Інтерв’ю з Намісником Києво-Печерської Лаври митрополитом Вишгородським і Чорнобильським Павлом напередодні великого свята Успіння Пресвятої Богородиці

— Ваше Високопреосвященство! Напередодні престольного торжества Успенської Києво-Печерської Лаври хотілося б поговорити з Вами, як з Намісником обителі, про це велике свято.

Як відомо, усі наші українські лаври, багато обителей, кафедральних соборів названі на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Як Ви думаєте, чому саме цій події з життя Божої Матері присвячені наші святині?

Вітаю вас, дорогі читачі нашого сайту!

Дійсно, наш благочестивий народ здавна особливо шанував Пресвяту Богородицю. Господь, доручаючи Свою Матір святому Іоанну Богослову, сказав: «Ось Матір твоя» (Ін. 19:27). В особі цього апостола ми маємо вказівку від Христа Спасителя про Божу Матір, що Вона і наша Мати, і Заступниця.

Пречиста Діва, будучи «Ангелів вищою», є Покровителькою та Ігуменею як чоловічих, так і жіночих обителей. Коли ми читаємо тропар Успіння: «У Різдві дівство зберегла Ти…», бачимо, що, незважаючи на цілком людську природу, Її не торкнулися природні закони у повній мірі. «Перемагаються закони природи в Тобі, Діво Чиста», — Вона народжує Спасителя і залишається Дівою, помирає і залишається живою, тому що смерть стала радше сном. Звичайно, у свідомості багатьох це здається несумісним, але потрібно лише вдуматися у слова цих піснеспівів, і тоді стає зрозумілим, що Вона ніколи нас не залишає.

— Переломним моментом в історії нашої Церкви та розвитку всієї Давньоруської держави стало хрещення нашого народу в 988 році. Але Православ’я не могло виникнути й принести рясні плоди на порожньому місці. Які були передумови християнізації нашого суспільства та становлення чернецтва?

Ще з часів апостола Андрія Первозванного у нас, ймовірно, були церкви, можливо, невеликі домашні храми. Свята княгиня Ольга знала про Христа, отже, хтось із священнослужителів уже просвітив її.

У давнину у нас був і православний єпископат. Поіменно відомі сім Херсонеських єпископів, які стали священномучениками у IV столітті; їхній подвиг згадується у богослужбових книгах.

У IX столітті князі Аскольд і Дір робили спробу християнізації Русі, були до них і інші святі, я думаю. Усіх їх переслідували язичники, як, наприклад, святого Феодора Варяга та його сина, немовля Іоанна (+983), мощі якого спочивають у Ближніх Печерах Лаври.

Господь у всі часи допомагає нам зберігати святу віру. Те, що сьогодні ми переживаємо випробування такого роду, Христос уже всіх нас попередив: «І будете ненавидимі всіма за ім’я Моє» (Лк. 21:17). Ми не такі погані, як про нас говорять. Але вони хочуть знищити нас, Христа. Вони переслідують не нас. Що вони можуть нам зробити? Ну, вб’ють, отруять, виженуть, але вони борються з Христом. А Христос вічний.

— Владико, цього року на державному рівні відзначається 975 років від дня заснування Києво-Печерської обителі. Без неї складно уявити історію Київської Русі. З чим Ви пов’язуєте таку багату історію Лаври?

Тисячолітня історія Печерської обителі говорить про святість нашої Церкви, про те, що Сама Божа Матір обрала це святе місце Собі в уділ. З одного боку, я визнаю 975 років існування обителі, а з іншого — вважаю її навіть давнішою.

Преподобний Антоній прийшов вдруге на Святу Афонську гору через князівську міжусобицю, що розпочалася в Київській Русі після смерті великого рівноапостольного князя Володимира. Це був 1016 рік, і братія Афонського Пантелеймонового монастиря знайшла цьому підтвердження. Преподобний Антоній тоді розповів, як були вбиті страстотерпці Борис і Гліб невдовзі після смерті їхнього батька, святого князя Володимира.

1051 рік як дату офіційного заснування Печерського монастиря взято з найдавніших рукописних джерел. Але тоді виникає питання: як, наприклад, преподобний Мойсей Угрин, повернувшись до Києва з полону, прийшов до Печерського монастиря до преподобного Антонія і подвизався протягом 10 років до свого преставлення у 1043 році? Це говорить про те, що обитель уже існувала значно раніше 1051 року.

— Ще до заснування Печерського монастиря були інші обителі, зокрема й у Києві, але вони припинили своє існування. Лавра, незважаючи на всі історичні перипетії, донині існує, і монахи й надалі в ній подвизаються. Як Ви думаєте, що цьому сприяло?

Після Хрещення Русі вже існувало багато монастирів. Адже сказано, що преподобний обходив обителі, однак вони, як говорить апостол Павел, ще не були влаштовані духовно: вони були земними й про тілесне мудрували (пор. 1 Кор. 15:47; Рим. 8:5). А ось зі Святої Гори преподобний Антоній приніс те духовне, що сьогодні є у нашій Святій Лаврі.

Божа Матір ніколи не залишала Печерську обитель, тому що це Її Дім. Вказуючи грецьким будівничим: «Я хочу жити в граді Києві», Вона дала Свою ікону Успіння на знак того, що в людині вже не діє образ смерті, є лише сон. І ми це бачимо на прикладі нетлінних мощей Печерських угодників Божих, які до кінця земних днів служили Їй.

— Ваше Високопреосвященство, як Лавра вплинула на розвиток чернецтва та створення інших обителей у давнину і в наш час?

