— Ваше Високопреосвященство, наша розмова на прохання багатьох православних християн буде присвячена історії Великої церкви Успіння Пресвятої Богородиці, яка була закладена у 1073 році ігуменом Феодосієм і князем Святославом Ярославовичем. Успенський собор простояв століття, були і важкі дні навали ворогів, землетрусу, в собор потрапляла блискавка, але він вистояв, в ньому продовжувалося богослужіння, і ось в дні війни 1941 року український народ пережив страшну трагедію, коли цей прекрасний собор був по-варварськи зруйнований, підірваний. Коли ви вперше побачили руїни святого храму? Якими були Ваші почуття, переживання в цей момент?

— Я дякую Вам, отець архімандрит, і всім, хто несе послух у Відділі інформації, за те, що ви доносите людям правду, істину, не переписану правду, а справжню, неспотворену історію. Вперше я побачив руїни Успенського собору в 1985 році. Ми тоді приїхали в паломництво. Я чув багато про Успенський собор Києво-Печерської Лаври, але ми як уродженці Західної України були більш прив’язані до Почаївської Лаври. Ми, молоді люди, приїхали до Києво-Печерської Лаври, ми стояли у тих трьох каштанів, які і до цього дня ростуть перед Успенським собором. Тоді у мене виникла думка: «Як би добре дожити до того моменту, коли буде відбудовуватися Успенський собор. Я упаду в ноги і поцілую руки і ноги тій людині, яка буде звершувати це будівництво». Ми відвідали печери і вирушили на нічліг в Покровський жіночий монастир, а рівно через 9 років мене призначили Намісником цієї святої обителі, і мені довелося зайнятися відродженням і зведенням цієї найбільшої святині нашого народу і нашої Святої Церкви.

— Ведуться дискусії, суперечки про те, хто був зацікавлений у руйнуванні Успенського собору. Яка Ваша думка з цього питання?

— Собор зруйнував ворог роду людського – така моя думка. Хто підірвав? Німці, комуністи? Ведуться суперечки про це, але ми точно знаємо, що зробили це люди нехороші, погані, якими керував ворог людського роду. Вони зруйнували не тільки Успенський собор, а й багато храмів, віддали на поталу святині і саму Церкву Христову, щоб стерти її ім’я з історії. Але чим це закінчилося? Всі ми знаємо і бачимо!

— Владика, Ви були призначені Намісником Лаври, коли собору ще не було, і Ви як ніхто інший знаєте, яких душевних сил, праць і компромісів коштувало відновлення. Розкажіть, будь ласка, про це.

— Є багато свідків того, що відбувалося тоді, коли ми вирішили відновити Успенський собор. Тут велася війна. Я вже багато говорив про це. Я ніколи не виступав проти людей, але виступав проти того насильства, яке вони скоювали. Як я міг, будучи ігуменом монастиря, дивитися на те, що в Лаврі розташовуються установи, які не мають ніякого відношення до Церкви? Як я міг дивитися на руїни Успенського собору? Я не міг дивитися на це. І, слава Богу, за підтримки президента України Леоніда Кучми ми почали і завершили відновлення головного храму нашої святої обителі і всієї нашої Церкви. Тоді говорилося багато про що, багато робилося. Щодо Успенського собору я написав 62 листи, але були особи, які виступали проти відновлення собору. Все ж президент підписав указ про відновлення собору, були виділені кошти з державного бюджету, і потихеньку ми почали його відродження. Приходили люди, які просто допомагали, носили цеглу, прибирали. Я бачив руїни Успенського собору, тепер всі ми бачимо величний храм. Незважаючи на всі перешкоди з боку певних кіл, уніатських і націоналістичних, нам це вдалося, і я щиро вдячний всім, хто брав у цьому участь!

— Колись пріснопам’ятний Блаженніший Митрополит Володимир, коли приїхав до Києва після свого обрання, на руїнах Успенського собору сказав, що тут така тиша, яка лякає. І Блаженніший Митрополит Володимир, і Ви, напевно, ходили навколо цих руїн і мріяли, щоб храм був відроджений. Ви могли б поділитися своїми спогадами Ваших зустрічей і бесід з Блаженнішим на тему відновлення Успенського собору?

— Ці слова Блаженніший Владика сказав в бесіді з Предстоятелем Православної Церкви в Америці і Канаді Блаженнішим Митрополитом Феодосієм. Владика часто говорив, що коли був ще митрополитом Ростовським, він молився, щоб загорілася лампада чернечого життя в Лаврі. За це молилася вся Церква. І молитви були почуті! Ми часто гуляли з Блаженнішим Митрополитом Володимиром по території Нижньої Лаври, тому що Верхню закривали; ми насолоджувалися тишею, співом птахів, все це насправді надихало на молитву, тут – передчуття тієї радості, яка нас очікує в житті майбутнього віку!

— Розкажіть про внутрішнє убрання храму. Яким був іконостас, чи вдалося повністю відновити іконописні зображення стін храму такими, якими вони були раніше? Хто займався розписом Великої церкви?   

