Топ-100

Онлайн трансляція | 12 вересня

Назва трансляції

Статті

10.05.2018

«Варто тільки прийти…»

иеромонах Иннокентий

Кожна людина, яка хоча б раз переступала врата Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, не може залишатися байдужою до того, що вона тут побачила. Більш того, вона ніколи не забуде відчуття благодаті від перебування в монастирі, якому вже майже тисяча років.

Кожен камінь, кожне дерево або будинок — це свідки історії нашої обителі. Йдучи по Києво-Печерській Лаврі, стаєш мимовільним учасником цієї історії. Все те, що людина бачить і відчуває — це торкається її серця. І як же добре, якщо серце людини відкрите Богу, якщо воно шукає Бога і, відчуваючи духовність, бачачи цю благоліпність, цю красу, які наповнюють Лавру, ще більше зміцнюється в своїй вірі. Неминуче приходить розуміння того, що тисячолітня традиція чернецтва, яка безперервно зберігається в Печерському монастирі і до цього дня, покликана до того, щоб зміцнити людину у вірі, дати їй сили ніколи не відступити від Бога, навіть під час всіляких випробувань.

Дуже легко бути віруючим, коли по відношенню до Церкви існує відносний спокій. Набагато важче вистояти в вірі, коли на Церкву зводять наклеп, коли монахів паплюжать, а священиків і єпископів звинувачують в тому, в чому вони не винні. Але йдучи по Лаврі, в якій двадцять чотири години на добу підносяться молитви, серце само собою відчуває істину, відчуває цю молитву і розуміє, що воно там, де має бути, воно там, де Господь і Пресвята Богородиця наповнюють душу благодаттю.

І навіть коли людина відчуває кризу віри, коли віра слабшає, коли людина втрачає надію на своє спасіння і спускається в печери Лаври — вона бачить свідчення глибокої віри. Святі подвизалися в цьому монастирі протягом тисячі років, і мощі угодників Божих свідчать про те, що, незважаючи на всі гріхопадіння, незважаючи на сум’яття внутрішнього світу, яке іноді відвідує навіть віруючу душу, все можливо людині в Господі, Який її укріплює.

Святі Лаври принесли той плід покаяння, який тепер є прикладом для кожного. Їх молитвами кожне спустошене серце наповнюється благодаттю. Варто тільки прийти і попросити. Варто тільки вдатися до молитов Печерських святих, і криза віри сама собою проходить. Виходячи з печер, проходячи повз храми, в яких звершується богослужіння, вже не можеш не зайти і не помолитися разом з усією Церквою.

Богослужіння — це ж той самий дієвий інструмент, який тільки наближає людину до Бога. І відкрите серце, яке прагне правди, розуміє це. Зовсім не обов’язково, щоб всі люди залишалися в монастирі. Не всі повинні ставати монахами. Але всі в своєму житті покликані стати трохи краще, чистіше і своїм прикладом нести світло Христової віри для тих, хто її ще не знайшов.

І вже повертаючись до себе додому, людина буде пам’ятати ці моменти перебування в Києво-Печерській Лаврі. Ніколи не зможуть зникнути з її пам’яті ті хвилини, які вона провела тут, зустрічалася з живим досвідом молитви і покаяння, з Самими Богом в Будинку Його Матері.

Не потрібно далеко ходити за прикладом. У Києво-Печерському патерику ми знаходимо житіє преподобного Феодосія Печерського, одного із засновників нашої святої обителі, який, прийшовши до преподобного Антонія, не зміг уже покинути цей монастир. І нехай тоді все тільки починалося, нехай не було чудових і величних храмів, не просяяло ще безліч святих, але вже тоді він поклав той добрий початок, свідками плодів якого ми є зараз. Ні вмовляння матері, ні спокушання багатством і славою не змогли змусити його піти. Він залишився тут і своїм життям досяг найголовнішої слави — він прославив Бога, прославив своїм подвигом, своїм життям, своєю любов’ю.

Навіть невіруюча людина, увійшовши в Лавру, не може не відчути того, що Господь торкається її серця. Душа за природою своєю — християнка, говорив Тертуліан, що жив в ІІІ столітті після Різдва Христового. І з того часу нічого не змінилося. Душа, яка навіть бореться з Богом, все одно залишається носієм християнської сутності, як би не намагалася побороти цей євангельський настрій і змінити його на інший, прикриваючись уявним бажанням свободи. Але вільною людина стає тільки тоді, коли розуміє, що вона звільнена від гріха, вільна не творити нічого поганого, а не тоді, коли відчуває вседозволеність та безкарність.

І коли саме така людина заради інтересу, заради цікавості входить в монастир, бачить храми, спускається в печери, — то навіть у такої людини не може залишитися жодного сумніву в тому, що не просто так мільйони людей йшли до цього джерела благодаті, тисячі людей залишалися в цьому монастирі, а більше сотні досягли найвищої нагороди — святості.

І нехай серце її не готове до прийняття всієї повноти радості спілкування з Богом, хай така людина не знає всього, що їй потрібно знати про Бога, може, вона свідомо і не хоче цього знати, але… Але спогади про Лавру назавжди залишаться в її серці, назавжди залишиться відчуття, що місце це насправді покликане стати свідком Істини для неї, так само як і для всіх, хто переступає врата Лаври і опиняється в іншому світі, в світі, де людина шукає і знаходить Бога.

Багатюща скарбниця духовності, благоліпність храмів, благовпорядкованість монастиря — все це залишається в серці людини, а іноді залишає її серце тут, і вже нічого не потрібно такій людині. Вона назавжди залишається з Богом і Церквою, де б згодом вона не знаходилася — в Києві чи іншому місті, нехай навіть і за океаном. Покров Богородиці і молитви Печерських святих неодмінно будуть перебувати з такою людиною.

Але є люди, яких можна називати дуже щасливими. Ці люди тут живуть. Вони, усвідомлюючи свою гріховність і постійно приносячи покаяння за свої гріхи, є продовжувачами тієї чернечої традиції, яка виникла в єгипетській і сирійській пустинях в IV столітті і була принесена тисячу років тому на Київські пагорби. На них лежить відповідальність бути прикладом для кожного, хто приходить в Києво-Печерську Лавру. А допомагає цьому тільки молитва, молитва святих, які так само подвизалися на цьому місці, молитва насельників обителі і молитва за них, що йде з серця прихожан і паломників монастиря.

Лавра покликана об’єднати і дарувати заспокоєння душі кожному. Лавра своєю історією і сучасністю є духовним центром не тільки України, а й одним з головних духовних оазисів всього християнського світу. Віримо, що так буде і далі. І серце кожної людини, хоч частинка її, але назавжди залишиться в цьому монастирі, а монастир залишиться в її пам’яті назавжди. Навічно…

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.


Редакція сайту www.lavra.ua

Щотижнева розсилка тільки важливих оновлень
Новини, розклад, нове в розділах сайту

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: