Преподобний Варлаам, ігумен Печерський, походив зі знатного боярського роду і жив у XI столітті в Києві. З дитинства він був вихований у благочесті й вирізнявся чистотою серця, а душа його тягнулася до молитви й тихого життя. Відвідуючи преподобного Антонія Печерського, юний Варлаам все більше переймався духом київських подвижників і дозрів для рішучого кроку – повного зречення від мирської слави й багатства заради Христа.

Відкривши свій задум преподобному Антонію, Варлаам почув застереження: мирська слава і воля батьків можуть стати тяжким випробуванням. Однак рішучість юнака тільки зміцнилася. Наступного дня він з’явився до печери Антонія в усій боярській пишноті – у багатому одязі, у супроводі слуг і на прикрашеному коні. Побачивши старця, Варлаам зняв із себе вбрання, віддав коня та свиту і, вклонившись до землі, оголосив, що вважає все це нікчемним і бажає жити в печері разом із братією, щоб набути Христа й ніколи не повертатися до рідної домівки.

Преподобний Антоній ще раз нагадав йому, що обіцянка дається перед Богом і Ангелами, і що насильству батька вони протистояти не зможуть. Але Варлаам твердо відповів: навіть якщо батько стане його мучити, він не повернеться до колишнього життя, і смиренно попросив про постриг. Тоді з благословення Антонія преподобний Никон постриг юнака в чернечий чин і одягнув його в чернечий одяг. Так син знатного воєводи став ченцем Печерської обителі, почавши шлях суворого подвижництва.

Дізнавшись про постриг сина, батько Варлаама, воєвода Іоанн, розлютився і, зібравши озброєних людей, з’явився до печер. Він розігнав ченців, силою схопив сина, зняв з нього чернечу сукню і надів назад боярський одяг, ведучи його додому під вартою. Дорогою Варлаам кілька разів скидав із себе багате вбрання і топтав його в багнюці, показуючи презирство до мирських почестей. Батько звелів зв’язати його і знову одягнути в дорогий одяг, проте внутрішнє зречення Варлаама від світу вже було незворотнім.

Удома воєвода намагався всіма засобами повернути сина до колишнього життя: кликав за стіл, умовляв, погрожував, просив заради батьків і нареченої. Але Варлаам не доторкнувся до їжі, сидів мовчки з опущеними очима, показуючи, що його серце вже живе іншим, духовним світом. Його ув’язнили під суворий нагляд, а наречену вбрали і наставили ласками і красою схилити нареченого відмовитися від монастиря. Але, ласки нареченої, і сльози матері, і суворість батька не похитнули святого: три дні він нічого не їв, перебуваючи в мовчанні та внутрішній молитві.

У цей же час преподобний Антоній з братією гаряче молилися за полоненого ченця, довіряючи його долю милості Божій. Господь схилив серце воєводи: дізнавшись, що син три дні не вживає їжу і може померти від добровільних поневірянь, батько пом’якшав. Страх втратити єдиного спадкоємця перетворився на співчуття. Воєвода з любов’ю попрощався з Варлаамом і дозволив йому повернутися в печеру, більше не перешкоджаючи його чернечому шляху. Так молитва Церкви і вірність юного ченця перемогли мирську волю і сімейний тиск.

Житіє преподобного Варлаама – яскравий урок для сучасних християн. Подібно до старозавітного Йосифа Прекрасного, він віддав перевагу любові до Бога і чистоті серця перед будь-якими земними благами. Йосиф відкинув гріховну пропозицію дружини Потіфара, незважаючи на погрози, а Варлаам відкинув і ласки нареченої, і гнів батька, і весь блиск боярського життя. Коли святий топтав свій розкішний одяг у багнюці, це стало наочним образом його внутрішньої перемоги над плоттю, гордістю та диявольськими манами.

Диявол і зараз діє через те ж саме: через прихильність до багатства, до плотських утіх, щоб відірвати серце від Бога. І приклад прп. Варлаама показує, що молитва, віра і тверде рішення жити за Євангелієм роблять людину непохитною в найважчих спокусах. Апостол закликає: «Не любіть світу, ні того, що в світі» (1 Ін. 2:15), і святий ігумен Печерський своїм життям розкриває сенс цих слів. Він залишив усе тимчасове, щоб набути Христа, і його поставили ігуменом першої обителі на Русі, ставши духовним батьком для багатьох.

У наш час, коли молодь і дорослі нерідко захоплюються багатством, славою, розважальною культурою і розбещеністю, подвиг преподобного Варлаама звучить особливо актуально. Його життя вчить, що справжнє щастя – не в зовнішньому успіху, а у вірності Богові та збереженні чистоти, чи то в чернечому подвигу, чи то в цнотливому, чесному, сімейному житті за заповідями. Нехай його приклад зміцнить кожного в боротьбі з гріхом, навчить зневажати все, що віддаляє від Христа, і дорожити благодаттю Божою вище будь-яких земних вигод.

Молитвами преподобного Варлаама, ігумена Печерського, нехай подасть Господь усім нам мужність у спокусах і любов до Небесного Царства.