— Розписом частково займалася Укрреставрація. Вони розписували центральну частину. Ми знаходили кошти, багато жертвували, але було дуже важко в цьому процесі, тому що центр реставраційних робіт був перенесений до Львова, і від Лаври постійно туди їздив наш насельник отець Іосиф. У вівтарі повинна була бути Голгофа в центральній частині, але цього не зробили. Трохи був змінений іконостас. У храмі були ікони, які були виявлені в давнину і про які йдеться ще в житії преподобного Аліпія Печерського. Але ці розписи та ікони були втрачені, як були втрачені і мощі святителя Петра Могили, котрий був похований в Успенському соборі. Мощі святителя Павла Тобольського все ж вдалося відшукати. Рака святого первомученика Стефана була пошкоджена, ми її реставрували. Не було раніше другого поверху в соборі. Мені тоді сказали, що храм відновлювали не для того, щоб в ньому проводити богослужіння, а для того, щоб люди дивилися на нього і захоплювалися його красою. Звичайно, все це було неприємно, і неприємно від тих неточностей, які були допущені. Згодом ми деякі розписи переписали, щось переробили у відповідності з канонами. Також ми поставили там раку з мощами архідиякона Стефана. Іконостас, звичайно, написаний не за повною православною традицією, але можливості змінити його у нас вже не було.

— Дуже красиві царські врата іконостасу Успенського собору. Розкажіть про них.

— Ми з отцем Василієм, який зараз служить в Варваринському храмі Києва, поїхали в один з музеїв Англії. Ми там побачили царські врата Хрестовоздвиженського храму, храму Різдва Божої Матері, деякі ікони і Чаші… Після повернення я відразу пішов на прийом до Леоніда Даниловича Кучми. І ми відразу почали діяти. Тоді хотів допомогти Петро Порошенко, але Господь не дав, щоб від його рук була така допомога, адже згодом він спробував зруйнувати Церкву і зрадив її. В кінцевому підсумку за допомогою добрих людей, які погодилися дати кошти, ми відновили царські врата Успенського собору, благодійником цієї святої справи виступив Богдан Губський, за що йому велика подяка.

— Владика, Ви вже розповіли таку історію, що Ви колись, ще будучи студентом духовної семінарії, при відвідуванні Києво-Печерської Лаври сказали: «Я готовий поцілувати ноги тому наміснику, який буде відновлювати ці руїни». Господь колись обрав апостолів, Він знав, кого Він обирав, і, що вони будуть робити в цьому світі, і до нинішнього часу Господь вказує на Своїх робітників в Його винограднику. І ось зараз Ви, вже не студент, а той самий Намісник, на якого ще в роки навчання вказав Господь, Божа Матір. Це слухаєш з хвилюванням. Розкажіть про це.

— Я ніколи не прагнув до якоїсь влади. Господь мене буде судити за те, скількох людей приведу до Бога. Для мене головним було привнести в серце людини покаянний спосіб життя, щоб жодна людина не загинула. Якщо ми задумаємося про те, якою ціною ми викуплені, то ми просто зобов’язані будемо змінити своє життя. Все своє життя я хотів служити Богу і Церкві. Дуже важливо, як ти вчиш і що ти сієш в серця людей. До цього дня у мене в душі присутній страх Божий, не рабський, але синівський – і за все це я дякую Богу. Коли я ступаю на цю землю своїми ногами, я з хвилюванням замислююся про те, що по цій землі ходили преподобні отці Антоній і Феодосій, що по цій землі ходили преподобні Печерські, що тут вели на смерть священномученика Володимира (Богоявленського). Це почуття побожного страху. Я знаю і усвідомлюю, що я ніхто, що я людина грішна, тому я зі страхом і трепетом йду по цій землі. І намагаюся з Божою поміччю донести це до братії нашої святої обителі і всіх людей, які бажають спасіння своєї безсмертної душі.

Зараз я б хотів висловити особливі слова подяки нашим благодійникам, завдяки яким Лавра повстала з запустіння і тепер набула ту благоліпність, яку ми бачимо. Це ті люди, котрі завжди йшли на допомогу Божій Матері, Яка є тут Господинею!

— Сердечно дякую Вам, Владико за цю зустріч, нехай Ваші слова допоможуть кожному, оцінюючи минуле, з надією на Бога жити і дякувати Богові. Переживаючи період безбожництва, люди вірили завжди, що буде відродження. Сьогодні Успенський собор прикрашає Лавру, в ньому звершуються богослужіння. Від Вас просимо побажання і благословення.

— Я дуже вдячний Богу, що ми маємо можливість перебувати в числі синів-трудівників на ниві Христовій. Я дякую Божій Матері, що Вона не виганяє мене з Свого дому та дає мені можливість тут жити і працювати. Звичайно, це змушує завмирати серце. В цьому році у нас велика радість. Одна людина родом з України викупила для нас велику частку мощей святої великомучениці Варвари, святителя Миколая Чудотворця, святого апостола Андрія Первозванного. Господь послав нам частинку мощей преподобного Феодосія, ігумена Печерського, і, якщо Господь благословить, ми хочемо виготовити раку, в яку будуть поміщені мощі одного з засновників Святої Печерської обителі.

Нехай Господь усіх нас, дорогі брати і сестри, утвердить в істині, в правді і в вірі, щоб не захопила нас хвиля безбожництва, але щоб ми з гідністю змогли пройти поприще Різдвяного посту і стати причасниками радості Різдва Христового! І нехай збереже нас усіх Господь!

Фотогалерея: