Топ-100

Онлайн трансляція | 12 вересня

Назва трансляції

Лавра в християнській історії

Версія для друку

За давнім Переданням Церкви святий апостол Андрій Первозванний, подорожуючи з християнською проповіддю по землям скіфів, благословив пагористий берег Дніпра, звернувшись до своїх учнів зі словами: «Чи бачите гори сія? Яко на цих горах засяє благодать Божа, і град великий має бути тут, і церкви многі імати Бог воздвигнути». Так, разом з першими храмами Київської Русі, лаврська обитель стала виконанням пророчих слів апостола.

У 1051 році в стольному граді Києві за князювання Ярослава Мудрого і митрополичого служіння святого Іларіона, Промислом Божим почала своє існування Києво-Печерська Лавра. Чудовим велінням Цариці Небесної, що явилася в видінні духівнику преподобного Антонія на далекій Афонської Горі, і благословенням самого преподобного Антонія була влаштована обитель, яка стала невичерпним джерелом благодатної молитви.296

Скоро високий духовний подвиг преподобного Антонія став широко відомий і привернув городян, які приходили до нього за благословенням і духовними порадами. Частими відвідувачами печерного монастиря стають князь Ізяслав, син Ярослава Мудрого, і київська знать, що пожертвували кошти на будівництво наземного храму і келій, коли печери стали тісні для швидко зростаючого числа братії. Сталося це близько 1062 р.: преподобний Антоній поставив першим ігуменом преподобного Варлаама, а сам пішов на сорок років у віддалену печеру.

Після переведення преподобного Варлаама настоятелем в побудований князем Ізяславом Свято-Дмитрівський монастир, преподобний Антоній благословляє на ігуменство преподобного Феодосія (†1074) — як самого покірливого, смиренного і послушного. Коли в монастирі було вже близько 100 монахів, преподобний Феодосій послав одного з ченців в Константинополь до скопця Єфрема, щоб переписати Студійський статут і принести його в Київ. Завдання було виконано. В цей же час до Києва прибув митрополит Георгій і з ним — один з ченців Студійського монастиря Михаїл, який супроводжував його і передав монастирю чернечий устав. На підставі цих двох варіантів і був створений статут Печерського монастиря. Цей спільножитний устав згодом приймають всі монастирі Київської Русі.

0020Важливою подією в житті Києво-Печерського монастиря стали закладення і побудова храму Успіння Божої Матері. У 1091 році в храмі були покладені мощі преподобного Феодосія. Преподобний Антоній, згідно з його заповітом, був похований під спудом в Ближніх печерах.

Зміцнюючи перших Печерських ченців і повчаючи на їх прикладі всю Русь, яка не так давно прийняла Святе Хрещення, Господь явив у Лаврі безліч чудес і знамень. Сила подвигів і молитов преподобних Печерських дивувала їхніх сучасників і всі наступні покоління віруючих.

Монахи Києво-Печерської обителі і, в першу чергу, затворники відрізнялися високою моральністю і подвижництвом. Це приваблювало в Лавру освічених і знатних людей. Монастир став своєрідною академією православних ієрархів. До початку XIII століття з числа його ченців в різні межі Київської Русі було призначено 50 єпископів.

Чимало Печерських ченців стали місіонерами і вирушили проповідувати християнство в ті області Русі, де населення сповідувало язичництво. Часто проповіді монахів і звернення їх до князів були спрямовані проти усобиць, що роздирали Київську Русь, закликали до збереження цілісності великокнязівської влади і порядку спадкування князівського престолу представниками київської династії.

Nestor2З Києво-Печерським монастирем пов’язано літописання. Першим відомим літописцем був преподобний Никон, ігумен Печерського монастиря. Автором Печерського літопису вважається преподобний Нестор Літописець, який близько 1113 р. закінчив свою геніальну «Повість минулих літ». У першій чверті XIII в. в монастирі було створено унікальний твір — «Києво-Печерський Патерик», основу якого склали розповіді інока Полікарпа, а також послання Симона, єпископа Володимиро-Суздальського.

Граючи значну роль в об’єднанні східнослов’янських земель, будучи духовним, соціальним, культурним і просвітницьким центром, Печерська обитель користувалася заслуженою славою не тільки на Русі, а й у Польщі, Вірменії, Візантії, Болгарії та інших країнах.

Починаючи з 40-х років XIII ст. і до початку XIV ст. Києво-Печерська Лавра була свідком татаро-монгольського нашестя і разом з народом зазнавала лиха. Золотоординські хани, розуміючи значення Києва для східних слов’ян, всіляко перешкоджали відродженню міста. Від татарських набігів монастир, як і весь Київ, сильно постраждав також в 1399 і 1416 рр.

Джерел, що повідомляють про життя Лаври в цей період, збереглося мало. У зв’язку з тим, що Чингісхан та його наступники, в силу своїх забобонів (вони шанували божества різних релігій), виявляли віротерпимість, є підстави вважати, що життя і богослужіння в монастирі не припинялися.

Митрополит Макарій (Булгаков) вважає, що ченці жили не в самій обителі, а навколо неї, «по нетрях і лісах, в усамітнених печерах, і таємно сходилися в один вцілілий від розорення приділ церкви для звершення богослужінь».

У середині XIV ст. починається литовська експансія на Україні. Незважаючи на те, що литовський князь Ольгерд, якому підпорядковувалися Київські землі, сповідував спочатку язичницьку віру, а потім після прийняття Кревської унії (1385 р.) між Литвою і Польщею, почалося посилене насадження католицизму, Печерська обитель жила в цей період повнокровним життям.

Про це свідчить, зокрема, такий факт: юнак Арсеній, родом з Твері, який прийняв у другій половині XIV ст. постриг «…звеселився духом, знайшовши в Києво-Печерському монастирі іноків, які сяяли чеснотами, як зірки на тверді небесній, і, намагаючись наслідувати їх, протягом багатьох років проходив різні ступені послуху…»

Печерський монастир вплинув і на розвиток Церкви в суміжних руських землях в тяжкий для них час. Так, у другій половині XIV ст. постриженик Києво-Печерського монастиря Стефан, Мохринський Чудотворець, заснував недалеко від Москви Мохринський, а у Вологодській землі — Авнежський монастирі.

Тверський єпископ Арсеній заснував у своїй єпархії Жовтоводський Успенський монастир. В кінці XV ст. Печерський постриженик Кузьма Яхромський заснував монастир на р. Яхромі у Володимирському повіті (недалеко від Москви).

У цей період Печерський монастир користувався такою славою, що нерідко деякі руські князі приходили до Лаври і залишалися жити в ній назавжди, причому деякі з них і самі прославилися як знамениті подвижники. Зокрема, тут у 1439 р. монашество з ім’ям Феодосій прийняв відомий полководець князь Феодор Острозький, який передав обителі свої багатства.

До кінця XVI в., долаючи різні труднощі, пов’язані з окатоличуванням українських земель, а також втручаням у внутрішнє життя Лаври короля і магнатів, монастир, відбудовуючи храми і набуваючи нові землі, активно відроджується. Уже не маючи колишньої слави, що була в перші століття його існування, він залишається одним з великих духовних, просвітницьких і культурних центрів України.

І нова хвиля відродження духовного авторитету Печерського монастиря піднялася в період боротьби з унією, коли обитель очолили видатні діячі тієї епохи: архімандрити Никифор Тур, Єлисей Плетенецький, Захарія Копистенський, св. митрополит Петро Могила, Інокентій Гізель та інші. Так з ім’ям Єлисея Плетенецького пов’язаний початок книгодрукування в Києві. Першою надрукуваною в друкарні Києво-Печерської Лаври книгою, що дійшла до наших днів, є «Часословець» (1616-1617 рр.). У 1680-90-х роках в Лаврі інок Батуринського Крупицького монастиря, майбутній святитель Димитрій Ростовський, складає «Житія святих», які і понині є улюбленим чтивом християн.

З 1786 р. Київські і Галицькі митрополити були одночасно настоятелями (священноархімандритами) Печерської Лаври. Першою особою після настоятеля в Лаврі був намісник — як правило, ієромонах або ігумен, пізніше — архімандрит. Всіма справами монастиря керував Духовний Собор на чолі з намісником. До його складу входили керівники лаврських відомств.

004Києво-Печерську Лавру не залишав без уваги жоден з російських государів: Олексій Михайлович і Петр Великий, Катерина II, Анна Іванівна, Миколай I і Миколай II, Олександр I, Олександр II, Олександр III, Павел, Єлизавета… Відвідуючи Лавру, царі так само як і піддані брали благословення у настоятеля, прикладаючись до його руки. Романови передавали в дар обителі особисто або через своїх посланців золоті хрести і лампади, усіяні алмазами оклади богослужбових книг, ризи золотого шиття, парчу і кипарисові гробниці для спочилих угодників.

Серед дарувальників імена великокнязівські, граф Шереметьєв і княгиня Гагаріна, граф Румянцев-Задунайський (похований в Успенській церкві) і князь Потьомкін, гетьман Мазепа, графиня Орлова-Чесменська і сотні інших. Значні суми на утримання Лаври жертвовались дворянами, купцями, промисловцями, іноземцями. Навіть прості люди, при своєму досить скромному достатку, вважали християнським обов’язком пожертвувати Лаврі частину заощаджень.

При Печерському монастирі існували будинок для прочан і лікарня. До вісімдесяти тисяч паломників приймала щорічно свята обитель на утримання. Чимало з них не тільки безкоштовно проживали в лаврському готелі, а й харчувалися (за рахунок монастиря) хлібом і щами три, чотири і більше днів поспіль. І так протягом десятиліть!

Як і інші монастирі імперії, Лавра виділяла значні кошти на розвиток освіти: утримувала власну початкову школу, Духовне училище, асигнувала кошти на навчання бідних учнів Київської єпархії і навіть встановила п’ять стипендій в духовно-навчальних закладах Києва і Костроми «В пам’ять про чудесне спасіння священного життя Государя-Імператора Олександра II 4 квітня 1866 року».

У 1860 р. в Лаврі відкрилося двокласне народне училище для дітей штатних служителів і жителів Києва. Згодом воно було названо лаврською двокласною церковно-приходською школою. У 1914 р. вона брала на навчання до 130-140 дітей.

Суттєвими були пожертвування Лаври та інших великих монастирів у роки русько-японської та першої світової війни.

0010Як бачимо, Києво-Печерська обитель завжди відзивалася на всі благі, християнсько-народні і церковно-громадські справи.

Благодійність, любов до ближніх створювали Києво-Печерській Лаврі заслужений авторитет. Свідчення цього — щедрі подарунки царюючих осіб з супровідними документами «…про дарування в ознаменування особливої прихильності до Обителі за труди і молитви братії Лаврської в ім’я спасіння душ людських».

Багато іменитих людей хотіли, щоб після смерті їх поховали на Лаврському кладовищі. Подібний заповіт залишив, зокрема, генерал-фельдмаршал Борис Петрович Шереметьєв. Однак після смерті Шереметьєва, що послідувала в Москві, за велінням Петра I тіло покійного доставили не в Київ, а в Олександро-Невську Лавру Санкт-Петербурга.

На Різдвяному кладовищі Лаври, у Великій Успенській церкві, на території обителі покоїлися багато видатних діячів Росії і України, в тому числі дочка згадуваного Б. П. Шереметьєва — Наталія (в чернецтві — Нектарія) Долгорукова. Нелегка доля цієї жінки була у всіх на слуху багато років. Опальна княжна прийняла схиму у Флорівському монастирі (в 1757 р, 43-х років від народження). Діяльна людина, освічена жінка, вона брала участь у відбудові Десятинної церкви та інших київських храмів. Монахиня Нектарія, яка померла 3 липня 1771 р., з належними княгині і подвижниці почестями була похована в Лаврі.

У 1911 р. земля обителі прийняла останки Петра Аркадійовича Столипіна —видатного державного діяча Російської Імперії.

У Лаврі склався унікальний некрополь. У землі святої обителі, в церквах і печерах її спочивають: перший київський митрополит Михаїл, князь Федір Острозький, Єлисей Плетенецький, свт. Петро Могила, Інокентій Гізель, десятки інших видатних діячів батьківщини.

Після жовтневого перевороту для Лаври почалися найважчі в її історії часи. Згідно з Декретом радянського уряду «Про відділення Церкви від держави і школи від Церкви» все майно церковних і релігійних товариств було оголошено надбанням народу. 29 вересня 1926 року ВУЦВК і Рада народних Комісарів УРСР прийняли постанову про «Визнання колишньої Києво-Печерської Лаври історико-культурним державним заповідником і про перетворення її на Всеукраїнське музейне містечко».

Поступова ізоляція церковної громади, витіснення її новоствореним музеєм завершилися до початку 1930 р. повною ліквідацією монастиря. Частина братії була вивезена за сотню кілометрів від Києва і розстріляна, інші були ув’язнені або заслані. Лавра зазнала розорення і руйнування.

Величезної шкоди архітектурним і історичним цінностям Лаври було завдано і в роки Великої Вітчизняної війни. 3 листопада 1941 року був підірваний Свято-Успенський собор.

В кінці 50-х років під посиленням тиску партійно-політичної системи заповідник перетворюється на розсадник атеїстичної пропаганди. В цей час за вказівкою директивних партійних органів були засипані старовинні колодязі Антонія і Феодосія.

У 1961 р. рішенням вищезгаданих органів діючий монастир, що відновився на території Нижньої Лаври, під час фашистської окупації у 1941 році був скасований, його насельники вигнані.

У червні 1988 р. в зв’язку зі святкуванням 1000-річного ювілею Хрещення Київської Русі і згідно з постановою Ради Міністрів УРСР новоствореній печерській громаді було передано територію Дальніх печер з усіма наземними будівлями і печерами; в 1990 р. передана територія Ближніх печер.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: