються пишністю красномовства. Однак його слово завжди торкається кожного людського серця.

Дух Святий керує цією людиною і зберігає її для нашого напоумлення. Він творець, лагідний, терплячий, молитовник і постник. Приклад нам всім.

Братія Києво-Печерської Лаври

В нашій святій обителі вершина всіх висот, смиренний батюшка Авраамій, якому вже за 90 років, людина-затвірник. Він завжди і все знає про кожного брата. Його молитвами, молитвами отців Нектарія, Антонія, Єремії та інших братій (про них сказав апостол Павел: світ не вартий був їх) утверджується світ. Їх молитвами Господь збереже і нашу святу обитель.

Братія живуть в центрі столиці, великого міста, і ніхто ніколи не побачить їх без роботи, кожен зайнятий своєю справою: у нас все звершується їх працями. Вони зустрічають сотні тисяч, а може за 25 років мого намісництва, і мільйони людей, які відвідують святу обитель. Браття — трудівники на ниві Христовій. І я повторю слова Блаженнішого Митрополита Володимира, який колись сказав мені і ще одному архієрею: «З вами можна йти в розвідку»! З цією братією можна йти в бій, як йшли ченці — Олександр Пересвіт і Андрій Ослябя — на Куликове поле.

Вони — хранителі обителі, чистоти святого Православ’я, Христової віри і спасіння людських душ. Прийде час, і Господь запитає: «Ти прийшов, а кого ти привів з собою?» Я думаю, що кожен з братії зможе відповісти: «Ось я і діти, Господи, яких Ти мені дав».

— Владика, Ви зараз згадували людей як спочилих, так і тих, хто живе поруч з нами на землі. Значить, меж для святості немає?

— У Бога померлих немає. У Бога всі живі. До Воскресіння Христового існував розподіл, тому Господь і сказав: між нами і вами прірва. Але зараз час благодатний. Є в історії Києво-Печерської Лаври розповідь: жив один брат, і він був не дуже порядний. Він помер. Від його тіла йшов жахливий запах, і намісник став молитися: «Господи, почуй молитву преподобного отця нашого Феодосія — «Тросиною будеш, що вітер колише, і спасешся»». На ранок прийшли — брат лежить нетлінними мощами.

Нас ніхто і ніщо не зможе нас відлучити від любові Божої, як каже апостол Павел. І навіть якщо нас губить наше власне недбальство, то і тоді молитва несвятих на землі може зробити святими на небі.

— Ви розповідали про тих, кого Ви знали, і незмінно Ваше обличчя осявала посмішка. Їх тепло через Вас передавалося нам. Ці люди були різні: хтось поклав на себе подвиг і взимку ходив босоніж, хтось зігрівав любов’ю і пригощав бідних студентів цукерками… Який він — шлях святості?

— Скільки людей, стільки шляхів до Христа і до Царства Небесного. Ми думаємо: якби я був президентом, все було б інакше. Але Господь визначив тобі бути священиком, двірником, лікарем, мистецтвознавцем. Не треба тягнути на себе сорочку, яка не по твоєму тілу.

Для людини віруючої головний закон — Христов. Тому громадянин землі не може одночасно бути громадянином неба: єдине джерело світла для нього — Христос. Він освячує, просвічує, зігріває життєвий шлях кожного однаково. А від нас залежить, йдемо ми до Христа або від Нього віддаляємося.

Христос сказав: «Я є путь і істина і життя» (Ін 14:6). Якщо ми ходимо в Христовій в істині, ми наближаємося до святості.

Портал Православие.ру дякує Інформаційному відділу Києво-Печерської Лаври за допомогу в організації зустрічі з митрополитом Павлом і допомогу в підготовці цього матеріалу. Фотографії — з сайтів lavra.ua, news.church.ua, персонального сайту архім. Варлаама (Бурноса).

Бесіду вела Олександра Никифорова