Якщо ми стільки часу перебуваємо в Церкві, то що ми там робимо?

Хоча ми довгі роки і ходимо до церкви, але цього не помітно ні по чому. Питання: якщо ми стільки часу перебуваємо в Церкві, то що ми там робимо?

Я хочу сказати, що коли ми ходимо кудись, то людина, відповідно, сподівається побачити результат. Побачити тебе трохи зміненою.

Багато жінок говорять це:

— Ось дивлюся я на свою сім’ю: ми ж уже стільки років ходимо до церкви, а вдома все так само сваримося, все так само ображаємо один одного, все так само хочемо розлучитися, і у нас все так само немає любові…

А по чому ми могли б зрозуміти, що життя біля Христа змінює нас? По тому, що воно змушує нас рухатися вперед і розвиватися духовно, зростати. І цьому є кілька ознак.

Перша та, що чим більше ти досягаєш успіхів, тим більше переносиш щастя ззовні всередину. Якщо я хочу бути щасливим за світськими критеріями, то я хочу, щоб у мене були гарний будинок, гарна машина, гроші, комфорт. Це все зовнішнє. А якщо я досягну успіху духовно, то ця зовнішня сторона життя вже не буде займати мене так сильно. Тобто хоч у мене і не буде автомобіля, але все у мене буде добре: я поїду на автобусі або хто-небудь з друзів відвезе мене. Так само і якщо у мене не буде багатого будинку, то у мене теж все буде добре.

Коли досягаєш успіхів у духовному житті, не приліплюєшся до того, що відбувається навколо

Одна з ознак того, що ти досяг успіху в духовному житті, — це не приліплюватися так сильно до того, що відбувається навколо. Хоча твій будинок і дуже бідний, але на серці у тебе може бути дуже радісно, з дружиною і дітьми. Це великий успіх. І ти вже не впадеш в депресію від того, що у тебе зіпсувалася зачіска!

Це ознаки початківця. Для того, хто знаходиться на початку шляху, все буває винувате. Але це не так для того, хто провів роки поруч з Христом. Йому ніхто не винен, він завжди знайде для себе заспокоєння, і все навколо здається йому хорошим.
Тому і в ситуації нинішньої кризи багато людей, прив’язаних до зовнішніх речей, тепер страждають. Хто до кризи був щасливий, ті щасливі і тепер, тому що вони ніколи не були прив’язані до того, що їм пити — кока-колу або воду: «Та нічого, поп’ю водички. І не буду купувати собі новий одяг, а походжу в старому. Не буду відпочивати в дорогому готелі, а поїду в село і буду жити простіше».
Успішна людина затишна, вона м’яка, не нарікає. А ви нарікаєте?

У мене є двоюрідна сестра, ми недавно передзвонювалися з нею. І вона мені сказала:
— Отче, я хочу запитати тебе про дещо. Твої передачі взагалі до чого-небудь призводять?
— Що ти маєш на увазі?
— Люди їх слухають, але чи є від цього якась користь?
— А чому ти про це питаєш?
— Так з простої цікавості. Ти ведеш якусь статистику?
— Ти знаєш, такі речі не заміряються статистикою. Вони відомі одному тільки Богу.

Якби я став вести статистику, то зрозумів би, що людина не змінюється з такою легкістю. Ось один господин з Афін вже 10 років просить мене сказати його дружині, щоб вона виправила всього один свій недолік — бурчання, нарікання. Він каже мені: «Отче, прошу тебе, скажи: що робить моя дружина у тебе стільки років? Скажи їй, щоб вона перестала бурчати! Якщо зробиш це, то я поставлю свічку за тебе висотою з твій зріст! Скажи їй, вона ж тебе слухає». Я пошепки сказав йому на вухо: «Вона навіть мене не слухає…

Поважає, поки я з нею заодно, але варто злегка наступити їй на мозоль, вона тут же скаже: “Отче прошу тебе! Ти не можеш погоджуватися з моїм чоловіком! Ти будеш погоджуватися зі мною!”» І чоловік її запитав мене: «Ну чи є це духовним успіхом — щоб нарікати, нервувати, сваритися?..»

Інша ознака духовного успіху — коли людина не вважає інших завжди поганими, грішними, злими

Інша ознака духовного успіху — єдність. Об’єднані серця, об’єднані люди, об’єднані душі. Це ознака того, що людина стає все більш духовною. Коли людина не розділяє інших, а об’єднує. Не вважає інших завжди поганими, грішними, злими, не говорить, що всі лукаві. А якщо ти відчуваєш себе так, значить, ти далекий від Христа. Хто робить кроки в духовному розвитку, той вважає всіх інших хорошими. Тоді він виправдовує людей: навіть якщо хтось і зробить гріх, ти розумієш, що у нього була на те своя причина. А злий, варто поговорити з ним трохи, почне плакати. Іноді я проводжу бесіди і раз у раз бачу кого-небудь немов випущеного з в’язниці, і нарешті він до мене підходить останнім і плаче.

Щоб стати поганим, у тебе була якась причина. А якщо ти не пам’ятаєш цього, то відчуваєш себе об’єднаним з людьми, а не відкинутим. Любиш сусіда, який, може, і припаркувався перед твоїм будинком, викинув сміття у вас під носом. Може, він і примхливий, дивний, але у нього теж прихована всередині чутлива душа, зранена, невпевнена, обтяжена проблемами.

Пам’ятайте, що останньою молитвою, яку Христос возніс перед тим, як покинути цей світ, була ця: «…щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони…» (Ін. 17:21). Щоб вони не розділялись, не перетворювалися на тисячі фракцій, а щоб мали любов, щоб були об’єднані. Якщо ви об’єднані з людьми, то справи у вас йдуть добре.

Одна жінка написала мені з-за кордону, що вона близька до того, щоб втратити віру, хоча її батьки богослови. А чому? Тому що те, що вони говорять, повністю відрізняється від того, що вони демонструють своєю поведінкою. Одне говорять, а інше творять. Ця непослідовність, цей конфлікт, це протиріччя — не найкраща проповідь в нашому суспільстві. Адже справа не в тому, що ти скажеш, а що ти від себе видаєш, що ти робиш. Не твої добрі слова діють зворушливо на іншого, а твоя поведінка і життя, досвід і аромат. Не парфум від Коко Шанель, а аромат душі.

Якщо те, що ти видаєш, — це нерви, напруга, злість, заздрість і т.д., то інший не отримує духовної користі від тебе. Він каже собі: «А навіщо мені ходити до церкви, якщо вона туди ходить, але залишається такою ж, не прогресує взагалі?» І ось син уже говорить собі: «Мама з дитинства ходить до церкви, і тепер їй вже 60, але я не хотів би стати таким, як вона».

Єдність, душевна врівноваженість, любов в нашому домі показують, що ми досягаємо успіху духовно. І це найкраща проповідь.
Інша дуже важлива ознака духовного успіху — це відсутність фанатизму. Хто фанатичний, той не просунувся вперед на шляху до Господа. Людина, яка любить Бога і відчуває Його, не стає фанатиком. Вона не наполягає і не опирається насильно ні в чому. Навіть щось хороше, що вона знає, вона не бажає силою нав’язати іншому.

Вона просто говорить це:
— Якщо хочеш, друже мій, то зрозумій це, а якщо не хочеш — я поважаю твоє рішення. Я люблю тебе таким, який ти є. Я постую, а ну давай подивимося, що їси ти. А, котлету? Ну що ж, смачного!
— А тебе не бентежить, отче, що я їм котлету?
— А що мене повинно бентежити? Ти хочеш цього, а я дотримуюсь посту. Якщо ти не помічаєш мою рясу, якщо не помічаєш сочевицю, яку я їм, якщо ці речі тебе нічому не вчать, то що мені ще сказати тобі, щоб на тебе впливати? І навіщо мені здійснювати на тебе тиск? Хіба це успіх — коли здійснюють на інших тиск?

Фанатизмом нікому не допоможеш. Не примушуйте ж свою дитину, дружину (чоловіка)… Нехай кожен примушує себе сам, а ми будемо ставитися до інших з добротою і поблажливістю. Ніхто ні в чому перед нами не винен. Винне наше «я». А всі інші — хороші.
Якщо ми відчуємо це, тоді дійсно будемо дуже щасливі і умиротворені. У чоловіка, який постійно скаржиться на дружину, є внутрішня проблема. Якщо ти ладнаєш з самим собою, то і дружину свою будеш любити. У дружини, яка постійно бурчить і всі навколо їй чомусь винні, є особиста проблема, і оскільки вона не може її вирішити, то хоче змінити все суспільство. Все її дратує.

Одна жінка говорила своєму синові:
— Якщо ти підеш з дому, то ми тут всі знайдемо мир.
І ось хлопець пішов, одружився, а його мати все продовжує нарікати…
— Зараз ти заподіяв мені біль, — говорила вона, — але я якою була, такою і залишуся.
А син відповів їй:
— Мама, справа не в цьому, а в тому, щоб ти покопалася в своїй душі і справила внутрішню боротьбу. Не обставини життя тут винні, а відсутність миру в твоїй душі.

Найбільший доказ того, що ти не ростеш духовно як слід, це твоє нещастя

У мене ніколи не буває бажання з ким-небудь посваритися. В останні роки я не сперечаюся з тими, з ким не згоден. Якщо ти хочеш зробити щось по-іншому, роби. Але тільки чи відчуваєш ти себе щасливим? Найбільший доказ того, що ти не ростеш духовно як слід, це твоє нещастя. Немає ніякої необхідності в тому, щоб я кричав тобі щось зверху. Людина сама отримує відповідь в своєму серці.

Депресія в твоїй душі, самотність, безсоння, збентеження, стрес — це докази того, що ти щось зробив недобре. І мені не потрібно кричати з фанатизмом. Я помолюся і буду тебе любити.

Не будьте ж фанатичними ні в чому. Будьте терпимими. Дайте іншому самому знайти свій ритм, свій момент, щоб його життя змінилося.

Архімандрит Андрій (Конанос)
Переклала з болгарського Станка Косова
Православен Свят
3 лютого 2017 р.

Фотогалерея: