Топ-100

Онлайн трансляція | 12 вересня

Назва трансляції

Інтерв'ю

26.07.2018

Про старців Лаври і чудеса

арх. Поликарп (Линенко)

ЧАСТИНА ДРУГА. Продовження. Початок за посиланням

— Отець Полікарп, Ви вже почали плавно переходити до наступного питання, згадавши про Блаженнішого Митрополита Володимира, про владику Іринея. А про кого з насельників монастиря, хто вже відійшов у інший світ, Ви б хотіли розповісти або поділитися про них спогадами? Можливо, могли б згадати якісь особливо примітні випадки або історії.

— Хотів би сказати про отця Спиридона. До нього у монастирської братії неоднакове ставлення. Але я особисто побачив, наскільки батюшка дійсно зберіг у своєму серці цей паросток лаврського монашеського життя з келійним правилом, з порядками. Це нам передалося, і я цим дорожив, дорожу і буду дорожити, і буду іншим передавати, тому що це якраз той паросток, який росте від справжнього лаврського кореня преподобних Антонія і Феодосія, долучаючись до якого і ми також маємо шанс стати справжніми монахами. Преподобний Іоанн Колов говорив: «Я сам не монах, але я бачив монахів». Так і я можу сказати, що хоч самі не монахи, але монахів бачили. І для нас це велика радість, велике щастя і велика благодать.

Я вже згадував про старця Агапіта, але розповім про нього детальніше. Прийшов в монастир каліка, ледве-ледве на милицях пересувався, але як прийде на клірос, сяде на стільчик, як відкриє рот, то такі високі ноти бере! Такого юнацького тенора я не чув, який так би прикрашав наше богослужіння, саме лаврське богослужіння і його переможний дух!

Можна згадати і про схиієродиякона Луку, з яким ми жили в одній келії. Був такий старенький, все життя дільничним лікарем пропрацював, таємно прийняв чернецтво, на старості років пішов в монастир і тут до кінця днів жив. Читав Псалтир, ходив на служби. Такі люди, живучи в миру, зберігали монаші обіти і принципи чернечого життя, і вже з цим прийшли до нас в монастир в більш зрілому віці, вони носили чернецтво на собі.

Хочеться сказати і про інока Мардарія. Прийшла людина в 1988 році. І дітей виростив, і онуків виховав, але зі своєю дружиною, покійної Марією, вирішили вчинити так. Вона пішла до Флорівського жіночого монастиря, він — в Лавру. Але Марія забороняла стригти його в чернецтво, говорила: «Тільки коли я помру, тоді стрижіть його». Не благословляла вона постригати його, так він в рясофорі ходив, так він і помер іноком. Був він у Лаврі і двірником, і старшим помічником на просфорні, коли там головним був теперішній митрополит Агапіт, він і паски пек. Так він піч розтопить добре, що паски не пригорали, були такими, як владика Онуфрій каже — як Дух Божий. Такі вони виходили з-під його рук. Так вийшло, що він ще воював на війні і помер в День Перемоги — 9 травня. Дзвонить мені благочинний і каже, що потрібно вдарити 12 раз в дзвін. І тільки я на Дальніх печерах на дзвіниці вдарив, як почався святковий салют. Тоді його Марія, на сорок днів коли йому було, напекла пирогів; а які вона пісні пироги пекла — так ніхто не пік! Роздала всім, попросила помолитися за нього і сама з миром почила через десять днів.

Можна було б і про всіх розповісти, але висновок такий: якщо про всіх і все розповісти, то вже і третій том патерика буде (посміхається)!

— Як проходить Ваш звичайний день в монастирі?

— Вибачте мене, будь ласка, я буду мовчати про це, тому що мені дуже соромно (задумливо). Він проходить не так, як заповідали преподобні, і не так, як потрібно жити людині, щоб з неї вийшов монах. На жаль, у мене суєта суєт і томління духу.

— Чим для Вас особисто є Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра?

— В даний момент я хочу сказати, що все, що у мене є, і все, що я є — це все мені дала наша свята обитель. Якби 30 років тому Лавра не була відкрита, то варто було б задуматися кожному з братії: де б ми були і хто б ми були, і чим би ми займалися? Це нам не відомо. Але совість підказує, що було б нам набагато гірше, ніж нам тепер живеться. І самі були б ми набагато гірше! І в зовнішньому відношенні, і у внутрішньому. Ми живемо тут вже благополучно, тепер потрібно молити Бога, щоб Він дав нам сил і розум за все це дякувати!

— Що б Ви хотіли сказати тим, хто збирається вступити на шлях служіння Богу і готується вступити до монастиря?

— В цьому питанні я також скористаюся допомогою людей старших, більш досвідчених. Коли студенти підходили до отця Аврамія нашого і питали, що краще: йти до монастиря або одружитися, то батюшка їм так відповідав: «І монастир справа спасительна, і в миру теж можна спасатися і жити сімейним життям; але я монах, і я хочу, щоб всі були монахами». Але Святе Письмо говорить нам: «Хто може вмістити, нехай вмістить» (Мт. 19:12)! Від себе лише можу додати те, що потрібно вимучити, вимолити у Бога, народити це своє рішення. Але вже налаштуватися так, щоб потім, живучи або в миру, або в монастирі, жодного дня не шкодувати про свій вибір!

— Спаси, Господи, за прекрасне повчаня! І останнє: чи були Ви свідком будь-яких чудес, які сталися за молитвами Печерських святих у Ваших духовних чад або просто знайомих?

— Про такі чудеса в решеті, за яким ганяються люди світські, щоб хтось на наших очах позеленів або у кого-то вуха виросли на півметра (іронізує) — цього я не помічав. Але звершуються такі чудеса на інтимному, на такому сокровенному душевному рівні, коли ти бачиш, як люди, які приходять до Церкви, які сповідаються, причащаються, моляться, отримують таке милосердя і такі милості від Бога, що іншим словом, окрім як чудо, це не назвати. Вони вириваються з такого гріховного болота і стають такими твердими і упевненими в своїй вірі і в своєму житті, що ніяка зневіру і ніяка депресія не можуть зачепити їх душу, а відлітають, як горох від стіни. Такі чудеса бачиш «повсякчас і кожну годину»!

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.


Редакція сайту www.lavra.ua

Щотижнева розсилка тільки важливих оновлень
Новини, розклад, нове в розділах сайту

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: