Прийшовши до Бога, людина часто чує, що молитва — найголовніше в житті. Не всім відкривається глибокий сенс цих слів. Новоначальним на перших порах їх церковного життя складно зрозуміти те, навіщо підносити свої молитви, повторювати ранкове і вечірнє правило, складно впоратися з втомою на багатогодинних богослужіннях, на яких стоять без розуміння того, що відбувається.

«Молитва змінює багато що», — чуємо ми, але не розуміємо. Ці слова звернені до кожного з нас через глас Первосвятителя, єпископа, священика, може, просто близької глибоко віруючої людини. І вони не повинні проходити повз нас. Людина не може залишатися байдужою до тієї християнської традиції молитовного подвигу людей, якій майже дві тисячі років. Людина просто повинна молитися і залишатися християнином, на якій би стадії духовного розвитку вона не знаходилася.

Якщо задатися питанням, чому і для чого ми читаємо одні й ті ж ранкові та вечірні молитви, варто зупинитися на кількох аспектах. По-перше, це молитви, які написані святими людьми, тобто тими, хто вже при своєму житті зміг стяжати ту благодать Всесвятого Духа, яка вже тут, на землі, наблизила їх до Небесного Царства. По-друге, ніхто не забороняє людині молитися своїми словами, але завжди потрібно пам’ятати, що в цих молитвах, які зібрані в молитовнику, і які пропонує нам Церква, сконцентровано все те, про що людина може попросити Бога, в чому може покаятися, і про що може подякувати Всевишньому за всі Його благодіяння, які Він виливає на нас.

Молитва може змінити долю людини, молитва може змінити долю тих, за кого моляться, молитва може багато чого. І тому Православна Церква, сповідуючи апостольське вчення, завжди згадує слова першоверховного апостола Павла: «Безперестанку моліться! Подяку складайте за все [Богу]» (1Сол. 5:17-18).

Дуже важко стати на шлях безперервної молитви. Молитва — це надія і засіб для життя. Молитва — це дихання, яке не може залишити людину одну. Молитва — це спілкування з Богом, Який не дозволить нам загинути, якщо ми будемо щиро і без ремствування бажати зустрітися з Ним, побачити Його славу і прийняти все те, що Він для нас приготував.

«Повинно починати з початку, тобто звершувати молитву з увагою і благоговінням, з метою покаяння, піклуючись єдино про те, щоб ці три якості постійно супроводжували молитву», — говорить нам святитель Ігнатій Брянчанінов. І якщо ми насправді станемо молитися уважно, благоговійно, вдумуючись в кожне слово, постараємося впоратися зі всілякими спокусами, які тільки можуть виникати під час молитви, то у нас обов’язково відразу виникне відчуття покаяння, а воно неодмінно призведе до більшого — до вміння молитися, причому молитися завжди. Тоді само собою стане зрозумілим, що молитися потрібно не тільки за себе і не тільки за те, щоб Господь одного тебе привів до Царства Небесного, а й за тих, хто поруч з тобою — за рідних, близьких, друзів. А наслідком такої молитви прийде вміння молитися за ворогів щиро і від усього серця.

Молитва змінює багато що в душі людини, а полюбити свого ворога, полюбити людину, яка тебе образила, пробачити її — це вищий ступінь молитви за інших. Господь обов’язково нас тоді почує. Чисте серце і бажання спасіння для інших — це те, що Богу потрібно від нас і те, до чого всі ми покликані.

І молитви, які ми підносимо — це те, без чого ми не можемо жити. Молитва — це насправді те повітря, яке допомагає нам подолати скорботи, подякувати Богові за те, що Він дає нам можливість жити. Завдяки молитві ми стаємо причетними до нової таємниці — до таємниці буття Церкви. Ми каємося в тому, що за своєю неміччю не можемо в повній мірі виконати всі Його заповіді, але при цьому сердечно намагаємося прийняти Бога, віддатися Його святій волі, і, найголовніше, молитися безперестанно, молитися коли важко і коли добре, молитися під час богослужіння і в домашній молитві, дослухаючись до кожного слова, написаного Духом Святим через угодників Божих для нас.

І тоді всі ми обов’язково зрозуміємо, що молитва змінює багато що. Тоді ми відчуємо силу молитви. І тоді вона стане для нас не просто набором слів, прохань і подяк, а живим засобом для досягнення вічних благ в Царстві Небесному.