«Отож, коли ви воскресли з Христом, то шукайте того, що вгорі, де сидить Христос по Божій правиці. Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі» (Кол. 3:1-2). Саме в цих словах Священного Писання згадується про народження християнина — Таїнство Хрещення, в якому людина «вмирає» для свого минулого безбожного життя і співвоскресає з Христом в Хрещенні в ім’я Святої Трійці. З цього моменту вектор її нового життя спрямований до Неба, до нового життя з Богом. «Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі», — підкреслює апостол Павел.

Тобто піклуйтеся про вічне, а не про тимчасове: «Коли ми не дивимося на видиме, а на невидиме. Бо видиме дочасне, невидиме ж вічне» (2Кор. 4:18).

Господь направив це послання через апостола, знаючи, що його отримають християни і через сто, і тисячу років; і сьогодні, в сучасному світі, отримаємо ми з вами.

Змінюється світ, змінюємося ми, люди, і тому християнинові, за словом святителя Ігнатія (Брянчанінова), так необхідно розуміти дух часу, в який йому довелося жити. Не для того, щоб слідувати йому, а для того, щоб від нього ухилитися, зберегти себе від його лукавства, від того, що в ньому противно Христу і християнству.

Згідно з книгою Діянь святих апостолів, учні Христа були названі християнами, так і сьогодні ми можемо вважати християнином того, хто слідує за Іісусом. <…>

Відповідь на питання, що значить бути християнином сьогодні, дана дві тисячі років тому. Апостол Павел в Посланні до Євреїв говорить: «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий» (Євр. 13:8). Значить, і вимоги до нас такі ж, що і в апостольські часи, і в наступні століття.

Старець Паїсій Святогорець, що подвизався на Афоні в другій половині XX століття, попереджав: «Православно думати легко, але для того, щоб православно жити, необхідний труд». У сучасному світі, на жаль, ми бачимо, що докладати навіть якийсь незначний труд до духовного життя практично ніхто не бажає. Наша дійсність показує: ми звикли до споживчого відношення. Прийшов, побачив, купив — нам хочеться, щоб і в духовному житті було так, щоб ми отримували те, що просимо, якомога швидше і простіше. Тому головне в житті сучасного християнина — подолати полегшене, споживацьке ставлення до віри, повернути поняття про духовний труд.

Одне з головних завдань християнина можна позначити так — примушувати себе бути християнином. Примушувати — робити над собою зусилля, які стануть кроками на шляху до спасіння. Звичайно, перше — читання Писання, відвідування храму, участь в Таїнствах, читання духовної літератури, спілкування з людьми більш досвідченими в житті Церкви. Важливо — «відділення» себе від тих людей, які тягнуть нас вниз, до наших гріхів, тому що ми повинні убезпечити свою віру і правильне християнське життя. Хоч нам це і не вдається до кінця. При цьому ми зобов’язані нікого не засуджувати, щоб самим не отримати осудження в майбутньому віці. Тобто християнин повинен вибудовувати своє життя так, щоб не відходити від заповідей Господніх, від Церкви, від того способу життя, який йому сподобався по-справжньому, тому що людині, яка прийшла до Христа, добре з Богом, і вона радіє цьому. Кожна людина живе для радості, і саме християнство може дати їй цю Радість, і якщо ж людина вже знайшла свій шлях, то вона повинна його триматися, звичайно, не без спокус.

Часто доводиться чути, що віруюча людина, що живе за заповідями, — біла ворона. Але, по-перше, людина, у якої дійсно є віра, не відчуває себе самотньою ніколи — вона з Богом. По-друге, люди, які цю людину відштовхують, — вони до неї ж і прийдуть за розрадою і порадою, коли у них щось трапиться, коли їм буде погано. І це теж наш борг — зуміти такій людині допомогти.

Також важливо для кожного християнина впевнено йти до своєї мети, ніколи не збиватися з правильного вектора, поставленого при прийнятті Хрещення, — шляху до спасіння. «Почну читати молитовне правило з понеділка», «почну тримати  піст в середу і п’ятницю з наступного місяця», — такі обіцянки більше нагадують принцип новомодних дієт, але ніяк не жертву. Звичайно, кожен з нас оступається, в силу духовної немочі впадає в гріх зневіри, піддається лінощам. Але сила християнина саме в тому, що він може почати все заново: з новим днем, службою або постом стати краще, маленькими кроками йти до своєї мети, падати і знову підніматися.

Бути християнином в сучасному світі — плисти проти течії ідеологій духу часу, яким незручний християнський духовно-моральний спосіб життя, що суперечить аморальному способу життя, який пропагується і вливається в суспільство.

Християни не повинні соромитися свого становища і способу життя, тому що пам’ятають слова Христа: «Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Анголами святими» (Мр. 8:38).

Ієродиякон Павел (Музичук) Печерський Благовісник #1/2019