Топ-100

Онлайн трансляція | 12 вересня

Назва трансляції

Прп. Никон, ігумен Печерський (+1088)

--

Пам’ять 5 квітня

Преподобний Никон був учнем святого засновника обителі — преподобного Антонія. Успішно проходячи ступені іночеських доброчесностей, він так наслідував у всьому наставника і вчителя свого, що преподобний Антоній знайшов його гідним бути поставленим вождем, що вводить інших робітників в уявний виноградник постницького подвижництва.

Коли хто приходив, бажаючи наслідувати їх рівноангельске житіє, сам преподобний Антоній повчав їх доброчесностям, преподобному ж Никону, як ієрею і досвідченому чорноризцю, наказував постригати.

Він сподобився великої духовної радості, коли постриг преподобного отця нашого Феодосія, який незабаром явився великим наставником іночеського житія в Русі. Зрадів духом і тоді, коли постриг родовитого боярина, блаженного Варлаама; також і князя, що завідував усім, ним дуже любимого блаженного Єфрема. Але за них обох зазнав він і чималої скорботи. Коли князь Ізяслав дізнався про їх постриг, він розгнівався на преподобних і звелів привести до себе того з них, хто наважився постригти їх. І слуги незабаром привели до нього блаженного Никона. З гнівом подивившись на святого, князь сказав йому: «Чи ти постриг боярина і Єфрема без дозволу мого?»

Преподобний Никон мужньо відповідав: «Благодаттю Божою я постриг їх, за велінням Небесного Царя Ісуса Христа, який закликав їх на такий подвиг». Князь же, розгнівавшись ще більше, сказав: «Або переконай їх повернутися додому, або я тебе з монахами пошлю в ув’язнення і велю розкопати вашу печеру». Блаженний Никон відповідав: «Зроби все те, що добре в очах твоїх; а мені не личить відволікати воїнів від Небесного Царя». Після цієї події святий Антоній і його іноки вийшли з печери, збираючись йти в іншу область, так як князь продовжував гніватися і докоряти блаженному Никону. І один отрок повідав те князю; чула це і княгиня. Вона нагадала князю про гнів Божий, що був в вітчизні її, землі польській, коли чорноризці були вигнані батьком її, Болеславом Хоробрим, за постриг преподобного Мойсея Угрина, і сказала йому: «Послухай мене, господарю мій, і не гнівайся; бо так само були вигнані з країни нашої ось такі ж чорноризці, і через те сталося багато зла. Дивись, щоб не було того ж і в твоїй області». Чуючи це, князь побоявся гніву Божого і відпустив блаженного Никона, звелівши йому йти в печеру. А за тими, що покинули печеру, послав слідом, з благанням, щоб повернулися назад; ледь вмовили їх через три дні, і тоді вони повернулися в свою печеру, як про те було розказано в житії преподобного Антонія. Після такої напасті преподобний отець наш Никон жив в печері суворим життям і показав багато перемог над злими духами, молитвою і постом, єдинонравно з преподобними отцями Антонієм і Феодосієм, так що були вони трьома світилами, сяючими в тому темному місці і розганяючими темряву бісівську.

Так як братія в печері множилася, блаженний Никон побажав відійти в усамітнення і в безмовність. Тоді, за порадою преподобного Антонія, зговорившись з іншим чорноризцем, він пішов з ним; дійшовши до моря, вони розлучилися. Болгарин, направився до Константинополя, знайшов острів посеред моря і оселився на ньому, прожив там багато років, терплячи холод і голод, і з миром спочив. І донині називається той острів Болгаров. Великий же Никон відійшов на острів Тмутараканський, і, знайшовши чисте місце у міста, оселився там, в безмов’ї і без лінощів служачи Богу, додаючи труди до трудів і дивуючи народ суворим своїм життям, так що слава його поширювалася всюди, і приходили до нього багато хто і дивувалися. Бо вони не були ще затверджені в вірі, і про монашеське життя навіть не чули. Але, наставляємі Богом, вони хотіли послідувати іночеському благонравію і молили преподобного Никона постригти їх. Він же повчав їх і постригав, і спорудив там церкву Пресвятої Богородиці, і так, благодаттю Божою і молитвами преподобного Никона, зросло те місце і утворився там славний монастир, в усьому подібний до Печерського.

Коли ж помер Ростислав Володимирович, князь того острова, люди тієї країни ублагали преподобного отця нашого Никона піти до Святослава Ярославича, князя Чернігівського, і просити його, щоб він відпустив до них свого сина Гліба на престол Тмутараканський. Благополучно і добре виконавши доручену йому справу в Чернігові, він пішов до Києва в Печерський монастир до блаженного ігумена Феодосія. Коли вони зустрілися, вклонилися один одному до землі, потім, обнялися і багато плакали, що довго не бачились, потім преподобний Феодосій благав, щоб блаженний Никон не розлучався з ним, поки вони обидва живі, і обіцявся той ігуменові, говорячи: «Я тільки піду влаштую мій монастир і потім, з дозволу Божого, повернуся назад!» Так він і зробив. Дійшовши до острова Тмутараканського, з князем Глібом Святославичем, який і зайняв престол, він, як обіцяв, влаштував свій монастир і повернувся назад. Прийшовши до Печерського монастиря, він віддав всього себе преподобному Феодосію і з радістю підкорився йому. Преподобний же Феодосій дуже любив його і шанував його, як батька. Коли сам преподобний Феодосій ішов кудись, доручав братію блаженному Никону, щоб повчати їх і опікувати, так як він був найстарший з усіх. І, як сам преподобний Феодосій повчав братію духовними словами, так само наказував блаженному Никону, читаючи книги, робити братії повчання.

Часто, коли блаженний Никон зшивав і переплітав книги — він знався на тому ремеслі — сам преподобний Феодосій, сидячи біля нього, робив мотузки для цієї справи. Така була їх смиренність і взаємна любов.

Потім блаженний безмовник цей, бачачи смуту між князями руськими, що настала після того, як Ізяслав був вигнаний з Києва, і брат його Святослав сів там, тяготився тим і не міг переносити поголосу житейського, боячись порушити духовне трезвіння своє, і побажав повернутися на вищезгаданий острів. Преподобний же Феодосій багато молив його, як і раніше, не розлучатися з ним, поки вони живі; але блаженний Никон, випросивши прощення, пішов з двома чорноризцями і прожив на острові кілька років в звичайних своїх подвигах.

Коли ж по преставленні преподобного Феодосія блаженний Стефан прийняв ігуменство, знову прийшов преподобний Никон, щоб відвідати преподобного Феодосія, і, пошкодувавши, що не застав в живих улюбленого свого друга, вирішив інший час життя свого до смерті, провести в його монастирі.

І часто приходячи до його гробу і уболіваючи про розлуку з улюбленим своїм братом, він плакав радісними сльозами і дякував Богові, що засяяв в Русі рівноангельским таким життям світильник, на якого він руками своїми поклав святий ангельський іночеський образ. Після блаженного ігумена Стефана братія, знаючи, що преподобний Никон старше за всіх і що преподобний Феодосій прийняв постриг від його рук, повелінням Божиим, за спільним рішенням, обрали його собі ігуменом як єдинонравного преподобним отцям Антонію і Феодосію. У ньому одному бачили вони образ тих двох, і з любов’ю корилися йому, і в усьому слухали його, як батька і наставника. Часто намагався ворог, ненависник добра, як і блаженному ігуменові Стефану, перешкодити в опікуванні його душ Богом врученого йому стада, і хотів обурити його гнівом на преподобного, але нічого не встиг він, і, осоромлений, біг. Не здолала його тьма світло добрих справ блаженного.

До земної молитви цього блаженного будівельника приєдналися друзі його, преподобні отці Антоній і Феодосій своїми небесними молитвами і прислали до нього іконописців з Константинополя, давши їм при наймі золота. Блаженний ігумен показав тим іконописцям образ улюблених своїх друзів, преподобних отців Антонія і Феодосія, що преставилися за десять років до того, і іконописці визнали, що саме вони і явилися, найняли і послали їх до ігумена. Разом з тим повідали вони і інші дивні чудеса: як, коли вони хотіли повернутися, їм явилась свята Печерська церква і ікона Пресвятої Богородиці, від якої вони чули заборону — не повертатися, і як, направляючи веслами човен вниз за течією, вони силою мчали вгору, проти течії води.

Іконописці, які з’явилися після такого чудотворення, поспішно, при старанності блаженного ігумена, приступили тоді до справи прикраси святої церкви, і дива все не припинялися. Сама ікона Пресвятої Богородиці зобразилася у вівтарі і засяяла яскравіше сонця, з вуст її вилетів голуб, як детально описано в оповіді про церкву Печерську. Все це було по небесним молитвам преподобних отців Антонія і Феодосія і — ще тоді по земним — блаженного ігумена Никона.

Коли і сам ігумен, преподобний отець наш Никон, різними подвигами рівноангельского житія свого прикрасив вже цю Печерську обитель, він, після довготривалих трудів, спочив у Господі.

Під 1088 роком Іпатіївський літопис повідомляє: «У се ж літо умре Никон Печерьскій ігумен». Мощі подвижника спочивають в Ближніх печерах, де їх вказують карти з 1638 року.

Окремо пам’ять преподобного здавна звершується 5 квітня (23 березня за ст. ст.).