Серед багатьох монастирських послухів у православних обителях завжди великою честю вважалося нести послух на просфорні. Монастирські старці особливо радили частіше ходити туди всім ченцям, оскільки цю працю вважали благословенним заняттям і вона була корисною проти всякої зневіри. Однак деякі, тільки найстійкіші, залишалися нести свій подвиг там постійно. Серед таких подвижників були преподобні Спиридон і Никодим, просфорники Печерські.

Святий Спиридон був простого походження і не знав грамоти, зате мав відкрите для всякої доброї справи серце. Перебуваючи вже в зрілому віці, він почав вчиться і незабаром вивчив напам’ять увесь Псалтир. Він читав і співав псалми напам’ять щодня, вів чисте і богоугодне життя. Тоді ігумен Пимен, відомий своїми подвигами посту, призначив його на послух у лаврську пекарню, щоб він пік просфори для Божественної Літургії. Був у Спиридона помічник — монах Никодим, який в усьому наслідував його і також досяг багатьох чеснот. Брати-просфорники не просто виконували свій послух, але також і не полишали молитовного подвигу. Вони співали псалми Давида, виконуючи будь-яку роботу.

Що собою являла просфорня і процес випікання просфор у ті часи? Звичайно, все доводилося робити вручну — рубати і колоти дрова, топити печі, вимішувати тісто. Скласти приблизне уявлення про те, як відбувався сам процес, можна вивчивши житія з монастирських архівів. Так описує процес випікання хлібів О. В. Романенко в книзі: «Повсякденне життя руського середньовічного монастиря»: «На самому початку утрені, після шестопсалмія, кутник, зробивши поблизу ігумена земний уклін, йшов збирати братію на послух у пекарню. Спочатку підходив до ченців, які стояли на правому боці церкви, потім переходив на інший бік. Усі збиралися в центрі храму перед царськими вратами і йшли благословлятися до ігумена. Зробивши земний уклін, говорили: «Благослови, помолися за нас, святий отче». Ігумен відповідав: «Бог спасе», і ченці вирушали в пекарню. Тут, вимішуючи тісто, вони співали псалми, канон та інші молитви, які мали бути на утрені. Крім того, в руських монастирях читали ще особливу молитву «егда месити тісто на хліби в обителі». Часто під час такого відповідального послуху траплялися й спокуси, які просфорники долали вірою і упованням на Божу допомогу.

Одного разу вогонь вирвався з печі й підпалив дах будівлі. Святий Спиридон не розгубився, а закрив мантією піч, повідомив братію про пожежу і побіг до колодязя. Він зняв волосяницю, і набравши в неї води, поспішив назад. Яким було здивування преподобного, коли він і братія побачили, що мантія не згоріла, а вода не витекла з волосяниці. Отці прославили Бога за таке явне чудо.
Понад тридцять років провели преподобні Спиридон і Никодим на своєму послуху. І весь цей час вони не полишали молитви і подвигу, за що були удостоєні від Господа благодаті почивати нетлінними мощами в Ближніх печерах Успенської Києво-Печерської Лаври. Ці мощі — свідчення дивовижного поєднання молитви і праці, подають нам настільки повчальний приклад, як у своєму житті виконувати будь-яку роботу.

Кожна людина у своєму житті має своє заняття, яке приносить їй насущний хліб. Часто виникає питання: як правильно ставиться до роботи? Як знайти час для молитви? Преподобні Спиридон і Никодим наочно продемонстрували, як слід виконувати будь-яку роботу. Зовсім не так, як ми звикли — з роздратуванням, неуважністю чи безвідповідальністю. Отці-просфорники на своєму послуху зберігали у своїх серцях мир, смиренність, старанність і звершували молитву. І результат їхньої праці був дуже значущий і важливий — вони готували хліб для Таїнства Євхаристії. «Ora et labora» — «Молись і трудись» — така послідовність була девізом св. Бенедикта Нурсійського, засновника західного чернецтва. Преподобні Печерські взяли на себе ще більший подвиг — одночасно поєднували у своєму житті працю і молитву.

У наш час усе створено для того, щоб полегшити працю людини, але чи стали ми більше приділяти часу молитві і взагалі духовному життю? Преподобні Спиридон і Никодим носили волосяниці з грубої вовни і працювали в спекотній просфорні. Нам, які звикли до кондиціонерів і температурного комфорту, навряд чи можна навіть уявити, як було святим звершувати свій послух. А вони, замість скарг і нарікань — співали псалми і молитви.

Дивлячись на приклад преподобних просфорників, кожному з нас варто зробити свій висновок і стати хоча б одним із працівників одинадцятої години (див. Мф. 20:1-16), щоб попрацювати у винограднику Господньому й отримати свою нагороду по милості Божій.