З самого початку існування Печерського монастиря головним і самим відповідальним послухом було керівництво братією. Преподобний Антоній, який за своїм смиренним норовом і самітницьким способом життя був більше духівником монастиря, не став брати участі в управлінні обителлю. І тоді ігуменом майбутнього найбільшого монастиря Святої Русі стає другий його засновник — преподобний Феодосій.

Він вводить спільножитний устав, немов виконуючи слова псалмоспівця Давида: «Оце яке добре та гарне яке, щоб жити братам однокупно!» (Пс. 132:1), займається благоулаштуванням келій для братії, будівництвом храму для спільної молитви. Він був не тільки керівником братії, не тільки начальником, але і прикладом того, до чого повинен був прагнути кожен, хто приходив в цей монастир.

Дивлячись на приклад преподобного Феодосія Печерського, ми бачимо справжнього подвижника благочестя, що з’єднав в собі якості прекрасного адміністратора і великого молитовника, який і до цього дня піклується про братію Святої Успенської Києво-Печерської Лаври, стоячи перед Престолом Божим.

Крім прп. Феодосія серед сонму Печерських святих є ті, які несли цей нелегкий послух — бути отцем для всієї у Христі братії — преподобні ігумени: Стефан, Никон, Варлаам, архімандрит Ігнатій.

У період розквіту обителі намісниками були такі видатні священнослужителі: Варлаам (Ясинський), Іоасаф (Кроковський), Тимофій (Щербацький), Антоній (Смирницький), Іоанн (Петін), Іларіон (Юшенов) — прилічений до лику святих, Ювеналій (Половцев).

Найважчі для Лаври часи настали після Жовтневого перевороту. Хрест намісництва в цей період ніс архієпископ Гермоген Голубєв.

Монастир, що відновився на території Нижньої Лаври під час фашистської окупації, знову був скасований в 1961 році і відроджений в 1988 році. У зазначені періоди намісниками Лаври були: єпископ Нестор (Тугай), архієпископ Іонафан (Єлецьких), архімандрит Єлевферій (Діденко), митрополит Питирим (Старинський).