У Святій Церкві встановлені особливі періоди, в які кожен християнин повинен подбати про очищення себе покаянням. Це чотири пости. У ці періоди Церква невпинно богослужінням і проповіддю священнослужителів закликає Своїх чад залишити земні турботи і стати на шлях покаяння та виправлення свого життя. Особливо сприятливим часом для покаяння є шлях Великого Посту.

Тяжкий шлях покаяння, але без нього християнин не може досягти успіху в жодній чесноті. Численні та найвищі подвиги, не розчинені почуттям покаяння, стають безплідними і навіть шкідливими для душі. Покаяння є єдиним істинним шляхом, слідуючи яким, можна перейти зі стану душевного до стану духовного. Покаяння для земного мандрівника не має меж, воно супроводжує його до гробу і відкриває йому врата раю.

Істинне покаяння вже тут, на землі, приносить дивовижні плоди. Воно вселяє в серце християнина спокій і насолоду, відновлює між людьми порушений мир, вирішує сумніви, лікує душу від ворожнечі та злопам’ятності.

Покаяння нерозривно супроводжує віру в Христа: воно має передувати вірі в Господа, а після хрещення покаяння лікує ті гріхи, в які впадає людина через свою неміч. Христос Спаситель, знаючи, що люди й після хрещення будуть віддалятися від Нього гріхами, встановив у Своїй Церкві Таїнство Покаяння, яке є ніби другим хрещенням. На важкому шляху боротьби з гріхом кожен християнин, звертаючись до покаяння, отримує не тільки прощення скоєних гріхів, але й сили для боротьби з ними. Саме усвідомлення того, що за гріх доведеться приносити покаяння, за словами св. Іоанна Ліствичника, є ніби «вуздою», яка утримує від скоєння або повторення гріха.

Покаяння повинно здійснюватися не лише устами, не короткочасними сльозами, не тільки зовнішньою участю в сповіді, але у внутрішньому сокрушенні – розкаянні у вчинених гріхах, у щирому визнанні їх перед духовником і, найголовніше, у твердому рішенні залишити гріховне життя і жити за Євангелієм.

Святитель Ігнатій (Брянчанінов) говорить, що Бог дав покаяння в допомогу людині в боротьбі з гріхом, а не для «потурання», тобто потурання гріху, і дар Божий не слід використовувати на зло. Слідом за св. Ісааком Сиріном, святитель свідчить, що всі ті, хто в надії на покаяння грішать навмисно, діють «лукаво» перед Богом. Їх вразить раптова смерть, і їм не буде дано часу на покаяння та набуття чеснот.

Яким має бути покаяння мирянина?

Неодноразово в листах єпископ Ігнатій говорить, що мирянин не повинен займатися тонким і детальним аналізом своїх гріхів. Від цього може виникнути зневіра, сум’яття та розгубленість. Бог знає всі гріхи людини, тому потрібно зібрати «їх усі в один посуд покаяння і кинути в безодню милосердя Божого». «Гріхи, вчинені словом, ділом, складенням помислів, слід сказати на сповіді духовному отцю, а в тонке розбирання гріховних аспектів… не слід світській людині пускатися: це пастка, поставлена ловцями душ наших. Вона пізнається за тим сум’яттям і зневірою, які вона в нас викликає, хоча зовні й виглядає благочестиво».

Якщо християнин має гріховну звичку, то єпископ Ігнатій радить йому частіше звертатися до сповіді, особливо це необхідно при пробудженні плотських пристрастей, бо покаяння умертвляє згубний вплив тілесних почуттів.

Правильне покаяння повинно мати послідовність: спочатку слід сповідати тяжкі гріхи, а потім легкі. Згідно з вченням Православної Церкви, преосвященний Ігнатій вважає, що немає гріхів, які перевищують милосердя Боже. Як би великим не був гріх і скільки б разів він не повторювався, покаяння може його зцілити.

«…Немає людського гріха, якого не могла б омити Кров Господа Бога Спасителя нашого Іісуса Христа, Боголюдина може омити його. Гріхи всього світу нічого не значать перед всесвятою Кров’ю вочоловіченого Господа, пролитою за нас», – пише єпископ Ігнатій.

У всіх тяжких – смертних гріхах – людина може принести покаяння і отримати прощення від Самого Господа через духовника при таїнстві сповіді. Лише самогубство, при якому людина позбавляє себе можливості покаяння, не може бути зцілене ним.

Покаяння людини, яка перебуває в смертному гріху, може бути визнане істинним тільки тоді, коли людина припинила чинити цей гріх. Єпископ Ігнатій знав, що є люди, які всією душею ненавидять гріх, але так звикли до нього, що стають безсилі в боротьбі з ним. І для таких людей не закритий шлях покаяння.

Люди, які набули нездоланної звички до гріха, не повинні впадати у відчай, але твердо пам’ятати, що поки людина живе, для неї відкритий шлях покаяння. Спаситель, бачачи щире розкаяння, може перетворити серце гріхолюбиве на боголюбиве, а людину чуттєву, плотську зробити духовною, чистою, святою.

Таким чином, покаяння є основою духовного життя християнина і ключем до спасіння.

Фотогалерея: