16/29 жовтня — день пам’яті мч. Лонгина сотника, що при Хресті Господньому, і прп. Лонгина, воротаря Печерського

Перше століття. Тридцять третій рік після Різдва Христового. Воїни із загону центуріона Лонгина («центуріон» перекладається як «сотник») несуть варту на Голгофі.
«…Аби не було заворушень, сьогодні страчують якогось Іісуса з Назарету…» А за все відповідає він, Лонгин: оточення, громадський порядок, правильність розп’яття засуджених і навіть їхня смерть.

Нікому в історії ні до ні після нього не доводилося виконувати настільки страшний військовий обов’язок — керувати розп’яттям Господа. І бачачи, як помирає Син Божий, Лонгин прийшов до істинної віри, а разом із ним увірували в Христа двоє його підлеглих — воїни Ісавр і Афродисій. «А сотник і ті, що стерегли з ним Іісуса, бачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися і мовили: “Це справді був Син Божий!”» (Мф. 27:54).

Але потрібно було ще засвідчити і Його смерть. За Церковним Переданням, Лонгин і є той сотник, той самий воїн, який простромив списом ребра розп’ятого Спасителя і від крові, що витекла, отримав зцілення хворих очей. «Та коли підступили до Іісуса й побачили, що він уже мертвий, то голінок не перебивали йому, лиш один з вояків проколов йому списом бік. І потекла негайно ж кров — і вода. І той, який бачив, свідчить те, і правдиве свідчення його; і він знає, що говорить правду — щоб ви теж увірували» (Ін. 19:33–35).

… І потім, після смерті, Лонгин був поруч із Христом: тепер його загін стояв на варті біля Гробу Господнього — він побачив Його Воскресіння.

Доповівши про все Пілату, Лонгин не став мовчати. Йому потрібно було про все відкрито розповідати. Ми бачимо його шлях, його звернення — сотника римського війська. На цю посаду ставили найвідчайдушніших, наймайстерніших у військовій справі. Сотник — це найкращий зі ста. Зрозуміло, що і в грубості, і в жорстокості, і в силі, і в мужності, звісно ж, це була видатна людина. Але водночас його серце не до кінця зачерствіло й озлобилося. Зустрівши останні миті життя Христа на землі, він побачив у цьому Одкровення Боже.

Він проповідував. З язичника він став християнином. Для проповіді Лонгин зі своїми друзями вирушають у Каппадокію (сучасна східна Туреччина). Його свідчення про Воскресіння Христове викриває первосвящеників, які, знаючи старозавітні пророцтва, знаючи, що Іісус є Месія, намагалися приховати це від народу. Своїми промовами він, як нейтральний свідок, робить ще більш переконливою проповідь учнів Христа. Первосвященики і старійшини обурювалися, але своєю владою не могли заборонити римському офіцеру говорити те, що він бажає. Ось як святитель Димитрій Ростовський пише про це: «Лонгин відкрито проповідував про Христа, що Він є Істинний Бог, і що він, Лонгин, був свідком животворящої смерті Його і Воскресіння. За це свідчення Лонгин зазнав ненависті і гоніння з боку ворогів Іісуса Христа, які стали вишукувати причину, щоб погубити його, але, не знаходячи за ним провини, не наважувалися, бо Лонгин був найстарішим з воїнів, людиною чесною і відомою самому кесареві».

Але іудейські старійшини не можуть заспокоїтися, вони домагаються від римської влади повеління: віддати Лонгина на смертну кару. За одкровенням Божим Лонгин знав про це. Посланий загін прибув у його рідне селище, де він перебував; колишній сотник сам вийшов назустріч воїнам і привів їх у свій дім. За трапезою воїни розповіли про мету свого прибуття, не знаючи, що господар будинку — та людина, яку вони шукають. Тоді Лонгин і його сподвижники назвали себе і просили здивованих воїнів, не бентежачись, виконати свій обов’язок військової покори.

Згідно з Переданням, здійснивши усікновення голів Лонгина і його товаришів, стражники взяли із собою главу Лонгина, щоб пред’явити своєму начальству; тіла ж святих поховали з честю в рідному селищі Лонгина.

Главу Лонгина було доставлено до Єрусалима, де її викинули на сміттєзвалище поза стінами міста. Через деякий час одна каппадокійська вдова-християнка, що осліпла, прийшла до святого міста в надії вилікуватися. Жінці вдалося знайти в купі сміття главу мученика — сотник сам являвся їй і спрямовував її дії. І відразу ж сталося диво — вдова прозріла. Вона благоговійно віднесла чесну главу в Каппадокію і там погребла. Один із приділів Храму Гробу Господнього в Єрусалимі присвячений святому воїну Лонгину.

…XIII–XIV століття. Києво-Печерська Лавра. Лонгин воротар старанно охороняє монастирські ворота. Через його ревність жоден ворог не ввійде до святої обителі; тим паче не ввійде до його серця жодна суєтна думка чи пристрасть. Від воріт земних він звертає погляд до воріт Небесних, до Царства Божого, розмірковуючи про те, як увійти в нього. Щоб увійти в Небо, необхідно здобути найтісніше єднання з Господом — таке спілкування з Христом у нього є. Благодать Божа, що є в ньому, виявляється різними обдаруваннями, наприклад, даром прозорливості: духовним оком він бачить справи і думки людей, які входять до святої обителі та виходять з неї. Схвалюючи доброчесних, спонукає їх до ще більшого рвіння до добра. Викриваючи грішників і погрожуючи їм судом Божим за невиправлення, приводить їх до покаяння. Доживши до глибокої старості, мирно преселяється до Господа. Ховають його в Дальніх печерах, де й донині перебувають його мощі.

Будемо ж і ми звертати свої молитовні погляди до цих угодників Божих, щоб і нам сподобитися побачити Господа, як вони бачили Його за життя свого!

«Печерський листок» №20 (48)