«І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, і змилосердивсь над ними, і їхніх слабих уздоровив. А коли настав вечір, підійшли Його учні до Нього й сказали: Тут місце пустинне, і година вже пізня; відпусти народ, хай по селах розійдуться, і куплять поживи собі. А Ісус їм сказав: Непотрібно відходити їм, нагодуйте їх ви! Вони ж кажуть Йому: Не маємо чим тут, тільки п́ятеро хліба й дві рибі. А Він відказав: Принесіть Мені їх сюди. І, звелівши натовпові посідати на траві, Він узяв п́ятеро хліба й дві рибі, споглянув на небо, поблагословив й поламав ті хліби, і дав учням, а учні народові. І всі їли й наситились, а з кусків позосталих назбирали дванадцятеро повних кошів… Їдців же було мужа тисяч із п́ять, крім жінок і дітей. І зараз звелів Ісус учням до човна сідати, і переплисти на той бік раніше Його, аж поки народ Він відпустить» (Мт.14:14-22).

Благословення Боже робить людину щасливою, навіть при малому володінні чимось, навіть будучи небагатою, але людина може бути щасливою. А може бути людина дуже багатою, але дуже нещасливою. Тому що щастя людини залежить не від великої кількості її майна, а від того, наскільки вона близька до Бога. А в Церкві, в храмі людина стає ближче до Бога і таким чином наближається до свого Творця. Тут ми дізнаємося красу Божественної любові, велич Божества, милосердя і дізнаємося, що Господь осипає нас кожен день і кожну годину Своїми милостинями, тільки ми повинні бути здатні вмістити в себе ці милості Божі, бо та людина, яка вірить Христу, не просто вірить в Христа, але вірить Христу, тобто йде за Христом, упокорює себе Христу, та людина здатна вміщати в себе Божі милості, і їй відкривається краса Божества, вона бачить велич Божу. І коли людина покладається на Бога, то Бог дає їй все, що потрібно для земного життя і для спасіння на Небі у Христі Іісусі Господі нашому.