У вівторок першої седмиці Великого посту Намісник Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел звершив читання другої частини Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського в Трапезному храмі преподобних Антонія і Феодосія Печерських.

Вранці того ж дня священноначаліє Святої Печерської обителі: Священноархімандрит Лаври Блаженніший Митрополит Онуфрій і Намісник монастиря митрополит Павел разом з братією молилися за уставним богослужінням в храмі Всіх преподобних Печерських.

Після читання Канону митрополит Павел звернувся до прихожан Лаври і численних паломників зі словом проповіді: «Преподобний Андрій Критський довго роздумував над Святим Письмом, і благодать Всесвятого Духа осінила його скласти цей Покаянний канон. З п’ятого століття і до сьогоднішнього дня, дорогі брати і сестри, відбувається це молитовне прохання перед Богом, щоб людина більш зрозуміла таємницю Божого Воплочення, значення нашого з вами перебування на цій землі і досягнення тихої пристані Царства Небесного. І Канон святий Андрій починає словами: «Звідки почну плакати окаянного мого житія…» І справді: звідки почати плакати? Де початок ридань про наше життя? Тому що воно часто проходить марно, в пустослів’ї, багатослівності, лихослів’ї, любові спокою, так званих благ, які тимчасові і минущі. Господь став і просить нас віддати Йому наші серця. Він чекає нашого покаяння і навернення до Нього. Господь створив Адама і ввів його в райське місце, де все служило йому, а Адам, як цар цього творіння, давав імена тваринам і рослинам, він бачив сутність кожного з творінь Бога. Але гріх спотворює сутність людини».

Далі розповів владика про наслідки гріха, який скоїли наші предки і які ми бачимо зараз в нашому житті. Митрополит Павел навів приклад історії покаяння святого царя Давида Псалмопівця, яку ми знаходимо на сторінках Старого Заповіту. Намісник Лаври продовжив: «Страшно не те, що людина згрішила. Страшно, коли ми грішимо і не бачимо своїх гріхів. Страшно, коли ми свідомо не хочемо каятися, не хочемо змінювати своє життя. Гріх залишається з людиною, він не оплаканий, не прощений, тому що ми не змінили себе, не принесли гідних плодів покаяння, не стали протидіяти гріху. Але людина, яка прагне до спасіння і покаяння, безперестанно повторює слова святого Давида: «Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї…» І якщо ці слова сказані від душі, якщо вони не порожні, якщо людина бачить, що без Бога вона нічого не може, Господь завжди приймає покаяння, і Його Свята рука тримає нас в цьому світі і дає нам можливість жити тут, на землі і в майбутньому наслідувати вічні блага в чертогах Отця Небесного!

Для цього перш за все потрібно навчитися прощати ближнього, як і Господь прощає нас, якщо ми дійсно каємося в гріхах. Щаслива та людина, яка не чекає вибачення, але сама прощає! Така людина намагається не грішити не тому, що так хоче, а тому, що боїться таким чином образити свого Творця, Який все для нас зробив: привів нас в світ, дав всі блага земні і зробив Своїми синами, щоб всім нам провести гідне життя, догоджати Богу, прощати немочі ближніх і після кончини нашої стати спадкоємцями тихої пристані і вічних благ!»

Фотогалерея: