Онлайн трансляція | 12 вересня

Назва трансляції

Проповіді

12.08.2018

Що є для нас совість?

архимандрит Алексий

архімандрит Олексій

Що є для нас совість? Авва Дорофій в слові своєму про цей предмет так пояснює: «Коли Бог створив людину, то Він вклав в неї щось Божественне, як би деякий помисел.., який просвічує розум і показує їй, що добре і що зле; це називається совістю, а вона є природний закон».

Виконуючи цей, даний Богом, закон, людина могла зміцнюватися в добрі, сходячи від досконалості до досконалості. В Біблії розповідається, як ще раніше написаного закону древні святі і праведники ставили своє життя в залежність від цього внутрішнього Божественного закону.

Але, з роками, люди стали все більше і більше зневажати цей Божественний дар. Настав час, коли потрібен був закон написаний, з’явилася необхідність пророчого служіння обранців Божих для напоумлення відступників. Тоді на горі Синай святий пророк Мойсей отримав від Господа найперше, написане на кам’яних скрижалях, Законодавство.

Язичницькі ж народи користувалися внутрішнім законом совісті аж до пришестя Христа Спасителя на землю. Про це ясно говорить апостол Павел: «Бо коли погани, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну, дня, коли Бог, згідно з моїм благовістям, буде судити таємні речі людей через Ісуса Христа». (Рим. 2:14-15).

Прийшов час, коли обраний народ став також грубо зневажати і написаний закон, який допомагав йому час від часу будити свою совість, що дрімала. Це, майже загальний, відступ від закону став причиною пришестя на землю Самого Законодавца і Владики — Христа.

Господом були дані заповіді, виконуючи які християни можуть завжди возгрівати і оживляти внутрішній закон, тобто совість.

Преподобний авва Дорофій говорить: «Нині в нашій владі або знову засипати совість, або дати їй світитися в нас і просвіщати нас, якщо будемо коритися їй. Бо, коли совість наша говорить нам зробити що-небудь, а ми нехтуємо цим, і коли вона знову каже, а ми не робимо, але продовжуємо зневажати її, тоді ми засипаємо її, і вона не може вже виразно говорити нам від тяготи, що лежить на ній, але, як світильник, сяючий за завісою, починає показувати нам речі темніше і темніше.., а за нехтування совісті не розуміємо, що говорить вона нам; так що нам здається, ніби-то її зовсім немає.

Однак, немає людини, що не має совісті, бо вона є, як ми вже сказали, щось Божественне і ніколи не гине, але завжди нагадує нам корисне, а ми не відчуваємо цього, тому що нехтуємо нею і зневажаємо її».

В Євангелії від Матвія є такі слова: «Зо своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти, щоб тебе супротивник судді не віддав, а суддя щоб прислужникові тебе не передав, і щоб тебе до в’язниці не вкинули». (Мт. 5:25).

Хто цей супротивник, з яким ми часто перебуваємо в сварці? З святоотцівського вчення відомо, що під супротивником розуміється совість наша, яка завжди опирається нашій злій волі і нагадує нам про те, що ми повинні робити, а не робимо, і, навпаки, чого не повинні робити, але робимо. За це вона засуджує нас, і Господь попереджає: «Зо своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти».

Святитель Василій Великий говорить, що «дорога — це світ цей. Ось на цій життєвий дорозі ми і повинні встигнути помиритися з совістю». Святі отці стверджують, що на Страшному Суді кожну людину буде судити її совість, і вона не зможе виправдатися перед нею, якщо все життя не слухала її голосу, нехтувала нею і замовчувала її.

Виходячи з вчення Церкви про те, що совість є Божественний дар, справедливо зробити висновок, що її вплив на моральне і, особливо, на духовне вдосконалення людини тісно пов’язане з вірою в Бога. Трапляється, що людина, перелічуючи важкі гріхи проти Бога і ближнього, додає, що здійснювала їх, коли була невіруючою, але тепер усіма силами з цим бореться. Виникає питання: невже у неї до приходу до віри не було совісті? Звичайно, була, але вона не мала сили і була як би сплячою, тому що джерелом і живильником совісті є Бог і віра в Нього.

Саме життя вчить, що коли віра згасає, то совість втрачає силу. Але для віруючої людини набагато легше повстати до покаяння, навіть якщо вона протягом довгого часу поступово присипляла свою совість. В такому випадку Господь зазвичай попускає здійснитися будь-якій, часом несподіваній, події в житті, що дає імпульс для пробудження совісті і зміцнення віри.

В історії Церкви відомо багато таких випадків.

Так, в V столітті жила в Єгипті дівчина Таїсія. Залишившись сиротою після смерті багатих батьків, вона спочатку вела благочестиве життя, присвячуючи себе добродійності і допомозі хворим. Нерідко в її будинку зупинялися ченці, які приходили з пустелі в місто для продажу своїх кошиків. Таїсія користувалася загальною любов’ю і повагою.

Після деякого часу майно Таїсії вичерпалося, і вона стала бідувати. Тоді вона познайомилася з деякими недобромисними людьми і підпала під поганий вплив. Її життя ставало все більш і більш безладним, а незабаром і розпусним.

Ченці пустельного скиту, які відвідували раніше Таїсію, дізнавшись про таку зміну, що сталася з нею, засмутилися. Закликавши свого авву, Іоанна Колова, вони сказали йому: «Ми чули про сестру Таїсію, що вона живе погано. Коли вона була заможною, вона давала нам свою любов. І ми нині повинні показати нашу любов і допомогти їй. Потрудися відвідати її».

Авва Іоанн прийшов до Таїсії, сів біля неї, глянувши їй пильно в очі, прихилив потім голову і почав гірко плакати. Таїсія зніяковіла і запитала старця: «Авво, що ти плачеш?» Він відповів: «Бачу, що сатана грає на обличчі твоєму, і як мені не плакати? Чим засмутив тебе Господь Іісус, що ти звернулася на противні Йому справи?» Вона, почувши це, прийшла в трепет і вигукнула: «Отець! Чи є для мене покаяння?» Він відповів: «Є!» «Тоді веди мене куди знаєш», — сказала вона йому і, вставши, вся в сльозах пішла слідом за ним.

Авва Іоанн здивувався тільки, що перед відходом Таїсія не розпорядилася, що робити з її майном і речами, і навіть ні з ким не попрощалася. Коли вони досягли пустелі, вже сутеніло. Авва Іоанн зробив для Таїсії зголов’я з піску і в деякій відстані таке ж інше для себе. Захистивши її зголов’я хресним знаменням, сказав: «Тут засни», а сам, виконавши свої молитви, теж приліг.

Вранці старець почав будити Таїсію, але тут він виявив, що вона вже мертва. Старець сильно засмутився, думаючи, що душа Таїсії загинула, так як вона не встигла покаятися, причаститися і стати черницею. Тоді почув голос: «Одна година її покаяння прийнята більш довготривалого покаяння інших, які не мають при покаянні такої самовідданості». Так Господь відкрив авві Іоанну, що Він простив Таїсію за щирість і рішучість її розкаяння.

Ця історія наочно підтверджує, що, якщо в душі жевріє хоча б іскорка віри, то ніколи не можна втрачати надію на спасіння. На противагу цьому стану маса прикладів, коли люди, що абсолютно зневірилися, виявляються нездатними мужньо зустрічати життєві удари, метою яких, як правило, є пробудження їх совісті, яка заснула, навернення у віру і покаяння. Навпаки, такі люди озлоблюються на всіх і на вся, приходять у відчай, а іноді самі переривають своє життя.

Щоб не дійти до подібного стану, потрібно дбайливо зберігати свою совість. Преподобний авва Дорофій говорить: «Знайте, що від зневаги цього малого і по суті незначного, ми переходимо і до нехтування великого. Бо, якщо хто почне говорити: “Що за важливість, якщо я скажу це слово? що за важливість, якщо я з’їм цю дрібницю? що за важливість, якщо я подивлюся на ту чи іншу річ?” — від цього “що за важливість в тому, що за важливість в іншому ” впадає він в поганий навик і починає нехтувати великим і важливим і зневажати свою совість, а, таким чином, він захряс у злі, знаходиться в небезпеці дійти в абсолютне нечуття».

Всі ми бажаємо звільнитися від хвороб душевних і сердечних. Для цього, крім усвідомлення своєї хвороби (пристрасті або гріха) і оголошення про неї Лікарю, потрібне виконання того, що пропонується, і віддалення від того, що забороняє совість. Преподобний Марк Подвижник говорить: «Шукаючи лікування, дбай про совість, і, що вона тобі каже, роби — і отримаєш користь… Таємниці кожного знає Бог і совість; з цього самого всякий і повинен починати своє виправлення». Амінь.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.


Редакція сайту www.lavra.ua

Щотижнева розсилка тільки важливих оновлень
Новини, розклад, нове в розділах сайту

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: