Топ-100

Онлайн трансляція | 12 вересня

Назва трансляції

Статті

27.07.2015

Преображення князя Володимира

Олег Афонин

28 липня — день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира

009Історія залишила нам багато свідчень про воістину жахливі злочини київського правителя Х століття. Ще більше — про його доброчесності і всеохоплююче милосердя. «Хіба так буває?» — запитає сучасний читач, не досвідчений в духовному житті. «Буває!» — відповість той, хто хоч краєчком своєї душі доторкнувся до розуміння Божественної Любові.

Насправді все пояснюється до простого логічно. Жорстокість і нетерпимість були притаманні Володимиру, коли він був ще язичником. Людинолюбство спалахнуло в ньому, коли Світло Православ’я торкнулося його серця. «Я був звір, а став людиною», — так охарактеризував своє життя святий рівноапостольний князь Володимир.

В радянській школі був популярним твір на тему: «В житті завжди є місце подвигу». І цей постулат, як ніякий інший, справедливий і точно сформульований. А якщо ми додамо в нього всього лише одне слово, то він стане девізом, здатним регламентувати думки і поведінку кожного істинного православного – «В житті завжди є місце духовному подвигу». Князь Володимир місце для такого подвигу знайшов. І тим самим показав усім нам виняткову важливість зміни власної душі, її очищення через покаяння і зростання від сили до сили в нескінченній низці духовних перетворень.

З висоти прожитих цивілізацією років нам легко нагадувати, засуджувати і таврувати злочини і злодіяння, вчинені князем Володимиром в період його «дохристиянського» життя. Однак якщо ми уважно почитаємо літописи, то переконаємося, що для того часу це не було чимось незвичайним. Убивства, грабежі і насильство були справою звичайною, якщо не сказати буденною. Язичницькі серця не знали любові в Божественному сенсі цього слова, їх не зачіпали людські сльози, їх не зм’якшували ніякі благання. Навпаки, якщо це коли-небудь і траплялося, то воїна або політика, який «дав слабину», обсипали кепкуваннями і давали всякі принизливі прізвиська.

Князь Володимир, вже осяяний Євангельським Світлом, зміг побачити всю непривабливість, всю мерзенність подібного існування. І не тільки побачити, а й зрозуміти всю необхідність його докорінної зміни. З усією притаманною йому енергією, талантом державного діяча і винахідливістю європейського дипломата святий Володимир в найкоротші за історичними мірками терміни вивів Русь на одне з лідируючих місць тодішньої цивілізації. Змінюючи політичний і державний устрій країни, святий рівноапостольний міняв і світовідчуття народу, а змінюючи народну свідомість, він змінювався і сам. Чим заслужив щиру любов своїх підданих, які нагородили його прізвиськом «Красне Сонечко», величезну повагу своїх духовних нащадків, що зводять йому пам’ятники і називають храми в його честь, і вічну славу в обителях небесних.

108Втім, тепер про це можна прочитати і в літописах, і в енциклопедіях, і в богословських працях. Розмірковуючи ж про несповідимі шляхи Господні, стає видно, як вчорашнє зло переплавляється в духовному вогні нашого серця і повертається до нас завтрашнім добром. А наочним прикладом нам може послужити один факт з життя святого рівноапостольного князя, і ціла низка пов’язаних з ним подій.

У 983 році князь Володимир здобув перемогу над литовським племенем ятвягів. На відзначення цього київські жерці зібралися влаштувати криваве жертвоприношення. «Повість минулих літ» повідомляє нам: «І сказали старці і бояри: Кинемо жереб на юнаків і дівчат, на кого впаде він, того і заріжемо в жертву богам». Божим Провидінням язичницький жереб випав на християнина. Це був юнак Іоанн — син варяга з Греції, до якого тут же послали гінця з «повним захвату» посланням: «сина твого обрали собі боги, так принесемо його їм в жертву».

Однак реакція батька була далека від очікуваної жерцями. Справа в тому, що заслужений і вельми шановний язичницький воїн по імені Тур (або Утор) задовго до подій, що відбувалися, перебував на військовій службі у Візантії і там прийняв Святе Хрещення з ім’ям Феодор. І сина свого він виховав в християнській вірі.

Почувши «волю богів», Феодор відповів язичникам: «Не боги це, а дерево. Нині є, а завтра згниє. Не їдять вони, не п’ють і не говорять, але зроблені людськими руками з дерева. Бог же Єдиний, Йому служать греки і поклоняються. Він створив небо і землю, зірки і місяць, сонце і людину, і призначив їй жити на землі. А ці боги що сотворили? Вони самі створені. Не дам сина мого бісам».

На цих словах отець з сином зайняли «кругову оборону» і їх, досвідчених у військовій справі, довгий час не могли здолати перевершуючі сили ворога. За словами літописця, Феодор, спокійно дивлячись на язичників, що біснувалися, які марно намагаються здолати їх, сказав: «Якщо вони боги, нехай пошлють одного з богів і візьмуть мого сина». Тоді ті, що брали в облогу, пішли на хитрість. Вони підсікли стовпи галереї, на якій стояли Феодор і Іоанн, а коли та впала, накинувшись натовпом, порубали мужніх християн.

А всього через тринадцять років, в 996 році, на місці мученицької кончини варягів, князь Володимир, який прийняв християнство, в знак покаяння спорудив перший кам’яний храм на Русі — Десятинну церкву Успіння Пресвятої Богородиці, в яку були перенесені мощі святої рівноапостольної Ольги — бабусі князя. А ще через вісім років і сам святий Володимир знайшов там останнє упокоєння.

Менше ніж через сто років Руська Православна Церква вже шанувала Феодора та Іоанна в сонмі святих — вони стали першими мучениками за святу православну віру в Руській землі. Єпископ Симон, святитель Суздальський († 1226; пам’ять 10 травня) назвав їх «першими руськими громадянами небесного граду».

Святі мощі давньоруського сповідника Іоанна перебувають в Ближніх печерах Успенської Києво-Печерської Лаври. Вперше про це було зазначено в 1703 році. А в 1832 році про них повідомив Митрополит Київський Євгеній (Болховітінов): «Іоанн, немовля, син варяга, убієнного ідольськими жерцями в 983 р. за Несторовим літописом, хоча в Несторовий час і невідомо ще було, де отець і син були заховані». Рака з мощами святого Іоанна, якого разом з його батьком звуть первомучеником Русі, і зараз знаходиться на тому ж місці.

Але і це ще не все. Після прийняття християнства князь Володимир розпустив гарем, залишившись з єдиною законною дружиною Анною, заборонив людські жертвоприношення, щедро роздавав милостиню і не гидував трапезувати з жебраками, якими незабаром наповнився княжий двір. Більш того, князь навіть скасував смертну кару. За його ж словами: «Не караю — гріха боюся». І синів своїх Бориса і Гліба святий рівноапостольний Володимир, який здобув Благодать Духа Святого, виховав в такому ж священному трепеті до слова Божого і любові до Господа.

А коли після його смерті між 12 його синами почалася міжусобна війна за спадок, Святополк Окаянний, побоюючись всенародної любові до своїх братів Бориса і Гліба, послав убивць умертвити їх, що і було зроблено. Відзначимо, що Бориса вбили відразу після того, як він закінчив вечірні молитви, а Гліба — прямо під час молитов за батька і убитого брата. Брати стали першими святими, канонізованими Руською Церквою. Таким чином, сини рівноапостольного князя Володимира були прилічені до лику святих раніше його самого.

Коло замкнулося. Язичник-вбивця, який віддав на смерть християн, сам стає ревним християнином, стяжає Благодать Духа Святого, і місце останнього упокоєння знаходить там, де прийняли мученицьку смерть його жертви. Сини його повторюють подвиг тих, хто був закатований за його наказом. І всі вони прилічені до сонму святих, кожен в своєму лику.

І тому, згадавши тему шкільного твору, наведеного на початку статті, хотілося б висловити впевненість: кожен з нас, повіривши Христу і в Христа, заглянувши в свою душу і випробувавши серце, може змінитися. Може змінитися. Може обожитися. І життя святого рівноапостольного князя Володимира нехай буде для нас доказом цієї можливості.

Олег Афонін

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.


Редакція сайту www.lavra.ua

Щотижнева розсилка тільки важливих оновлень
Новини, розклад, нове в розділах сайту

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: