І коли входив Він в одне село, зустріли Його десять чоловік прокажених, які зупинились віддалік
13: і гучним голосом говорили: Іісусе Наставнику! помилуй нас.
14: Побачивши їх, Він сказав їм: підіть, покажіться священникам. І коли вони йшли, очистилися.
15: Один же з них, побачивши, що зцілився, повернувся, гучним голосом прославляючи Бога,
16: і припав лицем до ніг Його, дякуючи Йому; і це був самарянин.
17: Тоді Іісус сказав: чи не десять очистились? де ж дев’ять?
18: чому вони не повернулись віддати хвалу Богові, тільки іноплемінник цей?
19: І сказав йому: встань, іди; віра твоя спасла тебе.

Лк. 17:12-19

Дорогі брати й сестри! Скільки радості і скільки живої вдячності у Христі! Коли ми читаємо Євангеліє, на кожній сторінці, у кожному рядку бачимо, як виливається на наш грішний холодний змучений світ Божа любов, Божа милість. Немає такої біди, від якої не позбавив би Спаситель людину, що звернулася до Нього. За всесильним словом Іісуса Христа прозрівали сліпі, вставали на ноги паралізовані, воскресали мертві. Звістка про Його чудеса пробуджувала надію в серцях зневірених, і вони поспішали туди, де мандрував Син Людський, щоб повернути собі радість життя. Так було і з десятьма прокаженими, які встали на узбіччі дороги, де йшов Господь, і здалеку гучним голосом волали: Іісусе, Наставнику! помилуй нас! (Лк. 17, 13).