Головний соборний храм Києво-Печерської Лаври, «богостворений» прообраз всіх монастирських храмів Давньої Русі, усипальниця київських князів.

Закладений у 1073 році з ініціативи преподобного Феодосія Печерського і побудований за три роки на гроші князя Святослава Ярославовича. Його зведення було овіяне легендами. Споруду і прикрашання церкви Києво-Печерський патерик пов’язує з грецькими майстрами, які прийшли в Київ з Константинополя за вказівкою Богородиці, що з’явилася їм уві сні з образом храму: «Міру ж Я послала — пояс Сина Мого». Одним з активних учасників будівництва в патерику названий племінник Якуна Сліпого, знатний варяг Шимон Африканович, від якого пізніше виводили своє походження численні руські роди — Вельяминови, Воронцови, Аксакови.

Д. С. Лихачов пов’язував зі зведенням Успенського храму початок поширення на Русі шанування Богородиці:

Образ Успенського храму двічі являється в повітрі. Один раз над полем битви, інший — в бурю; обидва рази він служить спасінню — по повітрю переноситься Шимон, і вітром прибиває до берега корабель Шимона. «Згори» даються, крім візуального образу, і пропорції, і точні розміри храму. Як і у влахернському чуді, «турбота» Богоматері веде до звернення язичників у православ’я.

П. О. Раппопорт зазначає, що образ Печерської церкви сприймався на Русі як свого роду канон зведення храмів:

«Освячений традицією і легендою про чудесну побудову Успенський собор Печерського монастиря став як би еталоном храму, і церковна влада безсумнівно вимагала, щоб загальний типологічний принцип побудови цього собору неухильно зберігався».

Храм сильно постраждав від землетрусу в 1230 році, а в 1240 його розграбували монголи хана Батия. Собор був відремонтований в 1470 році, проте вже в 1482 знову розграбований кримськими татарами хана Менглі-Гірея під час набігу на Київ. Згодом відновлений, служив усипальницею литовської та руської шляхти. Зруйнований при сильній пожежі в 1718 році. Відновлено в 1729 році, розширений і прикрашений в стилі українського бароко. В такому вигляді собор зберігся до середини XX століття.

Після революції 1917 року почалося планомірне розграбування і знищення православних святинь. На території Лаври проти волі парафіян та духовенства закривалися храми. З 20-х років Успенський собор був уже єдиним діючим храмом Верхньої Лаври, але руки безбожників не здригнулися зазіхнути на головну святиню народу Божого. 3 листопада 1941 року в серці Верхньої Лаври грянув вибух. Велика церква перетворилася на руїни.

21 листопада 1998 року, в день пам’яті Архістратига Божого Михаїла, Предстоятель Української Православної Церкви Митрополит Київський і всієї України Володимир поклав першу цеглину у фундамент відроджуваної Великої церкви.

Через два роки, 24 серпня 2000 року Блаженніший Володимир освятив величний храм, який був відновлений з руїн під керівництвом народного архітектора України Граужиса Олега Олександровича (1944-2018 рр.) В тому вигляді, в якому він існував з XVIII по XX ст. Відновлення Успенського собору не тільки як архітектурної споруди, але і як діючого храму, безсумнівно, має найбільше значення і глибокий духовний сенс для всього православного світу.