У Лазареву суботу ми згадуємо подію, що сталася незадовго до страждань Господа Іісуса Христа – воскресіння праведного Лазаря, друга Христового. Цей день – одна з найяскравіших ознак Великодня, одкровення перемоги життя над смертю, знак любові Божої до людини.

Господь, що співчуває людині

Євангеліє говорить, що Христос любив Марфу, Марію і Лазаря (Ін. 11:5). Він приходить до них не просто як Учитель, але як Друг, що розділяє скорботу. Господь не залишається байдужим до людського болю, але Сам плаче біля гробу Лазаря (Ін. 11:35). Святитель Феофілакт Болгарський зауважує:

«Він заплакав не від безсилля, але від любові, показуючи, що і Бог може співчувати».

Ми теж плачемо, втрачаючи близьких. Але в цих сльозах Іісуса – розрада: Бог не відвернувся від нашої скорботи, але Сам увійшов у неї всією повнотою. Він не просто дарує життя – Він Сам є Життя (Ін. 11:25).

Христос воскрешає Лазаря, який чотири дні перебував у гробі і вже почав розкладатися. Саме це робить чудо безсумнівним навіть для скептиків. Святитель Іоанн Златоуст каже:

«Чудо з Лазарем Христос здійснив тоді, коли він уже смердів, щоб ніхто не міг сказати, ніби це просто зцілення».

Це воскресіння – не просто повернення до життя, але знамення влади Христа над смертю і тлінням, пророчий образ майбутнього воскресіння всіх мертвих.

Образ духовного воскресіння

Святитель Григорій Палама вчить:

“Лазар – це прообраз душі, яка померла для Бога. Але й таку душу може воскресити Христос, якщо вона почує Його голос”.

Багато святих отців бачили в Лазарі образ душі, яка померла від гріха і занурена в тління пристрастей. Христос кличе: «Лазаре, йди звідси!» – і мертвий виходить. Так і всяка душа, що звернулася до Бога, за словом покаяння може повстати від духовної смерті.

Лазарева субота – це день надії: немає такої глибини падіння, з якої б Христос не міг підняти. Чотириденний мертвецький стан – це і безвір’я, і відчай, і рабство гріху. Але сила Христова сильніша за всяку смерть.

Переддень Великодня і хресного подвигу

Воскресіння Лазаря – не єдине чудо, здійснене Господом. Ми пам’ятаємо і дочку Яіра, і сина наїнської вдови. Але тільки Лазар був мертвий чотири дні. Це підкреслює: немає межі Божій силі, немає такої темряви, в яку б Христос не міг увійти заради любові до людини.

Святитель Феофан Затворник пише:

“Христос воскресив Лазаря, щоб зміцнити учнів і нас у вірі, що, вмираючи, Він перемагає смерть. Але повне воскресіння – буде в Друге пришестя”.

Чудо це стало поворотною подією: після нього іудейські вожді остаточно вирішили вбити Іісуса, і, як каже Євангеліє, «і Лазаря – як свідоцтво чуда» (Ін. 12:10). Світло викликає злобу темряви. Але через гнів ворогів Господь іде до Своєї Жертви, до хресної перемоги над смертю.

Заклик кожному з нас

Сенс Лазаревої суботи для кожного з нас у тому, що Христос кличе нас на ім’я – як Лазаря – і закликає вийти з гробу наших гріхів, пристрастей, зневіри й байдужості. Але, як Лазар, ми можемо бути обмотані «пеленами» – тобто прив’язанностями до земного і суєтного. Христос каже: «Розв’яжіть його» – і ми потребуємо допомоги Церкви, її Таїнств, духовного керівництва.

Воскресіння Лазаря – це не тільки свідчення сили Христової, а й урок для кожного християнина. Воно нагадує, що жодна смерть – ні тілесна, ні духовна – не може втримати того, кого покличе Господь. Смерть – не кінець, а лише перехід.

У ці святі дні Церква закликає нас до покаяння і роздумів про вічне життя. Важливо не витрачати час на метушню, а наповнити його молитвою, богодумством, милосердям та участю в богослужінні.

«Слава Тобі, Христе Боже, що воскресив Лазаря, подаючи всім упевненість у загальне воскресіння!»