Свята великомучениця Варвара народилася в м. Іліополі (нинішній Сирії) за імператора Максиміна (305-311 рр.) у знатній язичницькій родині. Батько Варвари Діоскор, рано втративши свою дружину, був пристрасно прив’язаний до своєї єдиної дочки. Щоб уберегти красиву дівчину від сторонніх поглядів і водночас позбавити її спілкування з християнами, він збудував для дочки спеціальний замок, звідки вона виходила лише з дозволу батька. Споглядаючи з висоти вежі красу Божого світу, Варвара часто відчувала бажання дізнатися про його істинного Творця. Коли приставлені до неї виховательки говорили, що світ створений богами, яких шанує її батько, вона подумки говорила: “Боги, яких шанує мій батько, зроблені руками людськими. Як ці боги могли створити таке пресвітле небо та таку красу земну? Єдиним має бути такий Бог, Якого створила не рука людська, але Сам Він, що має власне буття”. Так свята Варвара навчалася від творінь видимого світу пізнавати Творця, і на ній збувались слова пророка “Я згадую дні давні, роздумую над усіма вчинками твоїми і над ділами рук твоїх міркую” (Пс. 142, 5).

Згодом до Діоскора все частіше почали приходити багаті та знатні наречені, просячи руки його доньки. Батько, який давно мріяв про заміжжя Варвари, вирішив завести з нею розмову про шлюб, але, на жаль, почув від неї рішучу відмову виконати його волю. Діоскор вирішив, що згодом настрій доньки зміниться і з’явиться схильність до заміжжя. Для цього він дозволив їй виходити з вежі, сподіваючись, що у спілкуванні з подругами вона побачить інше ставлення до заміжжя.

Одного разу, коли Діоскор перебував у тривалій подорожі, Варвара познайомилася з місцевими християнками, які розповіли їй про Триєдиного Бога, про невимовне Божество Іісуса Христа, про Його втілення від Пречистої Діви та про Його вільне страждання та Воскресіння. Сталося так, що в той час в Іліополі проїздом з Олександрії перебував священик, який прийняв вигляд купця. Дізнавшись про нього, Варвара запросила пресвітера до себе і просила звершити над нею Таїнство Хрещення. Священик виклав їй основи святої віри, а потім хрестив в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Просвічена благодаттю Хрещення, Варвара з ще більшою любов’ю звернулася до Бога. Вона обіцяла присвятити Йому все своє життя.

За час відсутності Діоскора при його будинку велося будівництво кам’яної вежі, де робітники за наказом господаря мали намір спорудити два вікна з південного боку. Але Варвара, зайшовши одного разу подивитися на будівництво, попросила їх створити третє вікно — в образ Троїчного Світла. Коли ж повернувся батько, він зажадав у дочки звіту про зроблене, вона відповідала: “Три краще ніж два, бо у неприступимого, невимовного Світла, Троїчного, Три Вікна (Іпостасі або Особи)”. Почувши від Варвари християнські віровчальні настанови, Діоскор розлютився. Він кинувся на неї з оголеним мечем, але Варвара встигла вибігти з хати. Вона сховалася в гірській розколині, яка дивним чином розступилася перед нею.

До вечора Діоскор за вказівкою одного пастуха все ж таки знайшов Варвару і з побоями притяг мученицю у дім. На ранок він відвів Варвару до міського правителя і сказав: “Я зрікаюся її, бо вона відкидає богів моїх, і якщо не звернеться до них знову, то не буде мені дочкою. Муч її, державний правитель, як завгодно твоїй волі”. Довго умовляв градоначальник Варвару не відступати від стародавніх батьківських законів і не чинити опір волі батька. Але свята мудрою промовою викривала хибність ідолопоклонників і сповідала Іісуса Христа Богом. Тоді її почали сильно бити воловими жилами, і після цього розтирати глибокі рани жорсткою власницею.

Наприкінці дня Варвару відвели до в’язниці. Вночі, коли її розум був зайнятий молитвою, їй явився Господь і сказав: “Дерзай, наречена Моя, і не бійся, бо Я з тобою. Я дивлюся на твій подвиг і полегшую твої хвороби. Перетерпи до кінця, щоб незабаром насолодитися вічними благами в Моєму Царстві”. Наступного дня всі були здивовані, побачивши Варвару, — на її тілі не залишилося жодних слідів недавніх катувань. Бачачи таке диво, одна християнка, на ім’я Іуліанія, відкрито сповідала свою віру та оголосила бажання постраждати за Христа. Обох мучениць почали водити оголеними містом, а потім повісили на дереві і довго катували. Їхні тіла терзали гачами, палили свічками, били по голові молотком. Від таких тортур неможливо було залишитися людині живою, якби мучениць не зміцнювала сила Божа. Залишаючись вірними Христу, за наказом правителя, мучениці були обезголовлені. Святу Варвару стратив сам Діоскор. Але безжалісного батька незабаром вразила блискавка, перетворивши його тіло на попіл.

Мощі святої великомучениці Варвари у VI столітті були перенесені до Константинополя, а у XII столітті дочка візантійського імператора Олексія Комніна (1081—1118 рр.), княжна Варвара, одружуючись із російським князем Михайлом Ізяславичем, привезла їх із собою до Києва, де вони перебувають і нині.