Пам’ять 27 лютого

Преподобний — родом Торопчанин, купець, був багатий. Зважившись бути ченцем, він роздав увесь маєток нужденним і монастирям, прийшов до печери до преподобного Антонія, просячи прийняти його в чин іночеський. Преподобний Антоній, передбачивши, що добродійне життя його буде рівноангельне і повністю достойне ангельського образу, виконав його прохання.

Тоді преподобний отець наш Ісаакій, ставши іноком, прийняв жорстокий спосіб життя. Йому здавалося недостатнім одягатися у волосяницю, і він велів купити собі козла і здерти хутро, і покрив свою волосяницю тієї шкірою, ще сирою і мокрою, і вона висохла на його тілі. Потім в одному печерному проході він зачинив себе в малій келії і тут молився Богу зі сльозами. Його їжею була одна просфора, і то через день, і воду він пив мірою. Це приносив йому преподобний Антоній і подавав йому в вікно, настільки мале, що ледь проходила рука.

Він ніколи не лягав, але, сидячи, ненадовго засинав, і в такому способі життя провів сім років, не виходячи з келії. Одного разу, коли настав вечір, він почав, як звичайно, класти поклони і співати до півночі псалми. Втомившись, він погасив свічку і сів на своєму місці. І ось, раптово засяяло в печері яскраве світло, як від сонця, нестерпне для очей, і прийшли до нього два біса в образі прекрасних юнаків; обличчя їх сяяли, як сонце, і вони сказали йому: «Ісаакій, ми Ангели, а ось іде до тебе Христос з іншими Ангелами». Вставши, Ісаакій побачив безліч бісів, обличчя яких світилися, як сонце. Один з них сяяв яскравіше всіх, і від лиця його виходили промені, і сказали вони святому: «Ісаакій, це Христос, припади і поклонися йому». Ісаакій, не зрозумівши дії бісівської і не згадавши, що потрібно захистити себе хресним знаменням, вклонився йому, як Христу. Біси тоді підняли гучний крик і волали: «Ти наш, Ісаакій». І, посадивши його, вони стали самі сідати біля нього, і вся келія і весь прохід печерний були сповнені бісів. І сказав один із бісів, уявний Христос: «Візьміть дудки, тимпани і гуслі і ударяйте. Нехай Ісаакій танцює для нас».

І зараз вдарили в дудки, тимпани і гуслі, і взявши Ісаакія, стали з ним скакати і танцювати багато годин, і знесиливши його, залишили ледь живим, і поглумившись так над ним, зникли. Наступного дня, коли прийшов час вкушання хліба, преподобний Антоній прийшов за звичаєм до віконця і сказав: «Благослови, отче Ісаакіє», — і не було відповіді. Багато разів він повторював це, але його не почули, і відповіді не було. Тоді він сказав собі: «Чи не преставився він уже?» І послав в монастир за преподобним Феодосієм і за братією. Братія прийшла і відкопала там, де був загороджений вхід, і взяла Ісаакія, думаючи, що він мертвий. Винісши його, поклали його перед печерою, і тоді побачили, що він живий. І сказав ігумен, преподобний Феодосій: «Воістину, це сталося з ним від бісівської дії». Його поклали на одр, і святий Антоній служив йому. У ті ж дні сталося так, що князь Київський Ізяслав повернувся до Києва з Ляшської землі і почав, за намовляннями, гніватися на святого Антонія за Всеслава, князя Полоцького, який у дні преподобного володів деякий час Києвом князюванням. Князь же Святослав вночі прислав з Чернігова за святим Антонієм і той, прийшовши до Чернігова, полюбив місце, зване гора Болдинь, і викопавши печеру, оселився в ній — там і нині є монастир. Преподобний же ігумен Феодосій, дізнавшись, що святий Антоній віддалився в Чернігів, прийшов з братією до печери і, взявши Ісаакія, переніс його до своєї келії і служив йому, тому що той був розслаблений розумом і тілом, так що не міг ні сісти, ні встати, ні повернутися, але лежав на одній стороні. Часто черви копошилися під стегнами його, преподобний же Феодосій сам своїми руками мив і оправляв його — і так два роки, поки той лежав, служив йому.

Дивно те, що в продовження двох років не з’їв він ні хліба, ні води, ніякої іншої їжі — і залишався живий, лежачи німим і глухим.

Преподобний же Феодосій творив над ним молитву день і ніч, і, нарешті, на третій рік Ісаакій заговорив, і просив, щоб його поставили на ноги, і почав ходити як дитя, але не дбав про те, щоб йти до церкви, так що ледь силою принесли його, і так почав він потроху ходити до церкви; потім почав ходити в трапезу, де садили його окремо від братії, і клали перед ним хліб, але він не хотів брати його. Братія клала йому в руку, але преподобний Феодосій говорив: «Покладіть перед ним хліб і не кладіть йому в руки, щоб він сам їв», — і цілий тиждень не дозволяв класти йому хліб в руки. Він, дивлячись на інших, став потроху вкушати хліба і навчився їсти. І так звільнив його преподобний Феодосій від підступів диявола і від спокуси його.

Коли ж преподобний Феодосій преставився, і блаженний Стефан став замість нього ігуменом, Ісаакій знову почав жорстоке життя, кажучи спокуснику: «Ти вже спокусив мене, диявол, коли я сидів в печері наодинці. Відтепер я не буду зачинятися, але зможу перемогти тебе, благодаттю Божою, живучи в монастирі». Тоді він знову одягнувся у волосяницю, на волосяницю ж надів вузький каптан і почав допомагати кухарям і працювати на братію, раніше всіх приходив на утреню і стояв міцно і нерухомо. Коли ж наставала зима і бували люті морози, тоді на утрені стояв він у взутті настільки розірваному, що часто ноги його примерзали до каменю, і він не рухав ногами, поки не відспівували утреню. Після ж утрені він перед усіма входив в куховарню і готував дрова, вогонь і воду, і тоді вже приходили інші з братії і кухарів.

Одного разу один з кухарів, на ім’я теж Ісаакій, сказав, насміхаючись, блаженному: «Ісаакій, ось сидить ворон — піди, візьми його». Він же, вклонившись до землі, пішов, взяв ворона і приніс його перед усіма кухарями. Вони жахнулися того, що трапилося і повідали ігумену та братії, і з тих пір братія стала почитати його. А він, не бажаючи слави від людей, прийняв на себе юродство і став робити неприємності — то ігумену, то братії, а то і мирським людям, блукаючи по світу, так що багато хто бив його до ран. І, ставши юродивим, оселився знову, де колись раніше — в печері преподобного Антонія, який вже преставився, і почав збирати до себе хлопчиків з мирських дітей, і покладав на них чернече рам’я, і за це став приймати покарання то від ігумена — тоді був уже блаженний Никон, — то від батьків тих дітей, і все терпів він з радістю, приймаючи наготу і холод дня і ночі.

Одного разу вночі, коли преподобний запалив піч в печері, і піч, яка була благенька, розгорілася, і полум’я стало виходити назовні язиками, він, не маючи чим прикрити шпари, став босими ногами на полум’я, і стояв, поки не вигоріла піч. І потім вийшов нічим не пошкоджений. Він творив багато подібних дивних справ. І так отримав він перемогу над бісами, і, як мух, вважав за ніщо їх залякування і марення.

Іноді на блаженного видіннями бісівськими було таке страхування, що вони вночі приходили до нього, як натовп людей, з мотиками і заступами, кажучи: «Розкопаємо цю печеру і закопаємо його тут». Інші говорили: «Вийди, Ісаакій, тебе хочуть закопати». А він говорив їм: «Якби ви були люди, то ходили б вдень, ви ж — темрява і в темряві ходите». Тоді, як і у всіх мареннях, знаменував він себе хрестом, і біси зникали.

Іноді ж вони залякували його в образі ведмедів або левів, або інших диких звірів, іноді повзли до нього, як змії, як жаби, миші і всякі гади; але нічого не могли зробити йому, і говорили: «Ісаакій, ти переміг нас». Він же відповідав: «І ви перемогли мене, з’явившись в образі Іісуса Христа і Ангелів, будучи не гідні такого сану. Але тепер добре робите, будучи в образі звірів і скотів, змій і гадів, бо й самі ви скверні». І з тих пір не було йому ніяких дошкулянь від бісів після трирічної з ними боротьби, після другого поселення в печері, як сам він повідав. І потім почав він знову ще більш кріпке житіє; мав ще більшу здержливість, піст і бдіння. І серед таких подвигів приспів кінець життя його, і він розболівся в печері. Братія віднесла його, хворого, в монастир, де він прохворів до восьми днів, і в доброму сповіданні відійшов вірним шляхом до Бога. Ігумен же — вже Іоанн — і вся братія, оправивши тіло його, поховали чесно зі святими отцями в печері.

«Послання» інока Полікарпа до ігумена Акиндина згадує про участь преподобного Ісаакія з іншими подвижниками в зціленні святителя Нікити, який самовільно пішов у затвор і піддався бісівському спокушеню, але потім виправився і був зведений за добродійне життя на єпископську кафедру в Новгороді. В оповіданні Полікарпа святий Ісаакій названий Печерник.

Мощі подвижника спочивають в Ближніх печерах. На карті 1638 року вони відзначені у Введенській підземній церкві і підписані так: «Святий Ісакій Печерник. Дивне житіє цього святого читай в Патерику». Карта 1661 року показує мощі на ім’я «Ісакій» у великій братській усипальниці навпроти цього храму. Тут же зображує мощі з підписом «Ісакій затвірник» і карта 1703 року. Згідно з більш пізніми картами і описами печер, не раніше 1917 року мощі преподобного Ісаакія були перенесені на нове місце. Окремо пам’ять преподобного звершується 27 (14 за ст. ст.) лютого.