Топ-100

Онлайн трансляція | 12 вересня

Назва трансляції

Інтерв'ю

03.10.2020

«Як спасатись в умовах сучасного світу?»

«Печерський Благовісник»

Інтерв’ю з Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм, Предстоятелем Української Православної Церкви, Священноархімандритом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври

— Ваше Блаженство, як монахам в умовах складного сучасного життя досягнути ступенів духовної досконалості, які записані у заповідях блаженств?

—  Якось до одного духовного і досвідченого старця підійшли люди з запитанням: «Отче, а що таке монашество?» Старець відповів: «Монашество — це блаженство». І розповів, що коли людина приходить у монастир, то її починають вчити любити Бога і любити ближнього. А ця любов до Бога проявляється через виконання заповідей Божих, через передання себе волі Божій — через послушаніє людина звикає себе підчиняти волі Божій. У боротьбі із своєю волею, вірніше — із своєволієм, через послушаніє у людини повстають її особиста гординя, недобрі звичаї, навики, які вона здобула під час свого життя в миру, в неї починається духовна брань. І в цій духовній брані, боротьбі, послушник переконується: якщо Бог не допоможе йому щось зробити, то він сам цього не зробить. Коли послушник приходить до пізнання того, що ми — ніщо, жменька землі, а Бог — усе, то цей стан називається убогістю духовною. І про цей початковий рівень духовного сходження говориться в заповідях блаженств: «Блаженні вбогі духом, тому що їх є Царство Небесне».

Коли монах починає розуміти, що він слабкий, нікчемний, немічний, а Бог усе робить, — у монаха з’являються сльози, він починає плакати. Плакати через те, що своєю гординею ображав і ображає свого Творця і Бога, Який не заслуговує ніякої образи, Який робить людині тільки добро, Який є Любов і Милосердя. Коли людина починає плакати про свої немочі, про те, що вона ображає Бога, тоді вона сходить на другу сходинку духовної досконалості, як про це сказано: «Блаженні ті, які плачуть, тому що таких є Царство Небесне».

Коли монах піднімається вище, то від плачу у нього народжується кротість — такий стан, коли людина, якщо бачить когось, що согрішає, то не засуджує таку людину, а співчуває їй, жаліє її. І цей стан співчуття до падшого грішника називається кротістю. А в Святому Євангелії сказано: «Блаженні кроткі, тому що вони успадкують землю», — тобто монах чи просто людина, яка стає кроткою, успадковує землю свого серця. У кроткої людини проявляється прагнення правди Божої. Людська правда, якою б не була красивою, несе за собою смерть. А Божа правда, якою б не була гіркою, несе за собою життя. А про це сказано: «Блаженні голодні і спраглі правди, тому що вони наситяться».

Коли монах чи проста людина приходить у стан спраги правди Божої, від цього у неї народжується милосердя. Людина стає милосердною не тільки для тих, хто поруч, хто робить їй добро, вона милує і жаліє тих людей, які согрішають, які її ображають, ненавидять. А про таких сказано: «Блаженні милостиві, тому що вони помилувані будуть».

Коли людина досягає ступеня милосердя, то воно виганяє з людської душі всю злобу, ненависть, неприязнь, і душа такої людини стає чистою, її наповнює Божа благодать, і про цих людей сказано: «Блаженні чисті серцем, тому що вони Бога побачать».

Коли благодать Божа приходить у душу людини, то наповнює її такими почуттями, як щастя, радість, і одним із головних досконалих духовних почуттів — почуттям миру. Людина наповнюється Божим миром, вона стає миротворцем, тому що має в собі Божий мир і випромінює його на всіх інших, хто живе поруч із нею. Ця людина не проповідує мир із високих трибун і кафедр, вона просто несе його, від неї виходить мир Божий. І про таких людей сказано: «Блаженні миротворці, тому що вони назвуться синами Божими». Ця честь називатися сином Божим, Божою дитиною, є найвищим достоїнством, якого людина має досягнути і повинна досягати.

Коли людина досягає цього високого ступеня, то духовно недосконалі люди не розуміють її і через духовну заздрість без усіляких причин, а тільки тому, що ця людина живе по-Божому і з Богом, часто гонять, ненавидять її, говорять на неї неправду. Але вона ні на кого не ображається, вона любить своїх ворогів, благословляє тих, хто її проклинає, молиться за тих, хто її ображає. І про таких людей сказано: «Радійте і веселіться, тому що велика винагорода ваша на Небесах». Ось так пояснив старець, що таке монашество: це сходинки, ступені блаженств, на які здіймається монах, він наповнюється новою формою блаженства, новою мірою блаженства — і так досягає досконалості.

—  Ваше Блаженство, а як спасатися людям, які не живуть у монастирі?

— Люди, які живуть у миру, мають ту ж Церкву, як і ті, які живуть у монастирі, — яку заснував Христос. І якщо ми живемо за церковними правилами, то навчаємося першій степені, яка говорить: «Блаженні вбогі духом, тому що їх є Царство Небесне». У мирському житті є багато людей, які досягли високих ступенів духовної досконалості, але у нас, православних християн, є такий закон: ми не рекламуємо своїх досягнень, ми їх приховуємо, так Бог нас навчає. Намагаймося бути вірними, щоб підніматися сходинками духовної досконалості, щоб і ми спасалися, а через нас Бог посилав благодать спасіння та мир усім, хто живе поруч із нами.

— Що гірше: завинити перед Богом чи перед ближнім?

—  Людина в житті часто согрішає. Ми согрішаємо проти Бога, коли ображаємо Його, коли говоримо якісь неправедні слова проти Бога, коли гордимося, коли порушуємо Його святі заповіді. І согрішаємо проти ближнього, коли чимось ображаємо його. Перед Богом ми согрішаємо дуже багато, набагато більше, аніж перед ближнім. Щоб показати, наскільки великий гріх наш перед Богом і наскільки він перевищує наші гріхи проти ближнього, я вдамся трішки до математики, згадуючи притчу про раба, який був винен своєму господарю десять тисяч талантів, а ближньому — 100 динаріїв. Один талант дорівнює двадцять шість кілограмів срібла. Десять тисяч талантів, це буде 260 тисяч кілограмів, або 260 тон срібла, а в день людина могла заробити один динарій, який дорівнює 4,37 грамів срібла. Тобто для того, щоб відробити ці гроші, раб повинен був працювати приблизно… двісті тисяч років, не витрачаючи на себе нічого, і ні на що більше не витрачаючи: ні на їжу, ні на житло, ні на якісь інші потреби, — просто працювати кожен день і складати це срібло докупи. Це є образом наших боргів перед Богом. Наш борг перед Богом дуже великий, його ми не можемо загладити жодними своїми зусиллями і трудами. Але є один шлях, коли ми можемо позбутися цього боргу, — це покаяння, коли ми Бога просимо: «Потерпи на мені, помилуй мене, прости мене», — і Господь прощає нам. Але є ще одна маленька умова, яку ми маємо додати до покаяння: ми маємо простити свого ближнього. У раба, про якого йдеться в євангельській притчі, теж був боржник, який йому завинив сто динаріїв. Якщо врахувати, що один динарій — 4,37 грамів срібла, то це означає, що його товариш був винен йому 437 грамів срібла. Звичайно, він це міг відробити і повернути борг. Але раб не захотів ні почекати, ані прощати свого товариша і посадив його в темницю. І ця жорстокість раба, непрощення свого ближнього, зробила безплідним його покаяння — господар і його посадив у темницю.

Для того щоб нам отримати від Бога прощення тих великих боргів, які ми маємо перед своїм Творцем, ми повинні виконати одну умову: простити свого ближнього — той борг, яким він проти нас согрішив. Деякі люди кажуть, що Бог жорстокий до нас, Він повинен прощати нас, навіть якщо ми не можемо простити своєму ближньому. Але це не так: Бог не є жорстоким, Бог є Любов, і Він готовий нас простити, але ми не готові прийняти Його. Справа в тому, що якщо ми не можемо в собі вмістити малого прощення, то не можемо вмістити в собі й великого. Якщо людина не може підняти десять кілограмів, то не зможе підняти і сто кілограмів, і більше. І тому ми не можемо, не вмістивши в собі малого людського прощення, вмістити в себе велике Боже прощення. А якщо ми не можемо вмістити в себе Божого прощення, то і Бог його нам не дає. Бо якщо дасть нам його, а ми цю благодать прощення не зможемо понести, то будемо вдвічі більшими боржниками перед Богом. А Він цього не хоче — Бог не є жорстоким.

Той, хто вірний у малому, той вірний і у великому. Хто не вірний у малому, тому велике не доручається. Такий духовний закон. Просімо у Бога прощення своїх боргів. У кожного з нас їх багато. Просімо, каймося, благаймо Бога, щоб нас простив, і прощаймо своїх ближніх, незалежно від того, чим би вони проти нас не согрішили. Пам’ятаймо, що найбільший гріх ближнього проти нас — ніщо, в порівнянні з тими гріхами, які ми чинимо проти Бога. Тому прощаймо ближньому мале — і Бог простить нам велике.

Підготував архімандрит Пафнутій, прес-секретар Блаженнішого Митрополита Онуфрія

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.


Редакція сайту www.lavra.ua

Щотижнева розсилка тільки важливих оновлень
Новини, розклад, нове в розділах сайту

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: