Онлайн трансляція | 12 вересня

Назва трансляції

Духовна скарбниця

01.03.2024

Про Царських синів. Частина 1

святитель Миколай Сербський

Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх. (Єф. 4:6)

Усі бо ті, що їх водить Дух Божий, вони – сини Божі. (Рим. 8:14)

Стережіться, щоб ви не погордували ані одним із малих цих. (Мф. 18:10)

 

Усі люди – сини царські, дорогі брати. І ті злиденні, що вбрані не по-царськи, стоять перед дверима цього храму і тягнуть до вас руки за милостинею, вірте, і вони царського походження, як і всі ви, хто за кров’ю, багатством або становищем почувається ближче до царів. Коли, виходячи звідси, ви опустите в їхню руку дрібну монету, знайте, що поклали її в руку того, в кому ще є крапля царської крові. Згадайте, що їхні пращури в сотнях поколінь тому могли бути царями, а ваші – злидарями, і що їхні пращури могли подавати вашим пращурам милостиню. Згадуйте про це і поводьтеся з ними так, як поводилися б зі своїми предками або своїми нащадками майбутніх поколінь.

Усі ми сини царські, бо кожен із нас може знайти у своєму родоводі по цареві. Різниця лише в тому, що комусь потрібно менше часу на дослідження минулого, потрібно перегорнути менше сторінок родоводу, доки не дійде до першого царя у своєму роді, а комусь доведеться докласти більше зусиль, перебираючи померлих пращурів: в одного перший предок – цар, а в іншого цар був у п’ятдесятому чи в сотому коліні. Усі ми поважали б одне одного або хоча б цікавилися одне одним більше, якби знали родоводи інших. Для початку достатньо інтересу, бо без нього немає ні поваги, ні симпатії. До візника, який вас везе, ви ставитеся з меншим інтересом, ніж до придорожнього каменя, ви зупиняєте погляд на деревах на узбіччі частіше, ніж на ньому. Але уявіть, як змінилося б ваше ставлення, якби вам сказали, що предок вашого візника за часів Іісуса Христа був царем! Ви звернули б свою увагу не на дерева і каміння вздовж дороги, а на людину, яка поганяє коней перед вами – на долю занепалого царя.

Деякі елегантні пані, наприклад із Товариства захисту тварин, одягають своїх песиків у шовк і вкладають на пухові ліжечка, не замислюючись про своїх слуг, які сплять на циновках. Але уявіть, як би здивувалися ці пані, якби їм сказали, що за часів Соломона предки їхніх собак були собаками, а предки їхніх слуг – царями.

Багато хто з нас грішить проти себе і проти інших. Грішать проти себе тим, що забувають про своє царське походження, а проти інших, забуваючи, що й ті сини царські. Багато хто з нас загубив з поля зору нитку, що пов’язує нас у минулому з царським предком, і, зведені долею до рівня простолюдинів, самі понизили себе до рівня людей недостойних.

Істинного сина царського вирізняє повага до себе і до інших, він поважає себе за царів – своїх предків і царів – своїх нащадків: за інших він поважає себе. Утім, іншої поваги й не може бути. Егоїст не здатний себе поважати, він здатний лише на самозакоханість. Поважати себе може тільки людина, яка відчуває себе частиною інших. Істинний царський син бачить у собі своїх предків і своїх нащадків, бачить два світи, які зараз зустрілися в ньому. Він дивиться на себе як на обрану посудину, що вміщає минуле і майбутнє, або дзеркало, в якому вони відобразилися.

Але він не допустить, щоб у ньому відображалися всі без розбору, він хоче бути дзеркалом для царів, найкращих із них. Він хоче бачити в собі найкращих представників свого роду, порівнювати себе з ними, брати з них приклад, змагатися з ними, подумки розмовляти і радитися з ними, ставить себе в їхнє становище, а їхнє – у своє. Він любить випробовувати себе, шукати скільки в ньому царської крові – крові його найкращих гідних предків. Цю істинну царську кров він шукає у своєму дусі й характері, не тільки в тілі. Він шанує царську кров у собі як святиню, що дана йому і яку він має передати іншим.

Істинний царський син поважає себе та інших, поважає людей з тієї ж причини, що й себе: він бачить в інших царських синів. Ані поганий характер, ані низька культура, ані скромне становище, ані поганий одяг не заважають істинному царському синові бачити в них царську гідність, бо він бачить далеко, шукає і знаходить у минулому людини те, чого не бачить, але хотів би бачити зараз. Якщо він марно шукає в перших поколіннях, повертається років на сто назад і знаходить його там. Якщо ні, повертається на тисячу, кілька тисяч років назад і там шукає. А якщо не знаходить і там, то шукає і знаходить його в першій людині – прабатькові роду людського, не знайшовши там, шукає і знаходить у Творці людини, у Царі царів – у Богові. І коли знаходить царське походження людини, істинний царський син бачить у ній брата.

Цей брат може бути не таким благополучним, може бути занепалим або заблукалим, розчавленим життям або зі своєї волі приниженим і розореним, істинний царський син ніколи не зречеться брата свого, навпаки, чим брат нещасніший, тим ближче він стане серцю його, тим краще він зрозуміє долю брата, тим більше почне поважати його.

Несповідимі долі людські! Люди підносяться до царського трону і падають до жебрацької суми, підносяться до царської мудрості і падають до хворобливої слабкості. Немає долі, яка йшла б прямою лінією, вона то злітає вгору, як струмені фонтану, то ховається під землею, немов підводна річка. Із сільських хижин люди злітають на царські висоти і з царських висот знову опиняються в хижинах. І у фонтані, і в підземній річці тече та сама вода, вона витікає і повертається в океан, він – витік і гирло. Так і з людьми. І на царській висоті, і в пастуших низинах живуть сини одного й того самого Царя, Який є витік і гирло для всіх, Який знає кількість дітей своїх і бачить у кожному з них частку царської гідності.

Тому кожен, хто шукає своє царське походження, знайде його: в історії, в царях земних і, без сумніву, знайде в Царі Небесному. Для тих, хто вірить у Бога, ясно як день, що всі люди – сини царські, бо всі вони сини Божі.

Істинний царський син одночасно і син Божий. Хто усвідомлює себе як істинного сина Божого, той усвідомлює себе і царським сином, і той, хто усвідомлює себе як царського сина, усвідомлює себе і як сина Божого. Той, хто говорить про себе – я царський син, тому що мій батько і дід були царями, відчуває в собі менше царської гідності, ніж той, хто говорить – я царський син, тому що Отець мій Небесний – вічний Цар. Істинний царський син відчуває себе членом вічно правлячої і вічно всесильної божественної династії. І це почуття високо тримає його думку і його серце.

Усі ми, дорогі брати, сини царські, але не всі ми – справжні царські сини. Ми не можемо не бути царськими синами, бо наш Отець – Бог, Цар царів, але ми можемо бути або не бути справжніми царськими синами, бо наша царська гідність залежить не від спадщини, а від нас. Ніхто з нас не є істинним царським сином, бо в нас не царські помисли і не царське ставлення до себе та інших. Серед нас є такі, хто, відрікшись від своєї царської, божественної династії, називає себе членом династії мавп.

«Засновниками нашого людського роду були мавпи, – говорять ці люди, – вони наші праотці, а ми їхні нащадки».

Чи скажете цим людям: «Припустимо, це так, ми походимо від мавп, але хіба самі мавпи не царського походження? Хіба не знаходите ви царської династії до мавпячої?» «Ні, – дадуть відповідь вам, – до мавп були мавпи, а до них були черепахи, а до черепах – інфузорії».

Чи скажете: «Припустимо, так. Нехай ми походимо від мавп, мавпи – від черепах, а черепахи – від інфузорій. Але хіба і черепахи, і інфузорії не царського походження? Хіба не було ще до династії інфузорії, піднесеної царської династії?»

«Ні, – дадуть відповідь вам, – до інфузорій не було навіть інфузорій, до них був лише хаос з елементарних частинок, які випадково утворили інфузорію, а з неї перетворилися на черепаху, з черепахи – на мавпу, а з мавпи – на людину».

Чи скажете: «А хіба над первісним хаосом не було Царя? Хіба Божественний розум не древніший і не вищий за хаос? Хіба хаос не був лише матеріалом у руках великого царського розуму, немов глина в руках скульптора? Чи можуть із глини з’явитися горщики самі собою, без гончара? Хіба з первісної хаотичної глини, з хаосу елементів, могли народитися інфузорії, від інфузорій черепахи, від черепах мавпи, від мавп люди?»

«Так, – отримаєте відповідь, – так могло бути і так, цілком ймовірно, і було. Але як би там не було, для нас головне, що люди походять від мавп, і немає в них нічого ні царського, ні Божественного. І нехай не пишаються царі земні своїм царським походженням, бо в їхніх венах тече кров орангутанга, так само як у венах інших людей і у венах мавп. Нехай не кажуть люди про шляхетну й нешляхетну кров, уся кров на землі однакова: кров людська текла в мавпах, кров мавпи – у черепасі, кров черепахи – в інфузорії, кров інфузорії – у хаосі. Тому і цар, і жебрак – це одне й те саме, жебрак і черепаха – одне й те саме, кров і вода – одне й те саме».

Чи скажете ви на це: «Якщо ви визнаєте себе синами мавп, то, без сумніву, і справи ваші подібні до справ мавпячих, бо діти завжди подібні до батьків».

На це вам дадуть відповідь: «Так, воістину, ми не озираємося на прийняту мораль; ми поважаємо звичаї, встановлені іншими; для нас не існує ні минулого, ні майбутнього, для нас важливе лише теперішнє; для нас не існує людства, існуємо лише ми; у нас є лише одна абсолютна цінність – це наше «Я».

Так говорять люди, які втратили почуття і свого царського походження, і своєї нинішньої гідності. Ці деградовані царі не бачать у собі нічого іншого, крім тварини, окультуреної мавпи, а в інших людях бачать лише те, що бачать у собі. Відтак вони не можуть поважати ні себе, ні інших людей більше, ніж поважають мавп. Повагу їм замінює яскраво виражений інстинкт самозбереження і самовтіхи. Цей інстинкт складає майже весь зміст життя тварин, але в них цей інстинкт доведений до досконалості, рафінований, виправданий і підтриманий розумом. Тварини егоїстичні й самі не знають, чому егоїстичні, а царі, що деградували, егоїстичні, бо переконані: їхнє особисте «Я» є центром життя і єдиною цінністю у світі. Таким чином, тварини не такі самолюбні й егоїстичні, бо не такі свідомі, вони дбають тільки про вгамування одномоментного голоду, а царі, які деградували, себелюбні й егоїстичні, бо впевнені у своїй винятковій цінності. Вони дбають не тільки про вгамування миттєвого голоду, а й про вгамування голоду на весь свій вік. Тварина в найкращому разі запасає стільки їжі, скільки їй потрібно на зиму, егоїстична людина часто накопичує стільки життєвих запасів, скільки їй не витратити не просто за один людський вік, а й за сотні й тисячі років життя тут, на землі. Борсук тягне до своєї нори стільки кукурудзи, скільки йому потрібно, щоб ледве перезимувати; європейський же мільярдер, що витрачає на місяць 10000 динар – суму, якої достатньо для гідного життя цілої родини в найдорожчих містах Європи, має запас на сто тисяч років життя, сто тисяч років!

Або: різниця між багатим і бідним борсуком не настільки велетенська, як різниця між багатієм і злиденним. Бідний борсук має запас їжі, скажімо, на один день, а багатий його побратим на сто днів. Однак, бідна людина може бути рівною з «бідним» борсуком за кількістю запасів, мати життєвих засобів на один день, у той час як мільярдер – на тридцять шість мільйонів днів.

Іншими словами, «багатий» борсук міг би нагодувати за один день сто голодних борсуків, а багата людина – тридцять шість мільйонів чоловік.

Хіба борсуки не поступаються людям у себелюбстві? Хіба тваринний інстинкт самозбереження не перетворився в людей на ненажерливість, порівняно з якою ненажерливість борсука або акули просто забава?

Люди, філософія яких полягає у словах – «інстинкт самозбереження», які виправдовують цією філософією жахливу жагу до безмірного багатства або безмірних насолод на шкоду собі та іншим, або з безмірним цинізмом висміюють моральність, ні в чому не перевершують свого «предка» – мавпу, окрім переваги в себелюбності, і нічим не схожі на синів царських. Нічим. Вони не поважають себе, бачачи в собі тільки тварину, і не поважають інших, бачачи в них тільки свою здобич. Вони не відчувають прагнення ні до героїзму, ні до любові, ні до доброчесності, ні до справедливості, ні до самопожертви, ні до дружби, вони не відчувають жодного шляхетного прагнення, ними рухає тільки інстинкт самозбереження. Їм вдалося притупити, придушити, залякати всі царські прагнення своїми не царськими думками, не царською філософією. Вони самі себе вигнали з царських лав у лави царів, що виродилися, – вони перебувають у вигнанні. Ми співчуваємо цим вигнаним царям. Нам важко з ними, але їм ще важче з собою. У старості їхнім душам буде нелегко знайти розраду в інстинкті самозбереження. Попри надмірно розвинений інстинкт, попри достаток золота, вони почуватимуться як блудний син, що пішов від батька та наповнював черево ріжками, які їли свині. Їхні царські прагнення, пригнічувані все життя, прокинуться, чекаючи втамування і насичення.

І зчиниться заколот у душах цих вироджених царів: найкраща частина їхньої душі волає про свої права. Після цього душевного бунту вони відчують себе царями істинними, які довго були у вигнанні серед свиней, і, як справжні діти царські, вже не зможуть задовольнятися коріннями і пасти свиней. Вони вирушать на пошуки своїх царських прабатьків, але тепер шукатимуть їх не серед мавп, а серед царів і не серед інфузорій, а в царственному Родителю всього живого – в Богові. Ми співчуваємо цим царям у вигнанні, яких доля звела до нікчемності, і які зробили себе поганими людьми.

Але спочатку поспівчуваємо самим собі, адже і ми гідні жалю. Ми варті жалю тому, що називаємося синами царськими і називаємося синами Божими, а чинимо діла негідні царських синів або називаємося дітьми світла, а самі в темряві ходимо. Ми шануємо себе як царських синів, бо визнаємо отцем Бога і тому ми діти Світла. Бог – Цар Світла, але ми ходимо в темряві, коли відмовляємо іншим людям у тому, що їх робить дітьми Божими, дітьми Світла. Ми стаємо синами темряви, коли думаємо, що Господь тільки в нас запалив світильник, а навколишні люди – гіпсові свічки, які не горять, а лише кидають тінь на наше світло.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.


Редакція сайту www.lavra.ua

Щотижнева розсилка тільки важливих оновлень
Новини, розклад, нове в розділах сайту

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: