«А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три.
А найбільша між ними любов!» (1Кор. 13:13)

Мучениці Віра, Надія, Любов та їхня матір Софія жили в Римі в другому столітті. Будучи вдовою-християнкою, Софія виховала своїх дочок у любові до Бога.

Імператор Адріан, дізнавшись про благочестивих сестер, всіляко намагався схилити їх до зречення від віри. Але, не піддавшись на спокусу, святі з благодарінням Богу зазнали всіх мук і були обезголовлені.

Свята Софія, зазнавши немислимих душевних мук, поховала дочок і з миром відійшла до Господа. На прикладі житія святих мучениць ми бачимо, що, зберігши доброчесності віри, надії та любові, людина здатна з’єднатися з Богом і славити Його на віки віків.

Про значення трьох найбільших християнських доброчесностей редакції сайту розповіли священнослужителі Києво-Печерської Лаври.

Архімандрит Нифонт: «Наше завдання — навчитися вірити Богу, а не просто вірити в Бога, тому що в Бога вірять навіть занепалі ангели, але водночас залишаються у злі. Ми повинні своє життя повністю вручити в руки Божі, довіритися Промислу Божому і навчитися творити Його святу волю.

Надія дуже тісно переплітається з вірою. Ми не можемо довіряти своє життя Богу, не надіючись на Нього. Господь благословить труди людини, яка надіється на Його допомогу, тому надія повинна передувати кожному нашому наміру.

Любов — це жертовність. Любляча людина готова пожертвувати заради ближнього часом, особистими інтересами і навіть життям. Сучасна молодь думає, що любов — це ейфоричне почуття, захоплення, але насправді це не так. Коли молоді люди збираються вступити в сімейне життя, вони повинні серйозно обміркувати цей крок. Зізнаючись людині в коханні, ми цим стверджуємо, що готові заради неї пожертвувати собою. Христос прийшов спасти світ і, возлюбивши Своє творіння, Він пожертвував заради нас Своїм життям, дарувавши нам тим самим воскресіння і життя вічне».

Архімандрит Пафнутій «Напівсвідома чи підсвідома іноді надія рухає людину вперед — до істини, до добра. На цьому шляху вона дізнається, що Істиною є Сам Христос, людина починає вірити і любити Бога, трансформуючи набуті раніше цінності з душевно-естетичних на духовні. Чим більше людина вірить і любить, тим повніше являється їй Сам Бог і тим глибше відкриваються перед нею таємниці буття, які неможливо осягнути ні розумом людським, ані мудрістю. Це вже Премудрість Божа — Софія, до якої наблизиться тільки той, хто буде намагатись жити в надії, вірі і любові».

Архімандрит Самуїл: «Віра — це вік немовляти, надія — отроцтво, а любов — духовний вік досконалого мужа. Справжню любов стяжає той, хто наближається до Бога. У Першому Соборному Посланні святого апостола Іоанна Богослова сказано: “І оце перемога, яка перемогла світ: віра наша” (1Ін. 5:4). За словами того ж апостола, тим, хто вірує в ім’я Іісуса Христа, дана влада бути чадами Божими».