Топ-100

Онлайн трансляція | 12 вересня

Назва трансляції

Прп. Полікарп, архімандрит Печерський (1182)

Polikarp copy

Пам’ять 6 серпня

Багато доброчесностей в ньому з ранніх років насадив святий Симон, єпископ Володимирський і Суздальський. Він, будучи йому родичем по плоті, не хотів, щоб той і духом віддалявся від нього, але, як добрий корінь, намагався, щоб і паросток від нього був добрий. Тому, коли він сам з Печерського святого монастиря був узятий на престол єпископії Володимирської і Суздальської, туди ж взяв і блаженного Полікарпа. Там, заохочуючи його до наслідування добродійному життю, говорив йому про душевнокорисні передання, про які він сам дізнався з розповідей або з читання про святих блаженних чорноризців Печерських, які жили раніше; як суворо вони потрудилися і догодили Богові, так що і тут просіяли чудотворним нетлінням мощей своїх в знамення отриманого ними на небі нетлінного вінця.

Якщо згодом блаженний Полікарп і пішов тілом від отця і наставника свого Симона, коли від його кафедри повернувся знову до свого Печерського монастиря, то доброчесностями він перебував недалеко від того святого чоловіка, бо, вкорінилися глибоко в серці колишні повчання його, їх намагався зберігати і плекати в собі. І святий Симон знову не переставав і тут повчати його, відвідуючи його посланнями своїми, сповненими богонатхненних настанов і багатьох прикладів доброчесностей Печерських святих.

Маючи ці послання завжди перед очима своїми, блаженний Полікарп вписував на скрижалях серця свого всі слова отцівські, прочитував їх розумом, виконував же ділом, і так, подвизаючись суворо, високо став в доброчесності.

Згодом він був обраний архімандритом Печерської обителі. Прийнявши начальство у святій великій Печерській Лаврі, блаженний Полікарп старанно намагався зберегти всі устави монастирські, передані преподобним Феодосієм, не додаючи нічого чужого. І став він майстерним наставником до спасіння, таким саме ревним, якого вимагала та чудотворна Лавра, яка їм красувалася. Скрізь проходила слава про благочиніє її при управлінні блаженного Полікарпа. І багато хто з благородних і державних князів, користуючись його порадами, були спонукувані їм до багатьох доброчесностей.

Такий відомий випадок був з князем Київським Ростиславом Мстиславичем. Цей христолюбець, багато отримуючи духовної користі від доброчесностей цього святого, привчив себе до такої чесноти: в Святий Великий піст всякі суботні та недільні дні він саджав у себе за обідом дванадцять Печерських чорноризців, тринадцятим же — архімандрита святого Полікарпа і, наситивши їх, відпускав обдарованими. Сам він щотижня причащався Божественних Таїн, обливаючи лице своє сльозами, з багатьма стогонами і серцевими зітханнями, так що всі ті, які бачили його в такому розчуленні, не могли втриматися від сліз. Коли ж кінчався вже Святий Великий піст, тоді той же христолюбивий князь в Лазареву суботу скликав усіх святих Печерських і святолепних старців, що просіяли постом і, достойно пригостивши всіх і подавши милостиню, відпускав з честю. Також і від усіх монастирів скликав він і пригощав братію, але особливо дбав він про братію Печерську. Він дуже любив добродійне життя як їх самих, так, особливо, блаженного наставника їх Полікарпа, у всьому наслідував самих перевоначальних наставників, Антонія і Феодосія Печерських. Тому часто просив він цього святого прийняти його ченцем в свій монастир; але святий Полікарп говорив йому: «Князь благочестивий, Бог велів вам жити так: творити правду, судити праведним судом і незмінно стояти в хресному цілуванні». Князь же Ростислав відповідав йому: «Отче святий, князювання в цьому світі не може бути без гріха і вже змучило і виснажило мене своїми повсякденними печалями; хотів би я хоч трохи в старості моїй послужити Богу і поревнувати таким князям і царям, які, пройшовши вузький і скорботний шлях, отримали Царство Небесне. Чув я про бажання великого в царях Костянтина, який вже з небес явився одному зі старців і сказав: «Якщо б я знав, яку велику честь отримує чин чернечий, що вогняними крилами вони безперешкодно злітають до Престолу Владики, я зняв би з себе вінець і царську багряницю і одягнувся б в чернечий одяг». Почувши це, блаженний Полікарп сказав: «Христолюбивий князь, якщо бажаєш цього від серця — то нехай буде воля Божа». Однак князь не встиг виконати свого бажання; але, що воістину мав він сердечне до того бажання, спонукуваний доброчесностями цього святого, довів він так.

Коли розболівся він у Смоленську і наказав везти себе в Київ, сестра його Рогнеда, бачачи сильне знесилення брата, благала його: «Залишся тут в Смоленську, і ми покладемо тебе тут у створеній нами церкві». Він же відповідав їй: «Не робіть цього; але якщо у мене і немає сил, щоб везли мене в Київ, і якщо Бог візьме мене на шляху, нехай покладуть тіло моє в церкві, спорудженій батьком моїм, — в монастирі святого Феодора. Якщо ж Бог позбавить мене цієї хвороби і подасть мені здоров’я, то я обіцяю бути ченцем в Печерському святому монастирі при блаженному Полікарпові». Коли хвороба розвинулася в ньому ще сильніше, і вже він був при смерті, то сказав священику Симеону, своєму духовному отцю: «Ти даси відповідь Богу за те, що став на заваді мені постригтися від святого того чоловіка в Печерському монастирі, бо я істинно бажав того, і так не поставить мені Господь в гріх, що не виконав я обітницю». І так прийняв він блаженну кончину.

Початком і причиною настільки великих доброчесностей цього приснопам’ятного князя був приклад подвижницького житія і богонатхненної бесіди преподобного отця нашого Полікарпа, який достойно був начальником за князювання його у святій чудотворної Лаврі Печерській. Не тільки братію, а й мирських христоіменних людей преподобний привертав добрими справами до наслідування собі, наставляв на шлях покаяння і спасіння і так милостиво вів Богом вручену йому паству.

Мощі святого Полікарпа, архімандрита Печерського, спочивають в Ближніх печерах. Вперше святиня вказана на карті 1703 року з підписом «Полікарп ігумен».

Пам’ять подвижника святкується 6 серпня (24 липня за ст. ст.), в день його кончини.