Тільки що закінчилася вечірня служба. Хотілося просто пройтися по вулиці. Тротуар рідного міста просто вабив своїми звичними силуетами і вів кудись. Після довгих років навчання в духовних школах дійсно по-особливому дивишся на місто, в якому ти виріс, в якому пройшли твої дитячі та юнацькі роки. Тут ти знаєш кожен дворик, все таке знайоме і звичне.

Зайшов в один з таких стареньких двориків. Двоє досить літніх людей стояли біля багаття і гріли руки. Пригадалося оповідання Чехова. Навіть не зміг одразу пригадати, як воно називається. Здається, «Студент». Там теж семінарист приїхав додому, він зустрів двох вдів, матір і доньку, які палили багаття. Він став розповідати їм про те, як багато років тому і апостол Петр ось так сидів і грів руки біля багаття. На Таємній Вечері обіцяв бути вірним Вчителю, а потім тричі відрікався від Христа.

Різниця з тією ситуацією, в якій опинився я, полягала лише в тому, що в оповіданні описується весняна пора, а на дворі тут була глибока осінь, в оповіданні були дві жінки, а тут двоє чоловіків, в оповіданні семінарист їх знав, а ці дві людини були мені зовсім незнайомі. І поговорити мені з ними не було про що. Вірніше, не так — поговорити завжди знайдеться про що, але ось як заговорити з ними — я цього не знав. Так само як і не знав того, чи варто це робити.

Я мовчки сів на лавочку. Незнайомці були неподалік. В цю хвилину думка про зраду апостола Петра просто заволоділа мною. І тільки ця думка проникла в голову, як я немов опинився там, серед усіх тих людей. Поруч сидить Петр… і відрікається від Христа. Відрікаємось і ми кожен день від Нього. І я — перший, хто так робить, адже сказати криве слово комусь — це вже зречення Петра, не приділити уваги рідним і близьким і всім тим, хто цього так потребує — це теж зречення Петра, забутися і думати тільки про себе — це зречення Петра, кожен гріх, який ми робимо — все це зречення Петра.

Петр відрікся від Христа тричі, а ми тут — кожну хвилину і кожну мить. Так, це зречення відбулося в Страсну П’ятницю, потім буде Велика Субота, а потім Воскресіння — і всі ми відчуємо ту пасхальну радість, яка тільки могла переповнювати наші душі, ми будемо вірити в те, що Спаситель зробив нас безсмертними, але якою ціною?

І те, що Петр відрікся від Нього, Спаситель теж пробачив. І нас Він прощає за кожен наш вчинок. Тільки це жодним чином не означає, що ми і далі повинні продовжувати жити так само гріховно і так само відрікатися від нашого Божественного Спасителя. Потрібно від усієї душі, сердечно попросити у Нього прощення, і Він поновить нас в високому імені християнина, як поновив в апостольському служінні Петра.

І так в той вечір захотілося хоча б одну ніч, хоч день провести без гріха. І слова з Книги Премудрості Ісуса, сина Сирахового: «Пам’ятай про кончину твою і повіки не згрішиш» (Сир. 7:39) самі собою спливли в голові. А віра в Христа і Його всепрощення тільки зміцнювала… Продовжує зміцнювати і зараз.