Топ-100

Онлайн трансляція | 12 вересня

Назва трансляції

Свт. Павел, митрополит Тобольський (1770)

pavel_tobolskiy(1)

Пам’ять 17 листопада

Святитель Павел, митрополит Тобольський і Сибірський, в миру іменувався Петром. Народився він в 1705 році в місті Самборі. Батьками його були міщани на прізвище Канючкевичи.

Святитель Павел для свого часу був дуже освіченою людиною. Освіту він здобув в Київській академії, де вчився приблизно в 1717-1733 роках. Після закінчення академічної освіти служив учителем в цій же академії.

У 1733 році він був пострижений у чернецтво Києво-Печерським архімандритом Романом (Копой), який був відомий своїм високим аскетичним настроєм.

5 грудня наступного 1734 року монах Павел був висвячений Київським архієпископом Рафаїлом (Заборовським), який, як і архімандрит Роман, славився святістю свого життя, в першу священну ступінь — ієродиякона. У сан ієромонаха він був висвячений тим же архіпастирем 30 грудня 1739 року.

Академічне проповідництво було почесною і разом з тим важкою посадою. На цьому місці молоді ченці залишалися, як правило, недовго. Проповідництво здебільшого, особливо коли той, хто займав цю посаду, відрізнявся талантом і ретельністю, служило перехідним ступенем до вищого призначення.

25 липня 1743 року Святіший Синод перевів святителя Павла в Новгородську єпархію для призначення його на будь-яку першорядну архімандрію. В цей час була вільною Юр’ївська архімандрія, яку 18 лютого 1744 року і зайняв святитель Павел. Це призначення для порівняно молодого ще вченого ченця було дуже почесним і красномовно говорило про те, якою повагою святитель Павел користувався тоді у вищій церковній владі завдяки своїм трудам. Архімандритом Юр’ївського монастиря святитель Павел залишався до 1758 року у зв’язку з призначенням митрополитом Тобольским.

23 травня 1758 року в Санкт-Петербурзі він був хіротонізований в сан єпископа і зведений в звання митрополита. Так Бог судив святителю послужити Святій Православній Руській Церкві в званні архієрейському на далекій околиці батьківщини.

У перші дні свого служіння в Тобольську святитель Павел звернув найсерйознішу увагу на семінарію при архієрейському будинку, де підготовлялися кандидати на священство. Ця школа була заведена в Тобольську ще на початку XVIII століття. Але через нестачу хороших вчителів і труднощі знайти їх в такий далечині число класів було неповним, і навчання взагалі було поставлено погано. Святитель Павел подбав насамперед про відкриття вищого богословського класу в Тобольській семінарії.

Але семінарія була не єдиним і навіть далеко не головним предметом турбот святителя Павла в Тобольську. Виняткової уваги і піклування вимагала від нього сама Тобольська єпархія. Крім обсягу свого остання була особливою єпархією і за складом своєї пастви. Святитель Павел в Тобольську дуже багато дбав про влаштування нових храмів. У роки його архієрейства тут було споруджено понад 20 кам’яних храмів і відкрито кілька нових парафій в селах і на заводах, де були побудовані дерев’яні храми. Крім старообрядців та інших іновірців в межах Тобольської єпархії при святителеві Павлі було дуже багато чистих язичників, ідолопоклонників. Архіпастир уболівав за цих нещасних жителів Тобольського краю, що не відали Істинного Бога. Він намагався серед Тобольського духовенства збуджувати дух місіонерського завзяття. Крім того, за його нарочитим клопотанням 20 лютого 1764 в Тобольській єпархії належало мати двох місіонерів для проповіді християнства серед іновірців-ідолопоклонників і для затвердження новонавернених з язичництва в істини Православної віри…

Святитель Павел керував Тобольською єпархією близько 10 років. Це був порівняно тривалий термін архіпастирства для такої єпархії, якою була Тобольська. В Святійшому Синоді у святителя Павла, який відрізнявся прямим, твердим і рішучим характером, були недоброзичливці або, принаймні, такі особи, які не поділяли його переконань і поглядів з відомих питань єпархіального управління. Особливим противником його був тодішній обер-прокурор Святійшого Синоду І. І. Мелиссино. Останній, займаючи обер-прокурорську посаду, був прихильником проголошення повної свободи віросповідання в Росії, скорочення богослужбових православних чинів, тривалих постів, які є складовою частиною Православною Церкви, і т.п.  Зрозуміло, що такому обер-прокуророві не повинен був подобатися святитель, що дотримувався строго канонічних правил в церковному управлінні.

Виступи обер-прокурора Мелиссино проти святителя Павла починаються, здається, незабаром після його появи в Святійшому Синоді. 25 жовтня 1764 року ним була витребувана довідка про те, чи на всі укази і розпорядження Святійшого Синоду є відповіді Тобольського митрополита, починаючи з перших днів його святительства. Знайшлося 36 синодальних указів, на які не було відповідей святителя Павла. До них було приєднано ще 14 справ з приводу різних скарг, поданих на святителя.

Потім йде дворічна перерва, коли святителя Павла, мабуть, залишили в спокої. А 7 травня 1767 року знову починаються довідки про справи, що стосуються Тобольського митрополита. 23 травня того ж року обер-прокурор входить з новою пропозицією в Святійший Синод про те, щоб вирішено було або святителя Павла перевести в іншу єпархію, ближчу до Москви, або ж призначити особливу комісію для розгляду скарг, які надійшли на нього. Святійший Синод і на цей раз обмежився постановою про збори всіх довідок у справах, що стосуються митрополита Тобольського Павла. Але перш, ніж були зібрані ці довідки, в житті святителя Павла відбулася рішуча зміна. 21 червня 1767 року Новгородський митрополит Димитрій (Сєченов), при вступі якого на Новгородську кафедру святитель Павел був призначений з Юр’єва до Тобольська, письмово доповів Святійшому Синоду, що імператриця в той день усно повеліла: «Преосвященному Павлу, митрополиту Тобольському, бути в Москві». Разом з оголошенням найвищої волі святителю Павлу був посланий синодальний указ про те, щоб він, вирушаючи з Тобольська в Москву, взяв з собою всі необхідні документи по справам, що були про нього в Святійшому Синоді.

На початку червня 1768 року святитель Павел отримав можливість відправитися з Москви в Києво-Печерську Лавру. У Лаврі заздалегідь почали готуватися до прийому такого високого і бажаного гостя. Святителю Павлу було призначено повне утримання нарівні з лаврським намісником. Святитель Павел прожив в Києво-Печерській Лаврі на спокої недовго, трохи більше двох років. Його «спокій» був тільки зовнішній. Хоча святитель Павел тепер був вільний від безперервних турбот і прикростей, пов’язаних з управлінням великою єпархією, яка була населена неспокійними людьми, продовжував безперервно працювати не тільки для спасіння своєї душі, а й для блага ближніх. Як тільки трохи зміцніло його здоров’я, він став часто звершувати богослужіння. Він служив не тільки в Лаврі, але і в інших храмах Києва. У келії своїй святитель проводив час в покаянній молитві і подвигах помірності. Двері його келії були відкриті завжди для всіх бажаючих. Багато хто приходив до святителя, якого всі глибоко шанували як невинного страждальця, сповідували перед ним свої скорботи і потреби, просили у нього поради і настанови, і всі отримували духовну розраду. Святитель подавав великі милості. Він приїхав в Києво-Печерську Лавру на спочинок без жодних засобів. Їжею, яку святителю Павлу давала Лавра, він ділився з бідними, які майже постійно відвідували його келію. Коли ніхто з убогих не приходив до святителя Павла, то він сам вирушав на двір монастирський, знаходив бідняка, приводив до своєї келії і годував його. Своє майно, яке тільки у нього було, за винятком освячених шат, святитель Павел за свого життя, будучи, за його словами, «при добрій пам’яті і з власної волі», роздав бідним людям.

Восени 1770 року він відчув особливу слабкість свого здоров’я і наближення смертного кінця. Ним було підписано наступний духовний заповіт: «В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь. Тисяча сімсот сімдесятого року місяця жовтня двадцять шостого дня. Я, що підписався нижче, перебуваю в Лаврі Києво-Печерській за обіцянкою митрополит Павел, будучи в слабкості здоров’я свого, і аби ніхто по смерті моій святої Лаври турбувати не зміг, сим моїм заповітом всім і кому про це відати належить оголошую, що наявне власне моє майно, гроші і різні речі, при добрій пам’яті і з власної волі, перш смерті моєї все роздано. В запевнення чого і цей мій заповіт власноручним підписом затверджую. Смиренний митрополит Павел».

Перед самою смертю своєю святитель Павел, запросивши до себе архімандрита Зосиму (Валкевича), просив вдягнути його після смерті в те архієрейське облачення, яке було в лаврській ризниці. А для того, щоб не вводити дорогу йому обитель в зайві витрати, він тут же передав архімандриту Зосимі лист до нього від Високопетровского архімандрита Сильвестра, в якому виявлялося, що останнім були отримані свого часу 270 рублів, які давалися святителю Павлу за його служіння в Тобольську. Святитель висловив бажання, щоб на ці гроші в Москві була куплена парча «на сакос і омофор для пам’яті його» і надіслана в Лавру.

4 листопада 1770 року «о п’ятій годині пополудні» святитель Павел «з усяким християнським порядком», як доповідав потім Києво-Печерський архімандрит Святійшому Синоду, преставився. У Києві в той час не було митрополита, так як призначений 22 вересня 1770 року митрополит Гавриїл Кременецький ще не прибув до Києва. Лаврські власті самі не наважувалися звершити поховання померлого святителя. Після облачення покійного над ним була відслужена тільки соборна панахида, і потім труну його було поставлено в склепі, що знаходився в прибудові в ім’я святого первомученика Стефана…

Після смерті своєї святитель Павел не залишив своєї пастви, і за його молитвами Господь звершив безліч чудес.

На підставі багатьох десятків свідчень про чудеса, явлені Богом в середині XIX — початку ХХ ст. за небесним клопотанням святителя Павла, влітку 1913 року священноначалля Києво-Печерської Лаври здійснило серед киян збір підписів на користь порушення перед Святійшим Синодом клопотання про причислення Тобольського архіпастиря до лику святих. У 1914 році клопотання було порушено, і тоді ж, за розпорядженням Синоду, створено спеціальну комісію для перевірки свідчень про чудеса, що приписуються небесному заступництву свт. Павла. Приступивши в тому ж році до роботи, комісія ретельно вивчила безліч свідчень, які були підтверджені присягою і медичними документами. Матеріали роботи комісії простежуються до середини 1916 року. Пізніших матеріалів поки не виявлено.

Революція 1917 року і наступне потім встановлення на території колишньої імперії радянської влади стали перешкодою для продовження підготовки канонізації святителя Павла, церковні канонізації стали взагалі надзвичайно рідкісні через протидію богоборчої світської влади. Під час фашистської окупації Києва 3 листопада 1941 року Велика церква Лаври була підірвана, і мощі святителя Павла на багато десятиліть опинились під руїнами храму.

У 1998-2000 рр. Велика лаврська церква була відновлена, і в ході відновлювальних робіт в 1999 році мощі святителя Павла були обрітені. Тоді ж святиню перенесли до Дальніх лаврських печер. Чин прославлення святителя Павла був звершений 22 червня 2008 року.

Пам’ять його звершується 17 (4 за ст. ст.) листопада.