Топ-100

Онлайн трансляція | 12 вересня

Назва трансляції

Огляд ЗМІ

29.05.2019

Про вшанування святих мощей

Печерский Благовестник

У своєму «Тлумаченні на Євангеліє від Матфея» преподобний Іустин (Попович) пише: «Матерія представлена в людському тілі, без сумніву, самим загадковим, таємничим і складним чином… Очевидним доказом цього є те, що Бог-Слово став плоттю, олюднився (Ін. 1:14). Тим самим матерія була удостоєна божественної величі і увійшла в благодатно-доброчесний подвиг богоолюднення».

Бог став плоттю, олюднився, щоб, ставши людиною, все тіло прийняло в себе Бога, сповнилося Його чудотворних сил і мощі, змінилося, освятилось, воскресло, піднесло до надхерувимської слави і вічності. І все це буває через Боголюдське Тіло Церкви, яка і є Боголюдина Христос у всецілій повноті Своєї Боголюдської Особистості, повноті «…повнотою того, що виповнює все в усіх» (Еф. 1:23). Цим Боголюдським Своїм життям в Церкві тіло, як матерія, як речовина освячується Духом Святим. Так, матерія осягає свій вищий Божественний сенс і мету, своє вічне блаженство і свою боголюдську безсмертну радість.

«Святість святих, святість їх душі і їх тіла, — пише в іншій своїй роботі прп. Іустин, — має своїм джерелом їх ревне благодатно-добродійне життя в боголюдському тілі Церкви Христової. Таким чином, святість охоплює всю целокупну особистість людини: всю душу і тіло, все, що входить в таємничий устрій людської істоти. Святість святих не міститься тільки в їх душі, але неминуче поширюється і на їхнє тіло, у святих святі й душа і тіло».

Тому, за вченням Православної Церкви, благочестиво вшановуючи святих, ми почитаємо їх целокупну особистість, не розділяючи їх при цьому на святу душу і святе тіло. Звідси і благочестиве шанування мощей святих — природна складова частина благочестивого шанування і молитовного призивання святих. Все це становить єдиний неподільний подвиг, так само, як душа і тіло складають єдину неподільну особистість святого. За час свого земного буття святий цілісним життям своєї душі і свого тіла досягає святості своєї особистості, наповнює благодаттю Святого Духа і душу, і тіло і так претворює їх в сосуди Святих Таїн і святих чеснот. Тому цілком природно віддавати благочестиве шанування і тому й іншому сосуду Божої благодаті. Адже благодатна сила Христова пронизує, наповнює благодаттю всі складові частини людської особистості і всю особистість як ціле. Безперестанними євангельськими подвигами святі поступово сповнюються Духа Святого, так що і святі тіла їх стають храмами Святого Духа (1Кор. 6:19; 3:17).

У перекладі з грецької слово «мощі» означає «останки», тобто, все, що залишилося від людського тіла після його смерті. Історія Церкви говорить нам, що мощами завжди іменувалися і серед віруючих благоговійно вшановувалися останки святих мучеників, великих подвижників не тільки із збереженою в більшій чи меншій мірі і присохлої до кісток плоттю, але і всякі останки, тобто просто кістки і навіть попіл від них.

І хоча саме по собі нетління тіла ще не може бути доказом святості померлої людини (напр., якщо воно перебувало в специфічних природних умовах, які не дають тілу тліти), проте таке нетління плоті в більшій чи меншій мірі виявлялося іноді і при відкритті мощей святих угодників Божих.

 У творах святих отців Християнської Церкви ми знаходимо трояку підставу для встановлення почитання святих мощей тих чи інших угодників Божих.

Останки святих справляють сильний релігійно-моральний вплив на душу людини, служать живим нагадуванням про особу святого і збуджують віруючих до наслідування його благочестивих подвигів.

Іоанн Златоуст говорить: «Вид гробниці святого, проникаючи в душу, і вражає її, і збуджує, і призводить до такого стану, як ніби сам той, що лежить у гробі, молиться разом, стоїть перед нами, і ми бачимо його, і таким чином людина, яка відчуває це, наповнюється великою ревністю і йде звідси, зробившись іншою людиною». Гробниці мучеників і подвижників віри і благочестя в Церкві Христовій завжди справляли надзвичайне, сильне, могутнє враження на всіх віруючих, та тих, хто поважає їх святу пам’ять.

Почитання мощей в Церкві Христовій має також літургійне значення.

Земна і Небесна Церква співвідносяться одна з одною як спілкування любові, і одним з виразів такого спілкування Церкви земної і Небесної є молитва, вінець якої становить приношення Святої Євхаристії. Мощі святих і є запорукою їх участі в наших молитвах. Ось чому давня Христова Церква переважно звершувала Євхаристію на могилах мучеників, причому самі гроби їхні служили престолом для Таїнства. Коли гоніння слабшали, християни поспішали спорудити храм над усипальницею мученика. Тут у останків мученика особливо живо відчувалася його невидима присутність. Тому і самий храм на честь мученика називався його «домом», «оселею», а сам мученик — його домовладикою.

До кінця VII століття звичай звершувати Євхаристію тільки на мощах мучеників став уже майже узаконенням: Франкський Собор ухвалив, що престол може бути освячений тільки в церкві, в якій є мощі святих. А Вселенську віру Церкви про благочестиве шанування святих мощей підтвердили богоносні отці Сьомого Вселенського Собору своєю постановою — в Правилі 7 Собору говориться: «Ще які чесні храми освячені без святих мощей мученицьких, визначаємо: нехай буде звершено в них положення мощей зі звичайною молитвою». З цих пір введені всюди в храмах антимінси, в які обов’язково вкладають частки святих мощей і без яких неможливо звершення Таїнства Євхаристії.

Таким чином, в кожному храмі обов’язково є мощі святих, і ці мощі, по вірі Церкви, служать запорукою присутності святих при богослужінні, їх участі в наших молитвах, їх заступництва перед Богом, що підкріплює наші молитви.

Третьою підставою для шанування святих мощей служить вчення Православної Церкви про мощі як носії благодатних сил.

Ця підстава стоїть в зв’язку з найглибшими догматами православної віри, з догматами Втілення і Викуплення. Благодать преподається людству також через посередництво тих чи інших святих людей, які ще за життя своє творили чудеса, і по смерті передали цю чудотворну силу своїм останкам. Перш за все Сам Христос як Бог вилив Духа Святого на Своє тіло, і воно, саме по собі не здатне творити чудеса, все було перейняте животворящими силами Божества. Тому багато чудес Своїх Боголюдиною звершувалось через посередництво Свого тіла: простягнув руку, торкнувся прокаженого (Мф. 8:3), взявши тещу Петра за руку, підняв її і зцілив від гарячки (Мф. 8:14-15), дотиком зцілив глухонімого (Мк. 7:32-36), грязивом відкрив очі сліпому (Ін. 9:6), підняв за руку померлу дочку Іаіра (Мф. 9:25), доторкнувся до гробу наїнського юнака і воскресив його (Лк. 7:14-15).

Знаючи чудодійність тіла Христового, народ завжди тіснився до Христа, щоб доторкнутися хоча б тільки до одягу Його (Мк. 3:10); так через дотик тільки до краю одягу Спасителя отримала раптово зцілення жінка, що була хворою на кровотечу цілих 12 років (Лк. 8:43-46).  «Саме тіло Христове, — говорить святий Кирил Єрусалимський, — було животворне, бо було храмом і оселею Бога Слова…». Тому і ми в даний час єднаємося з Божеством Христа, вкушаючи Його Тіло і Кров в залишення гріхів і в життя вічне в Таїнстві Євхаристії.

Але Христос є Глава оновленого людства. Через Його втілення Божество з’єдналося з усією людською природою, з усім родом людським, а тому люди, гідні стати храмом Божим, робляться до певної міри причасниками і Божественної Його слави (1Кор. 3:16). Святий Григорій Богослов говорить: «Розум людини подібний до дзеркала. Якщо він звернений до Бога, то і тіло, це дзеркало дзеркала, підкоряючись розуму, носить в собі відблиск його Божественної краси»6. Якщо святий апостол Павел тіло кожного християнина іменував храмом Духа Божого, що живе в ньому (1Кор. 6:19), дії Якого можуть бути в звичайних людях більш-менш сокровенними, то в святих ці дії можуть проявлятися з особливо разючою силою… «Як вогонь входить в усі пори розпеченого заліза, — говорить преподобний Макарій Єгипетський, — так і Дух Святий повністю пронизує Своєю силою і душу, і тіло святого. Але це не втілення і по суті, і за силою облагодатствовання. У Христі при двох єствах (Божеському і людському) єдина іпостась Божеська; в святих же зберігається людська іпостась… Христос — плотоносний Бог, а святі — богоносні або духоносні люди».

Внаслідок такого тісного поєднання з Богом святі стають носіями чудотворної сили, яка діє через посередництво їх тіла. Божою силою пророк Ілля заключив небо, Мойсей розділив Чермне море, простягши над ним жезл свій, пророк Єлисей воскресив померлого хлопчика (4Цар. 4:34-35); апостол Петро зцілив кульгавого від народження (Діян. 3: 6-8) і підняв розслабленого Енея, вісім років прикутого до одра хвороби, ім’ям і силою Іісуса Христа (Діян. 9: 33-34). І ця сила Христова до того притаманна була святому апостолу Петру, що навіть і тінь його, що осіняла болящих, чудодійно зцілювала їх від хвороб (Діян. 5:15).

Але благодатні сили, що діють через тіла святих за їх життя, продовжують діяти в них і після смерті. На цьому саме і грунтується шанування святих мощей як носіїв благодаті. Завдяки Духу Святому і праведним душам людським, що колись мешкали в тілах святих мужів і жон, самий прах і їхні кості зберігають свою чудодійну силу. Померлий, який доторкнувся до кісток пророка Єлисея, ожив і став на ноги (4Цар. 13:21). І це для того, щоб показати, що в тіло святих, коли і немає в ньому душі, вкладена буває певна сила, заради праведної душі, що багато років жила в ньому, якій служило воно. «Мертві святі, — говорить преподобний Єфрем Сирин, — діють, як живі: лікують хворих, виганяють демонів, бо в святих останках завжди знаходиться благодать Святого Духа». Іоанн Златоуст говорить: «Не говори мені про прах, не показуй попелу і зотлілих від часу кісток святих, але відкрий очі віри і подивися на притаманну їм силу Божу».

Тому шанування останків святих в віруваннях Церкви пов’язане з корінними істинами православної віри і що підставою для такого вшанування мощей служить не їх нетління, а властива їм благодатна сила Божа. Точно так же підставою і для канонізації святих служить не нетління їх останків, а вражаючий прояв Духа в святості їх життя і в чудотворенні від їх мощей. Ось чому Православною Церквою прилічені були до лику святих деякі подвижники віри і благочестя, мощі яких не відкриті і до сих пір і про нетління яких ми зовсім нічого не знаємо, але які відомі були своїм святим життям і по смерті надавали чудесну допомогу тим, хто з вірою звертався до них.

Таким чином, наявність нетління останків померлого не може вважатися необхідною ознакою його святості, так само як і тління тіла не є ознака беззаконня. За свідченням церковної історії, зустрічалися і зустрічаються нетлінні тіла деяких померлих, які за відсутності чудотворення не визнавалися і не визнаються, однак, за мощі святих угодників Божих.

Але, приймаючи на себе право при наявності чудотворення зараховувати того чи іншого подвижника віри і благочестя до лику святих, Церква завжди ставилася до показань свідків про чудеса з надзвичайною обережністю: обстежувала неупереджено і з повним розумінням всі свідчення, і тільки після незаперечних даних відомий подвижник долучався до лику святих.

У суттєві моменти свого життя кожна православна людина прагне прикластися до святих мощей угодників Божих, вірячи і сподіваючись, що через них і від них вона отримає Божественну благодать, яка зцілює різні хвороби, як душевні, так і тілесні. Святі мощі угодників Божих з самого заснування Церкви Христової є безцінним даром нам, грішним, для зміцнення у вірі, для того щоб і наше життя стало світильником перед Богом і людьми, що оточують нас.  Так, якщо говорити, наприклад, про нашу Святу Києво-Печерську Лавру, то впродовж всієї її історії збиралося безліч свідчень, що підтверджують дерзновіння Печерських святих перед Престолом Божим. Часто ці чудеса по смиренню, або яким-небудь іншим причинам приховувались. Тому буквально по крихтах люди збирали свідчення очевидців, зіткнувшись з милістю Бога, Дивного «у святих Своїх» (Пс. 67:36). На святих угодниках Божих справдилися слова Господні: «Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю Його, і об’явлюсь йому Сам» (Ін.14:21). З цієї причини, за словами прп. Іоанна Дамаскіна, святі «зробилися скарбницями і чистими оселями Бога». Вшановуючи святі мощі, ми поклоняємося Духу Святому, Який спочиває в тілах святих як в храмі (1Кор. 6:19).

Архімандрит Филип (Бондар). Печерський Благовісник #1/2019

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.


Редакція сайту www.lavra.ua

Щотижнева розсилка тільки важливих оновлень
Новини, розклад, нове в розділах сайту

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: