Народився майбутній сповідник Іоанн Лаврентійович Станкевич 1879 р. в с. Піски (Берестечко) Дубенського повіту Волинської губернії в родині селянина.

Чернечий постриг прийняв 9 лютого 1915 р.

Монастирський послух починав в 1904 р. в Свято-Троїцькому (Іонинському) монастирі.

З жовтня 1906 р. прийнятий на випробування клірошаніном Ближніх печер. З 30 червня 1907 р. — послушник. 12 серпня 1911 р. послушник Станкевич з Ближніх печер переміщений на правий клірос Великої церкви. 5 квітня 1913 р. в Трапезній церкві намісником Лаври архімандритом Амвросієм облачений в рясофор.

У лютому 1916 р. подає прохання про перехід на службу в Орловську єпархію (про що просив також владику Григорія, єпископа Орловського і Севського). Але, «за вмовлянням духівника», в березні справу про перехід було припинено. 8 вересня 1916 р. його рукопоклали в сан ієродиякона. У голодний для братії монастиря час 1920 р. служить на парафії. 17 липня 1921 р. в Великій церкві рукопокладений в сан ієромонаха. 31 березня 1922 р. нагороджений набедреником.

За спогадами І. М. Никодимова, архімандрит Ієрон володів «м’яким басом красивого тембру», «прекрасного баса з однаковими низами і верхами і музичним слухом, він справляв значне враження при богослужінні».

«Бесіди з ним завжди були цікаві і змістовні».

У 1933 р. возведений в сан ігумена, 1934 р. — архімандрита. Після закриття Лаври служив у церкві Нікольського монастиря. У 1933 р. деякий час був настоятелем Ольгинської церкви. В цьому ж році на нетривалий час заарештований за зберігання 45 золотих монет (вилучено під час обшуку). Проживав на вул. Різницькій, д. 4. У 1934 р. служив псаломщиком церкви Труханового острова, не маючи на те дозволу влади.

Постанова про початок слідства і перший допит о. Ієрона датовані 3 квітня 1934 р. Слідство велося без арешту, з підпискою про невиїзд. В обвинувальному висновку за ст. 54-10, зокрема, сказано: «За наявними у облвідділі агентурними даними архімандрит Станкевич Ієрон різко вороже налаштований до радянської влади, є одним з носіїв старих традицій Лаври». «Проживаючи поблизу Ольгинської церкви (центр угруповання лаврських ченців), Ієрон приймає велику кількість всяких паломників і прочан, яким дає настанови».

Протоколом Особливої наради при колегії ДПУ УРСР від 7 квітня 1934 р.  о. Ієрона засудили до висилки «до Північного краю строком на три роки, починаючи термін з 4/IV-34 р. До місця заслання направити одиночним порядком. Підписку про невиїзд анулювати».