Лавра практично створила всі монастирі, які є не лише тут, у нас, у Києві, а й в інших містах, тому що монахи у важкі часи залишали святу обитель під час гонінь, лихоліть і поширювалися по всій святій Київській Русі. Тому зв’язок у нас єдиний і нерозривний. Родоначальниками чернецтва на Русі стали преподобний Антоній Києво-Печерський та його послідовники: преподобні Нікон, Феодосій, Стефан та низка інших великих мужів.

Те, що ми маємо справжній духовний зв’язок, видно з безперервної чернечої традиції, яка була у Києво-Печерської Лаври і сьогодні є в багатьох обителях, хоча дещо й змінилося, але все одно спадкоємність є, була і буде. Це видно навіть у богослужбових книгах, що містять стихири та канони нашим святим. У цей час, коли я перебуваю в ув’язненні від можновладців, яким щось не сподобалося у стилі, способі мого життя, маю додаткову можливість більше молитися, переглядати, перечитувати священні книги. І ось у Мінеї (православній богослужбовій книзі, яка містить тексти піснеспівів, молитов і служб на кожен день року — прим. ред.) постійно зустрічаю піснеспіви більшості святих, які є в нашому церковному календарі, і видно, що вони пов’язані з Києво-Печерською обителлю та беруть початок свого подвигу в ній.

— У духовній літературі ми часто читаємо про незвичайну святість і чудеса в давній Церкві. Чи відбувається щось подібне зараз, Владико?

Дивно, скільки чудес відбувалося в Лаврі. Але вони відбуваються й донині, для багатьох невидимі, за словом апостола Павла: «Для невіруючих, у яких бог віку цього засліпив розум, щоб для них не засяяло світло Євангелія про славу Христа» (2 Кор. 4:4). Є люди, яким не потрібні ні церкви, ні свята, але якими рухають лише амбіції. За понад 30 років чернечого життя я побачив, наскільки глибокі у своїй вірі, смиренні та лагідності монахи, незалежно від їхньої посади та сану. Я справді переживаю разом із ними. Хоча перебуваю в ув’язненні, все одно маю спілкування з живими братами, а ще більше — спілкування зі святими угодниками Божими, які пов’язують усіх нас із Христом.

— Ваше Високопреосвященство, скоро починається навчальний рік. Що б Ви побажали школярам, студентам, їхнім батькам?

Студентам наших Київських духовних шкіл бажаю, щоб якнайшвидше вони повернулися до будівель своєї рідної Alma Mater у цьому Домі Божої Матері.

Сьогодні ВНЗ не добирають студентів, їх не вистачає. Багато дітей виїхали, чимало загинуло у цей важкий час лихоліття, у період гонінь на нашу країну та нашу Церкву. Але я хотів би попросити, щоб вони, навчаючись там новому, не залишали свого, за словом Кобзаря: «Учіться, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь».

Судячи з історії Церкви та нашої країни, якими б важкими не були обставини, віруючих людей дуже багато. І те багатство, яке ми маємо у культурній спадщині, свідчить: Господь нас не залишає. Тому потрібно берегти те, що у нас є, пам’ятати наших предків: святих князя Володимира та княгиню Ольгу. А насамперед потрібно пам’ятати рівноапостольних Мефодія та Кирила. Без них у нас не було б основи культури й науки, не було б писемності та абетки.

І все те, що й донині є доброго в нашій країні, говорить про труди преподобних Аліпія Іконописця, Нестора Літописця та інших Печерських, можливо, не завжди грамотних, але таких, що знали все. І багато інших наших святих угодників Божих, які подвизалися не лише в Київській Русі, а й в інших землях, свідчать про Божественну благодать Господа та милосердя Божої Матері до нас.

— На завершення нашої бесіди традиційно просимо Вашого напуття та побажання братії Печерської обителі.

Дорогі браття, звертаюся сьогодні до вас із проханням: нікуди не потрібно йти зі Святої Лаври. У ці дні Господь показав для нас із вами, що таке подвиг затворництва. Ви — світло світу і сіль землі. Завдяки цьому наша країна процвітає, як би там не було. Руйнують кам’яні храми, а храм душі ніхто не може зруйнувати. Преподобні залишали світ, сходили, як сказано, «у преісподню землі», глибоко в землю, і там сокрушали голову лукавого змія, давнього ворога людського роду, який відпав від Бога. Не виходьте у світ. У вас є одяг, у вас є чим харчуватися, з теплом, можливо, ще буде гірше, але терпіть заради Христа. Господь сказав: світ буде вас ненавидіти, будуть вас гнати, будуть вас убивати, будуть думати, що роблять це богоугодно. Тому терпіть: на нас дивиться весь світ. Коли мені одягнули електронний браслет, уже вночі прийшли тисячі повідомлень, у яких мене просили: «Владико, не похитніться у вірі». Перетерпіть усе заради Христа, тому що багато наших дітей, онуків, близьких прийшли до Христа. Бачите, страждання однієї людини, а нас у Лаврі 200 людей страждають за Христа і тим самим приводять людей до Бога. Прийде час, ви побачите, коли Господь приведе нас до Себе, і скажете: «Господи, я і діти, яких Ти мені дав» (див. Євр. 2:13).

Ми зараз є безкровними сповідниками, мучениками за віру Христову. Прошу святих молитов, молюся за вас і щодня зі сльозами прошу Господа: не осором моєї надії та впевненості в тому, що це Ти привів їх, Своїх дітей, як сказано у Гефсиманській молитві: «Не за всіх молю, а молю лише за тих, яких Ти Мені дав» (див. Ін. 17:9). Справи всіх виявляться пізніше, коли Господь прийде у славі.

Вітаю вас, дорогі браття і сестри, з минулим святом Преображення, з днем пам’яті преподобного Феодосія в день перенесення його святих мощей, а також зі святом Успіння Божої Матері. І на всіх призиваю Боже благословення!