Свята Успенська Києво-Печерська Лавра завжди була і залишається головною святинею нашого народу, яка об’єднувала православних віруючих не тільки України, але і всього Православного світу. Але зараз, на жаль, деяким силам з метою підняття свого авторитету в суспільстві вигідно розпалювати ситуацію навколо цієї найбільшої святині.

Хотілося б сказати, що Києво-Печерський монастир залишався вірним завжди Православній Церкві, як заповідав один із засновників обителі преподобний Феодосій: «Знай, що спасає душу свою той, хто живе в правій вірі. Немає віри кращої, ніж наша чиста і свята віра православна. Бо живучи цієї вірою, ми можемо не тільки від гріхів позбутися і муки вічної уникнути, але і стати причасниками життя вічного і без кінця радіти зі святими, а той, хто перебуває в іншій вірі, або в латинській, або у вірменській, не побачить життя вічного». І ні після прийняття унії з Римо-Католицькою Церквою в 1596 році, ні під час правління безбожної влади ХХ сторіччя Лавра не змінювала свою приналежність до Православної Церкви.

Щодо спекуляцій навколо того, що Києво-Печерська Лавра є монастирем Московського Патріархату, то з юридичної точки зору – це монастир, що належить Українській Православній Церкві, в якому підносилися і підносяться молитви про мир у всьому світі, про Богом храниму країну нашу, про її владу та воїнство. І які б події не відбувалися в нашій державі, ніколи в Лаврі не припиняли поминати владу або воїнство.

Неодноразово і представники інших Помісних Православних Церков виражали свою підтримку Українській Православній Церкві, самостійній в своєму управлінні, як єдиній канонічній Православній структурі на території України.

І тому ініціатива деяких політичних сил збору підписів мешканців міста Києва про передачу Лаври в юрисдикцію невизнаного Православним світом, т.зв. «Київського Патріархату», є нічим іншим, як провокацією для того, щоб розхитати в Україні і без того нестійкий релігійний мир, відволікаючи тим самим громадськість від справді актуальних проблем.

Українська Православна Церква в особі її священноначалія ніколи не заявляла про те, що буде вимагати передачу під її юрисдикцію Володимирського кафедрального собору, який був кафедральним храмом Київського Митрополита більшу частину минулого століття, ні Михайлівського Золотоверхого монастиря, ні інших храмів, які в 1992 році опинилися в розколі.

Навпаки, ми завжди пам’ятали слова покійного Блаженнішого Митрополита Володимира, який після прибуття свого до Києва в 1992 році після обрання його Предстоятелем Української Православної Церкви не став йти на конфлікт, а просто закликав у гарячій молитві про те, щоб припинилося це релігійне протистояння. Сьогодні пророчими є його слова: «…прохання є у мене до вас таке, – говорив він, – молитися про мир в Україні та про Православ’я українське, щоб Господь допоміг нам бути братами перед Богом і всім світом…». І тому зараз ми слідуємо цьому заповіту.

Також хотілося б нагадати, що ми живемо в правовій державі, і подібні заяви, які вносять смуту в наше суспільство, є голослівними звинуваченнями нашої Церкви і нашої Лаври в служінні іншій державі. А Українську Православну Церкву, як правонаступницю Київської Митрополії, зараз очолює сто двадцять другий Митрополит Київський, у той час, як поняття «Київський Патріархат» і ця «церква» з’явилися тільки в 1992 році через грубе втручання певних політичних сил у справи суто церковні.

Намісник і братія Лаври, священноархимандритом якої є Митрополит Київський і всієї України, ім’я якого в даний момент об’єднує всю Україну в межах 2014 року (адже його ім’я як возносилось, так і возноситься в молитвах за богослужіннями у всіх храмах АР Крим та Донбасу), закликає всіх громадян нашої країни тільки до миру і спільної сугубої молитви за нашу Вітчизну, щоб усі ми у мирі душевному та духовному могли прийти до заповіданої Христом єдності.