День пам’яті святого священномученика Володимира є особливим днем не тільки для нашої Святої Успенської Києво-Печерської Лаври, в Дальніх печерах якої покояться його святі мощі, а й для всього християнського православного світу.

Подвиг мучеництва був особливим в Церкві з найперших років її буття на землі. На крові мучеників утвердилася Церква і досі несе своє спасительне призначення.

Святитель Григорій Богослов говорить, що «…закон мучеництва такий, щоб добровільно не виходити на нього, а вийшовши — не зупинятися, тому що перше є зухвалість, а друге — малодушність».

Все життя священномученика Володимира є для нас прикладом смирення і в той же самий час безкомпромісного стояння у вірі, через яке йому протягом усього його пастирського і архіпастирського служіння довелося зазнати багато поневірянь.

Народився майбутній святитель в Тамбовської губернії в сім’ї священика. Поступивши в семінарію, потім продовживши навчання в Київській духовній академії, після закінчення навчання повертається в рідні для нього краї і стає викладачем, одружується, приймає дияконський і священицький сан. Він відразу ж стає відомим як прекрасний проповідник і просто добрий батюшка, серце якого завжди було відкрите для кожної людини, яка приходила до нього.

Але, як і в житті будь-якої людини, і в його житті відбулися зміни, про які він і подумати не міг. Помирає його дружина, і він, розуміючи це як заклик Божий, приймає чернечий постриг. Далі послідувало зведення в сан архімандрита, призначення намісником монастиря, архієрейська хіротонія. І де б йому не довелося нести архіпастирське служіння — вікарієм Новгородської єпархії, єпископом Самарським, Екзархом Грузії, Митрополитом Московським, а потім Санкт-Петербурзьким — завжди і всюди в ньому зберігалася та іскра любові, якою він запалював серця віруючих людей.

Але через свою всю ту ж строгість в суто церковних справах він викликав невдоволення царського двору, коли почав викривати Григорія Распутіна за його вплив на справи Святійшого Синоду. Це і призвело до того, що його перевели зі столичної кафедри.
І тоді він повертається в те місто, де колись був студентом Духовної академії, а тепер стає Митрополитом. Перебування на Київській кафедрі стало останнім місцем його служіння Святій Матері-Церкві, вірність до якої він зберігав до останнього свого подиху.

Виступаючи проти неканонічних дій деяких елементів, що піддалися згубному духу часу, які прагнули зруйнувати єдність Церкви, виступаючи проти того хаосу, який панував в державних справах, намагаючись організувати церковне життя відповідно до встановлених традицій, він викликав невдоволення незгодних.

Одним з останніх помітних і видатних подій його життя було почесне головування на Помісному Соборі 1917-1918 років, в завершенні роботи якого він так і не взяв участь…

В одному з часових проміжків між сесіями роботи Собору він знаходився в Києві у Святій Лаврі, коли до нього 7 лютого 1918 року прийшли абсолютно незнайомі йому люди, і він був розстріляний біля стін Святої Успенської Києво-Печерської Лаври.

Уподібнюючись в цей момент Самому Христу Спасителю, Який покірливо вийшов на страждання, і він повільно йшов на свою Голгофу, не зронивши ні слова, мовчки і тихо, схиливши голову. І після смерті своєї явив нам воістину приклад смирення, коли руки його були складені в архієрейському благословенні, що означало тільки одне — він благословляв тих, хто стріляв в нього, виконуючи заповіді Спасителя, одна з яких говорить: «Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі» (Мф. 5:44-45).

Будучи одним з перших святих мучеників ХХ століття, він став першим, хто був канонізований нашою Церквою після призначення на митрополичу кафедру в Києві Блаженнішого Митрополита Володимира, з ім’ям якого пов’язано ствердження канонічності Українського Православ’я.

Можна скільки завгодно говорити про версії загибелі святого Митрополита Київського, можна висувати гіпотези і теорії, згідно з якими в його смерті були зацікавлені не тільки комуністи, які прийшли до влади, але від цього анітрохи не буде зменшуватися подвиг нашого великого святителя, молитвами якого зараз знову на Печерських пагорбах проливаються сльози покаяння лаврських монахів, завдяки яким тисячі душ і сердець паломників знаходять тут відраду і утіху, завдяки яким і всі ми маємо можливість знову молитися тут, у нашої великої святині!

Його ж молитвами Господь і надалі збереже всіх нас в цьому однодумстві і призведе до єдності і єднання.

Ієромонах Інокентій (Підтоптаний)

Дивіться також відео: Слово Намісника Лаври митрополита Павла до дня пам’яті сщмч. Володимира