«Тут носиться дух Преподобних отців наших Печерських. І якщо є на землі розрада і радість, то це – в пустельному безмов’ї. Люди відлучають нас від Бога, а пустиня наближає до Нього», – так преподобний Парфеній говорив про Голосієво.

Сучасники називали преподобного Парфенія Київського «дивним зразком духовної досконалості» і «неосягненною людиною».

Але найбільше йому личать такі слова: «угодник, улюблений Божою Матір’ю».

Він усе своє життя перебував під особливим Покровом Пречистої Діви, неодноразово сподоблявся Її явлень і мав до Неї надзвичайно ніжну, зворушливу любов. З юності преподобний віддав себе на служіння Богові в Києво-Печерській Лаврі, присвяченій Успінню Богородиці. Тут же він і спочив у день Благовіщення Пресвятої Богородиці 1855 року і був похований у Свято-Покровській Голосіївській пустині, під Покровом Пречистої, у Її храмі, іменованому «Живоносне Джерело». Матір Божа була для старця і Матір’ю, і Ігуменею, і Наставницею; Вона Самою Собою вела його по життю і привела до воріт Царства Небесного.

Цю зворушливу любов до Пречистої Діви старець Парфеній вселяв і своїм духовним чадам, а їх у нього було чимало. Довгий час він був духівником братії Києво-Печерської Лаври і Київської духовної академії, а також багатьох мирян, як духовних, так і світських осіб.

Люблячи усамітнення і всіляко уникаючи спілкування з людьми, преподобний Парфеній, тим не менш, справив величезний вплив на своїх сучасників і на весь устрій духовного життя XIX століття. Слідуючи його прикладу, навіть високопоставлені миряни обирали чернечий шлях, а ті, хто з певних причин не міг піти в монастир, вели чернече, дівственне життя у світі. По благословення і настанову до преподобного Парфенія приїжджали з різних куточків країни. Його портрети мали не лише духовні чада і шанувальники, але й багато святих обителей. Через 12 років після смерті київського схимника, у 1867 році, його портрети друкувалися великими накладами в Києво-Печерській Лаврі разом із іконами і поширювалися по всій землі.

Слово Київського подвижника було незаперечним авторитетом не лише для його духовних чад, але й для всіх, хто шукав спасіння душі.

Духовні настанови і вислови преподобного Парфенія

• Хто сам не досяг міри досконалості і починає навчати інших – той втрачає і те, що мав.
• Розсудливість – вища за всі чесноти; через неї душа противиться пристрастям і помислам, що її бентежать.
• Розсудливість – найвище; терпіння – найнеобхідніше; мовчання – найкраще; багатомовність – найгірше.
• Втрата благодаті – страшніша за всі втрати; немає гіршого стану, ніж стан людини, яка втратила благодать. Лише небагато хто повертав її найбільшими подвигами. Треба мати невпинну пильність, щоб її зберегти. Вона дається нам даром, лише з милосердя Божого, але для її збереження ми повинні докладати всіх зусиль.
• Ворог невпинно воює з нами. Спочатку він нападає зліва – тобто спокушає нас нашими пристрастями і похотями; а коли не вдається перемогти, нападає справа – тобто навіть у наших добрих справах ставить нам пастки.
• Чим ближче ти наближаєшся до Бога, тим сильніше ворог чіпляється за тебе. Тому «якщо приступаєш служити Господеві, приготуй душу свою до спокус».
• Ворог у все наше добре вселяє свої плевели.
• Ніколи не слід одразу слідувати своєму помислу, навіть якщо він здається добрим, але випробовувати його часом.
• Щоб мати терпіння в скорботах і спокусах, вір, що все відбувається з нами за волею Божою.
• Дуже небезпечно слідувати своїм думкам у справі спасіння. Наш розум – це лише обмежене око плоті, яке може бачити і розрізняти лише зовнішнє і матеріальне; а вищі шляхи ми повинні віддавати Самому Богові через нашого духовного отця і наставника, у всьому слідуючи його розсудливості.
• Наші бажання і наміри постійно змінюються і розсіюються, як порох. Тому ми повинні цілком умертвити свою волю і віддатися волі нашого духовного керівника.
• Бережися осуджувати ближнього, а щоб не впасти в це спокусу язика, не приглядайся до чужих вчинків.
• Любов до Бога можна розпалити в душі лише безперервною молитвою.
• Зовнішнє усамітнення повинно супроводжуватися внутрішнім усамітненням. Лише цілковите віддалення від людей, тілом і думкою, може дарувати душевний мир.
• Ворог наводить зневіру на кожну душу, яка прагне спасіння. Страх Божий більше виснажує плоть, ніж піст і всі подвиги. Хто його здобув – для того немає на землі ні скорботи, ні радості.
• Людина всіма своїми зусиллями, без Божої допомоги, не може керувати ні своїм зовнішнім життям, ні станом своєї душі. Без Бога – ні до порога.
• Усі засоби вживай, щоб знайти душевний мир, але нічим, окрім молитви і усамітнення, його не здобудеш.
• Буде лише те, що визначив Господь.
• Треба примушувати себе до молитви і до всякого доброго діла, навіть коли немає бажання.
• Для прийняття Святого Духа необхідно виснажити плоть: віддай плоть – і прийми Духа.
• Всяка благословенна душа проста, праведна, милостива, лагідна, не горда, не злоблива, не пихата, стримана і боїться Бога.
• Зло прилипне до нас, як зараза. Якщо будеш часто спілкуватися з пустослівним, наклепником, мирськолюбцем – сам непомітно впадеш у ті ж пороки. І навпаки, якщо будеш часто спілкуватися з духовною людиною і молитвеником – переймеш його чесноти.