Топ-100

Онлайн трансляція | 12 вересня

Назва трансляції

Конференції

04.11.2010

Намісник Лаври виступив з доповіддю на семінарі ЮНЕСКО

У третій день роботи Міжнародного семінару ЮНЕСКО під назвою «Роль релігійних громад в управлінні об’єктами всесвітньої спадщини» в конференц-залі бізнес-центру «Парус» Намісник Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври архієпископ Павел виступив з доповіддю. Виступ владики супроводжувався відеопрезентацією. Завдяки такому підходу у висвітленні життя і діяльності монастиря учасники пленарного засідання мали можливість не тільки отримати інформацію від першої особи, але і на власні очі переконатися в позитивних змінах архітектурних об’єктів Києво-Печерської Лаври. Виступу Намісника передувала не менш цікава доповідь генерального директора Національного історико-культурного заповідника Марини Громової. Продовження роботи засідання пройшло в режимі дискусій і рекомендацій. Потрібно відзначити, що всі учасники в своїх коментарях звернули увагу на взаєморозуміння між співробітниками музею і духовенством і їх злагоджену роботу. Потім учасники міжнародного семінару прибули до Києво-Печерської Лаври, де для них силами екскурсійно-наукової частини заповідника і паломницького відділу монастиря була організована ознайомча екскурсія по всій території лаврського комплексу. Делегація ЮНЕСКО була поділена на групи, кожну з яких супроводжував екскурсовод.

По завершенні огляду лаврських святинь, храмів і корпусів, а також Ближніх і Дальніх печер, в резиденції Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира відбулося нагородження учасників семінару церковними нагородами. З рук Блаженнішого Митрополита Володимира ордена отримали члени делегації: заступник генерального директора ЮНЕСКО з питань культури Франческо Бандарин, міністр культури і туризму України Михайло Кулиняк та його заступник Тимофій Кохан нагороджені орденами Святителя Димитрія, митрополита Ростовського, експерт центру всесвітньої спадщини ЮНЕСКО по Центральній і Східній Європі Анна Сидоренко-Дюлом, директор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Марина Громова і радник Національної комісії України у справах ЮНЕСКО Роксолана Іванченко — орденами Святої великомучениці Варвари, а заступник міністра закордонних справ України Руслан Демченко і заступник глави Національної комісії у справах ЮНЕСКО Володимир Яценківський — орденами Почаївської ікони Божої Матері.

Далі з благословення Намісника Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври архієпископа Павла в братській трапезній гостям була запропонована трапеза, під час якої владика Павел на молитовну пам’ять передав в дар учасникам семінару митрополиту Георгію Мацуранісу (Греція) і митрополиту Давиду (Грузія) панагії. Кожному з учасників архієпископ Павел вручив іменні грамоти, підписані Блаженнішим Митрополитом Володимиром, а також лаврські подарункові комплекти.

Текст доповіді Намісника Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври архієпископа Павла

«Роль релігійних громад в управлінні об’єктами всесвітньої спадщини на досвіді Києво-Печерської Лаври»

Шановні пані та панове, учасники та гості семінару!

Приємно усвідомлювати, що на семінар у столиці України зібралося так багато небайдужих людей з усіх куточків нашої планети, щоб об’єднати свої зусилля й досвід у благородній справі збереження всесвітньої культурної спадщини. Це глобальна проблема сучасності, тож для її ефективного вирішення потрібні взаємодія та спільні зусилля всього світового співтовариства.

Саме культурна спадщина є тим фактором, який багато в чому формує особливий менталітет людства, стверджує наступність гуманістичних цінностей, сприяє процесу взаємопроникнення нового і старого, введенню вічних цінностей в сучасний культурний побут.

Серед пам’яток всесвітньої спадщини — унікальний за масштабами і значимістю духовний центр загально-християнського значення і одна з видатних світових святинь — Києво-Печерська Лавра.

Унікальний архітектурний ансамбль монастиря з його тисячолітньою історією став зразком втіленої гармонії духовного просвітлення і зодчества. Він формувався протягом багатьох століть з широким розмахом на величезному просторі природних схилів річки Дніпра, динамічно видозмінюючи свою структуру. Архітектурні принципи органічно поєднувалися з природними умовами й особливостями ландшафту. Зовнішній вигляд та інтер’єр храмів і споруд Лаври закарбував у собі практично всю історію розвитку релігійного мистецтва. При цьому Лавра набула рис неповторної своєрідності.

Як і кожен древній монастир, Лавра має свій особливий дух, який створює особливий образ, пов’язує воєдино в історичній безперервності і живу пам’ять про минуле, і впевненість в сьогоденні, і надію на майбутнє.

З чудової доповіді нашого найближчого соратника у справі збереження культурної спадщини, директора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Марини Едуардівни Громової, ви отримали досить детальне уявлення про сьогодення Лаври. Тож з вашого дозволу я хотів би перейти безпосередньо до теми семінару, але почати з невеличкого екскурсу в історію та коротко нагадати деякі з важливих подій недавнього минулого.

Майже 960 років історія Києво-Печерської Лаври нерозривно пов’язана з історією, життям і культурою українського народу. За час свого існування Лавра пережила безліч лихоліть і трагедій, але протягом 9 віків, з ХІ століття до 1930 року, в її храмах ніколи не втихала чернеча молитва.

Після жовтневого перевороту для Лаври почалися самі найтяжчі в її історії часи. У вересні 1926 р. Рада народних Комісарів УРСР ухвалила Постанову про «Визнання колишньої Києво-Печерської Лаври історико-культурним державним заповідником і про перетворення її у Всеукраїнське музейне містечко».

Поступова ізоляція чернечої громади завершилися до початку 1930 р. повною ліквідацією монастиря. Частина з числа братії була вивезена за сотню кілометрів від Києва і розстріляна, деякі були заслані в тюрми. На території Лаври був утворений музейний комплекс.

Величезний збиток архітектурним і історичним цінностям Лаври було завдано в роки Великої Вітчизняної війни. У листопаді 1941 був підірваний Успенський собор, зазнали істотних пошкоджень і інші будівлі.

Під час фашистської окупації Києва з дозволу німецької влади 27 вересня 1941 року на території Нижньої Лаври було відновлене чернече життя. В кінці 50-х років під тиском партійно-політичної системи Заповідник перетворюється в центр антирелігійної пропаганди. А в 1961 р. діючий монастир, відновлений в 1941 році, був повторно скасований, а всі його насельники були вигнані.

І тільки у червні 1988 р. у зв’язку зі святкуванням 1000-річного ювілею Хрещення Київської Русі та відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР новоствореній чернечій громаді Києво-Печерської Лаври було передано територію Дальніх печер з усіма наземними спорудами і печерами. 25 червня 1988 року на території Києво-Печерської Лаври, через 27 років після закриття монастиря, було вперше звершено богослужіння. У 1990 р. передана територія Ближніх печер. Сьогодні у користування монастирю передано всю територію і споруди Нижньої Лаври.

Відродження обителі сприятливо вплинуло на зовнішній вигляд архітектурного комплексу Лаври та її території: відреставровані всі передані монастирю храми й корпуси, постійно проводяться необхідні реставраційно-відновлювальні роботи для підтримки споруд і території в належному стані.

Києво-Печерська Лавра – це чернечий міні-поліс, який постійно й динамічно розвивається, тому узгодження інтересів охорони культурної спадщини з необхідністю розвитку та реконструкції територій — одне з наших найважливіших завдань.

Реконструкція території й об’єктів, у тому числі відбудова зруйнованих споруд, ведеться у цілях реставрації та відтворення втрачених елементів ансамблю на підставі історико-культурної експертизи та отриманих узгоджень.

Для кожної з історичних споруд розробляється комплекс профілактичних, організаційних і технічних заходів щодо запобігання загрози втрат і збитків. Контролюються норми і правила утримання та експлуатації об’єктів культурної спадщини з урахуванням їх індивідуальних особливостей. Постійно проводяться профілактичні заходи з інженерного захисту території, розташованої у зсувонебезпечній зоні.

Як користувач пам’ятками загальнонаціонального та всесвітнього значення, Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра дотримується всіх вимог пам’яткоохоронного законодавства України.

Ми маємо багатий архів документальних відеоматеріалів та фотографій, з яких можна зрозуміти масштаби та об’єм виконаних робіт з реставрації та відновлення храмових й господарчих споруд, території та комунікацій. Важко не помітити різниці між тим, у якому стані ми отримали об’єкти (як правило, в занедбаному, напівзруйнованому, або аварійному), і в якому стані вони перебувають сьогодні, незважаючи на їх активну експлуатацію для релігійних, господарчих та соціальних потреб. Всі ці споруди дійсно отримали друге життя.

Виняткова цінність Лаври полягає не тільки в достовірності, універсальності і загальнолюдській значимості її культурного надбання. Це унікальна древня святиня християнського світу, центр міжнародного паломництва, осередок постійного молитовного подвигу ченців монастиря, які продовжують традиції древніх молитовників та просвітителів українського народу.

Як і віками до того, сьогодні звідусіль безперервним потоком прибувають у Києво-Печерську Лавру мільйони прочан і туристів: до її святинь, до чудотворних мощей та ікон у пошуку душевної розради.

Тож сьогодні, поряд із здійсненням завдань по збереженню та відновленню Лаври як пам’ятки культури світового значення, ми повинні також думати про відродження духовних цінностей і благочестивих традицій нашої Вітчизни, які необхідно повернути у свідомість і життя людей. А це нереально здійснити без відродження монастирів та храмів. Дуже сильно помиляються ті, хто вважає, що без участі Церкви можливо зберегти нашу історичну та культурну спадщину. Адже ослаблення духовності призводить безпосередньо до зростання проблем спочатку на рівні сім’ї і суспільства, потім на рівні держави та міжнародних відносин.

«Культура» в перекладі з латині — оброблення землі, або іншими словами, — оброблення душі людської для того, щоб вона могла сприйняти вищі духовні цінності. Саме для цієї мети і створювалися монастирі і храми: для оброблення та облагородження душ людських. Ще задовго до появи музеїв та інших закладів культури вони були форпостами й осередками духовності, просвітництва і культури. Відродження монастирів і храмів — це відродження суспільства.

Тепер, коли здійснюються певні кроки у напрямку відновлення історичної справедливості, коли монастирі та храми повертаються в руки своїх законних власників — чернечих та парафіяльних громад, повстає цілком закономірне питання: а чи зможе Церква забезпечити необхідні умови для збереження культурних цінностей, пам’яток історії й архітектури? Й особливо це стосується об’єктів всесвітньої спадщини.

Якщо прийняти до уваги той безперечний факт, що саме Церква створила всі ці цінності, пам’ятки та історичні реліквії й віками зберігала їх, доки вони не були вилучені державою та передані до музеїв, то відповідь напрошується сама собою.

Безсумнівно, Церква набула великого позитивного досвіду в галузі збереження культурної спадщини, та, при сучасних методах розвитку технологій реставрації і консервації, при тісній співпраці з музейними установами, здатна прийняти на себе відповідальність за всі ті цінності, що їй передаються.

І в цьому сьогодні легко переконатись на прикладі й досвіді Києво-Печерської Лаври та інших монастирів і парафіяльних храмів – пам’яток культури: ні одна з монастирських чи храмових будівель не залишилась у тому стані, в якому була передана, але всі споруди або в процесі відновлення, або вже відновлені. Храми й монастирі «ожили» лише завдяки тому, що свого часу у них було відновлене молитовне життя й після багаторічного запустіння почала звершуватись Свята Євхаристія.

Якщо ми дійсно хочемо зберегти пам’ятки та історичні реліквії й передати їх прийдешнім поколінням, то ми не маємо ніякого права перетворювати святі місця на мертві об’єкти, навіть керуючись найвищими і найблагороднішими міркуваннями збереження самих споруд. Ми повинні дозволити їм жити своїм природним життям, залишаючись тим, чим вони й були раніше — храмами чи монастирями.

Адже наша культурна традиція формується і зберігається також завдяки тому, що люди мають можливість прийти до храмів й монастирів і побачити втілену молитву, душею доторкнутися до живої традиції, до духовного подвигу наших благочестивих предків.

Хочеться висловити глибоку подяку представникам музейної спільноти України, і в першу чергу керівництву та усьому колективу Києво-Печерського історико-культурного заповідника за ті незабутні труди, які були понесені ними за часів безбожного радянського режиму, коли багато церковних святинь збереглося тільки завдяки тому, що вони знаходилися у відомстві музеїв. Особлива подяка за їх конструктивну співпрацю та допомогу у процесі відновлення духовного життя у монастирях та храмах.

Сьогодні Україна вже може собі дозволити подбати про те, щоб і Церква і культура мали все необхідне для здійснення свого служіння, в якому дуже багато спільного. Незважаючи на різницю підходів, Церква і державні культурні установи вирішують спільні просвітницькі завдання, а отже, мають бути єдині у своїй діяльності. Культура і Церква повинні сьогодні виконувати свою місію не заради корпоративних інтересів однієї чи іншої сторони, а заради справжніх духовних інтересів нашого народу.

Необхідно виробити механізми взаємодії релігійних організацій з музейними закладами, оскільки на сьогоднішній день чітких механізмів не існує, лише є деякий досвід. Ми повинні створити таку модель взаємовідносин між Церквою і культурою, яка жодним чином не сковувала б розвиток культури й Церкви, але, навпаки, створювала б додатковий потенціал для їх всебічного розвитку і процвітання.

Упевнений, що конструктивний діалог сторін допоможе нам знайти компроміси й рішення, що задовольнять всіх. Адже у нас одна мета — зберегти і дати можливість нашому народові і духовно, і естетично долучитися до безцінної традиції вітчизняної культури.

Я бажаю плідної роботи й благословенних успіхів усім учасникам семінару, а також запрошую всіх бажаючих відвідати Києво-Печерську Лавру, щоб на власні очі побачити те, що не можна передати словами, та щоб зрозуміти реальну роль релігійних громад в управлінні об’єктами всесвітньої спадщини.

Також хочеться висловити впевненість, що нашими спільними зусиллями Києво-Печерська Лавра з її історичною спадщиною і багатим духовним багажем ще для багатьох поколінь послужить джерелом духовності й просвітництва.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.



Редакція сайту www.lavra.ua

Щотижнева розсилка тільки важливих оновлень
Новини, розклад, нове в розділах сайту

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: