Топ-100

Онлайн трансляція | 12 вересня

Назва трансляції

Інтерв'ю

05.01.2022

Інтерв’ю з Намісником Лаври, митрополитом Вишгородським і Чорнобильським Павлом напередодні Різдва Христового про сучасний стан монастирів УПЦ та Лаври

митрополит Павел

— Ваше Високопреосвященство, 15 липня 2021 року в Успенській Почаївській Лаврі відбувся з’їзд чернецтва Української Православної Церкви. Як Ви оцінюєте цю подію? Поділіться Вашими враженнями. Яке значення з’їзд матиме у духовному житті монастирів України?

Так, з’їзд ченців Української Православної Церкви — це справді велика подія у нашому житті, оскільки сьогодні духовними острівцями спасіння є святі обителі, монастирі. А їхня кількість на території України, як сказано на з’їзді, зараз дійшла до 270, плюсуємо до цієї кількості скити, і виходить до 310 обителів із монастирським уставом.

Крім цієї кількості ченців, що живуть і прописані в монастирях, а це близько 5000 людей, є ще приблизно тисяча ченців, які несуть послух на парафіях УПЦ. Ченці — це сьогодні сіль землі, яка дає людині в духовному плані не розкластися вщент, тому що сьогодні в суспільстві, на жаль, дуже багато згубного для душі, що розкладає душу та тіло, і люди шукають порятунку від мирського впливу у святих обителях та храмах.

Яке значення має це зібрання для нас, для ченців? Насамперед ми побачили один одного, ми мали можливість поспілкуватися один з одним особисто, поділитися думками, спитати поради. На жаль, сьогоднішня епідемія, хвороби та старість своє бере. Люди помирають. На місця померлих поставляються нові намісники, ігумені. Але у них ще мало досвіду керівництва духовним життям, накопичуються питання, тому нам потрібно обов’язково зустрічатись, спілкуватися. Оскільки сьогоднішнє життя нав’язує суспільству свої виключно земні інтереси та проблеми, щоб сучасна людина не загрузла в цьому кругообігу і не зневірилася, нам, яких назвав Христос сіллю землі: «Ви є сіль землі. Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні до чого непридатна, як хіба викинути її геть на зневажання людям» (Мф. 5:13), потрібно заблудлій людині, яка перебуває в пошуках, допомогти знайти себе, вплинути на її помисли та вчинки, щоб захистити від зла і наставити на шлях істинний.

Наше тимчасове життя коротке і нічого не варте порівняно з вічністю. Людині треба допомогти, треба дати правильні поради згідно зі Священним Писанням, навчити як людині жити, як правильно чинити, як спасатися у цьому світі. Не сподіватися на тимчасове, навчитися уповати на Божу волю, і тоді Господь усе влаштує. Тому ми обговорюємо навіть ті питання, які, здавалося б, сьогодні не є важливими для чернецтва.

Але сьогодні ми живемо в такий час і в такому суспільстві, яке потребує Доброго Пастиря, Лікаря душ і тілес, Яким є Пастиреначальник Христос.

Також ми обговорювали ті труднощі, які спіткали нашу Українську Православну Церкву. Нас турбують численні віяння сучасної культури, ставлення сучасної влади до нашої Церкви. Нам заважають спокійно розвиватись, коли не реєструють архієреїв на їхніх кафедрах, котрі приходять на місце померлих, не оформлюють, не реєструють монастирські устави.

Нас турбує те, що, говорячи про свободу прав людини, про толерантність, можновладці чинять тиск на життя нашої Церкви.

Тому нам важливо думати, говорити про спасіння душі, про те, як слідувати за Христом, а не захоплюватися політичними та псевдорелігійними ідеями.

Інститут чернецтва має у своїй історії багато святих людей. Апостол Павел після Божої Матері, мабуть, і був одним з перших ченців, тому що він пішов за Господом, залишивши все, як залишають усе мирське ченці і йдуть за Христом.

Зреклися мирського і суєтного святий Іоанн Богослов, інші апостоли. І значення чернецтва дуже велике, тому що, ще раз кажу, ми свідчимо про правду та істину, і про те, що людина не повинна любити земні блага більш ніж духовні.

Сьогодні багато хто йде до монастиря з різних причин, але не всі там залишаються. А якщо людина полюбила Господа всім серцем, і з цієї причини вона приходить до монастиря, тоді інше ставлення до чернецтва.

Роль чернецтва — звільнення людини від гріха і слідування за Господом. У Євангелії, яке читаємо на постризі, сказано, що немає більшої любові, коли людина заради Христа залишить матір, дружину та дітей. А чернецтво — це не просто зречення двох чи трьох людей, але служіння Матері Церкві і всьому суспільству особливо сьогодні. Тому ченці були, є і будуть до Другого Пришестя Христа.

І треба пам’ятати, що ченці протягом століть зробили величезний внесок у культуру, мистецтво, музику, іконопис, і на цьому перелік не закінчується.

Сьогодні також монастирі України є (водночас із головною своєю справою молитви та духовного окормлення віруючих людей) культурними та освітніми центрами. Тому як у минулому, так і зараз у монастирі прямують православні паломники та туристи з різних країн, політики та діячі культури.

— Ваше Високопреосвященство, цього року Ви відзначили своє 60-річчя. Ми постійно бачимо Вас на службі у храмі, Ви виступаєте на конференціях та телебаченні, відвідуєте лікарні та дитячі будинки, будівництво. Чи маєте Ви вільний час? Як його проводите, як відпочиваєте?

— Звісно, це складне питання. На жаль, ми не вміємо відпочивати. Тому що часто завантажуємо себе тим, що не потрібно. Відпочинок — це молитва. Відпочинок – це розмова з Богом. Відпочинок — це постійна праця над самим собою, тому що людина, яка звільнилася від суєти, від гріха, вона вільна від усіх проблем, які є в нашому суспільстві.

Ми часто думаємо, якщо багато відпочиватимемо, нічого не робитимемо, то буде тіло здорове, і ще при цьому люди поспішають до фітнес-клубів, парилок, займаються спортом. Ще раз кажу, справжній відпочинок — це такий відпочинок, коли душа відпочиває у молитві.

Мій день у Лаврі наповнений багатьма турботами. Вся обитель — моя відповідальність. Відповідальність за кожного брата: взяти різничного, благочинного, наприклад. У кожного свій послух: складання розкладу, проповіді, складання календаря та багато іншого. Я живу вже 60 років у цьому світі, але хотілося б послужити Богу стільки, скільки Господь дарує днів життя.

— Ваше Високопреосвященство, рішенням Синоду Української Православної Церкви від 17 серпня 2021 р. насельника Лаври архімандрита Агафона обрано єпископом Коктебельським, вікарієм Феодосійської єпархії. Хіротонісаний 28 серпня за Літургією в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври. Як Ви можете охарактеризувати тепер уже єпископа Агафона двома словами?

— Двома словами не вийде. Кожен священнослужитель, який прийняв єпископський сан, іде на апостольське служіння. Ви знаєте, що з братії нашого монастиря було рукопокладено 27 єпископів. А всіх тих, хто прийняв постриг у Лаврі, стали архієреями більше сорока людей. Це трудівники.

Для владики Агафона випав найважчий жереб. Він не міг дістатися місця призначення після своєї хіротонії, подібно як апостоли не могли добратися свого часу на місце проповіді. Так і він. Здавалося б, ми часто говоримо — одна історія, один народ, але чомусь ми маємо такі нерозуміння. Господь нас спрямовує, а ми будуємо з одного і з іншого боку підступи, щоб людина не прибула на свій послух.

Владика Агафон — працелюбна людина. Це людина, яка несла послух у Свято-Успенському Одеському монастирі, це трудівник. І ці оцінки, характеристики можна віднести не лише до нього. Це і владика Андрій, всі ті, що вийшли зі Святої Лаври: владика Феодосій, який служить в Америці, владика Стефан, який служить у Білорусі, та багато інших, які вийшли з Києво-Печерської Лаври.

Тому я схиляю перед ними коліна свого серця і прошу Божу Матір, щоб Вона не залишила Своїх дітей, щоб вона ублагала Свого Сина, щоб Він їх зберігав на життєвому шляху. Вони є продовжувачами апостольської справи.

— Ваше Високопреосвященство, у день пам’яті святої великомучениці Катерини в Києво-Печерській Лаврі було звершено велике освячення нового храму, названого в ім’я преподобного Агапіта, лікаря безкорисливого. Розкажіть, як відроджувався храм?

— Ми просили про передачу нам цієї будівлі лікарні дуже тривалий час ще за президентства Леоніда Даниловича Кучми, який багато передав будівель зруйнованих чи напівзруйнованих монастирю.

Лікарня була освячена у 1910 році, побудована за рахунок імператора Російської імперії. Він та члени його сім’ї були на освяченні. Лікарня належала монастирю і призначалася для всіх віруючих, там могла кожна людина знайти полегшення своїм стражданням і душевним, і тілесним. Після початку Першої світової війни служила шпиталем для поранених солдатів. За радянських часів тут розмістилася інфекційна лікарня імені Громашевського, яка існувала дотепер.

Мені розповідав отець Петро Влодек про те, що коли прийшли його батько та інші священики до Грушевського і спитали: «Де місце Церкви у новій державі?», то Грушевський відповів: «Через три дні дам відповідь». Вони прийшли через три дні, Грушевський сказав: «Обійдемося без вас».

Коли я був призначений Намісником Києво-Печерської Лаври, мені почали скаржитися. Люди обурювався через таке сусідство, особливо коли приїжджали туристи, паломники. Як із такою назвою, з такими хворобами, у центрі міста, де проходять тисячі людей, може бути така лікарня? Я звернувся до прем’єр-міністра Миколи Яновича Азарова, щоб допоміг нам здійснити добру справу, перенести з цього місця лікарню. Звичайно, було дуже багато перешкод.

Микола Янович Азаров вибрав разом зі мною нове місце. Я був свідком, я не був консультантом, але все ж таки хотів, щоб для цих людей була побудована нова клініка. Ми її туди перенесли. А стару будівлю передали нам.

Звичайно, всі сили пекла озброїлися проти того, щоб передати Лаврі цю будівлю.

Я вам не сказав причини. Коли нам передали цей будинок, то керівництво клініки попросило мене очистити внутрішній двір від того, що там було. Все, що там було, ми прибрали, очистили, провели дезинфекцію, облагородили територію, бо нам пообіцяв і сьогодні вже зробив храм Микола Владиславович Злачевський.

Провели реставрацію завдяки цій людині та Оксані Марченко, яка сьогодні допомагає нам, бо минуло багато часу і все занепало, треба було привести все до ладу.

Храм названо в ім’я преподобного Агапіта Печерського, лікаря безкорисливого. Спочатку, у ХХ столітті, він був названий на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість». Але ми вже маємо храм на честь цієї ікони, і це велика радість для людей. Треба сказати, що Блаженніший Митрополит Онуфрій із Блаженнішим Митрополитом Володимиром радили назвати храм в ім’я преподобного Агапіта Печерського. Це освячення відбулося у 2021 році.

Храм, звичайно, дуже гарний, храм дуже благодатний, туди ходить багато людей.

Але розповім вам іншу історію. Попри те, що багато хто виступав проти, я хотів створити лікарню, але сумнівався, чи дадуть таку можливість. Потрібно мати ліцензію, потрібно мати лікарів, закупити техніку.

На нижньому поверсі, цокольному, лежала велика купа сміття. Ми хотіли його вивезти, але нам не вдалося одразу. Це була брила: бетон був налитий просто купою і застиг. Коли ми почали цей моноліт розбивати, знайшли там кілька хрестів.

Говорять одні, що це з Благовіщенського собору, інші — з Успенського собору. Але немає різниці. Я схильний до думки, що то були хрести з Успенського собору. І коли дістали ці хрести працями отця Зінона, нашого економа Лаври, то за рішенням Духовного Собору вони були відреставровані.

Я попросив, щоб Блаженніший освятив ці хрести. На освяченні було дуже багато суперечок, провокацій, зокрема й у ЗМІ. На жаль, як у нас є однодумці, так є у нас і вороги. Але коли ми ці хрести поставили в місця-гнізда, де мають стояти хрести, все стихло.

Це ще одне чудо, яке показує, наскільки Божа Матір близька до нас. Звичайно, ті люди, які виступали і сьогодні виступають проти нашої Церкви, не знають, що творять. Церков не може бути багато. Апостол Павел сказав: «…одна віра, одне хрещення» (Еф. 4:5).

Ми приймаємо те, що від Бога, і намагаємось Йому служити. Тож будуємо сьогодні храми. А цей храм уже двадцять сьомий, збудований за час нашого проживання тут, за 28 років у Києво-Печерській Лаврі. На жаль, під час радянського правління те, що в нас було відібрано, нам не повернено, ми орендуємо все. Але сьогодні влада не повинна уподібнюватися до влади радянської. І ми сподіваємось, що держава прийме правильне, розумне рішення.

Будь-який храм, який є на території Києво-Печерської Лаври, присвячений подіям двонадесятих свят та святим. Практично у нас є все — це на честь Різдва Христового, Благовіщення, Введення, Преображення, Успіння, Воздвиження Животворчого Хреста, ми маємо храми на честь ікон Божої Матері та в ім’я преподобних отців Києво-Печерських, преподобного Агапіта Печерського. В ім’я апостола Андрія Первозванного (два храми на території).

І ми повинні дякувати Богу за ту величезну милість, яку Він до нас виявив, до нас, усіх жителів країни: віруючих і невіруючих, всі вони посильно жертвували для відновлення Лаври. Багато євреїв давали гроші та кошти на прикрашання, багато мусульман передавали гроші для відродження цієї святині. Тому ця святиня має дуже велике значення для всього світу.

 

 — Ваше Високопреосвященство, щоб Ви хотіли побажати читачам нашого сайту в 2022 році?

— Я щиро вітаю всіх з Різдвом Христовим! Це перше свято в черзі свят закінчення календарного року, потім іде новоліття, дається благодать Божа на весь рік. Третє свято — свято Богоявлення, Просвітництва, Хрещення. Щоб ті, котрі ще перебувають на шляху до Христа і вирішують, йти за Христом чи ні, вибрали правильний шлях. Ідіть, браття і сестри, не сумнівайтеся. Христос є Істина.

Багато людей різних віросповідань кажуть, що віра одна. Тобто, на їхню думку, одна віра в бога, але боги — у нас різні.

І якщо ми шануємо Трійцю Нероздільну, то Іісус Христос — це Друга Іпостась Живоначальної Трійці, через Нього прийшло наше спасіння. Цього розуміння немає у мусульман, іудеї це взагалі не визнають. Але що вони скажуть на своє виправдання, коли побачать Христа? Яке виправдання може бути? Ніякого.

Тому той, хто не хрещений, має прийняти Хрещення. Обов’язково бути громадянином Церкви, в якій ми живемо. Ми ж громадяни України, отже, наша земна Батьківщина — це Україна. Ми громадяни Церкви Христової, канонічної, Апостольської, ми повинні жити уставами цієї Батьківщини, її законами.

Господь закликає нас до війни постійно, але не до братського вбивства! Він не каже: «Візьміть меч і йдіть вбивати». Він каже, що наша війна не проти плоті та крові, тобто не проти брата, а проти духів злоби піднебесних, проти диявола.

Ми повинні озброїтись усіма законами Церкви Христової. Взяти віру, взяти Покаяння, взяти Таїнства. взяти все своє життя, щоб прийти до Христа.

Тому я бажаю, щоб усі жили в Церкві Христовій. Тому що Церква Христова — це суспільство святих. «Будьте святими», — Господь сказав. І коли звершується Літургія, в кінці піднімається, підноситься Агнець над усім світом. Тому що дискос — всеосяжний, тут поєднуються частинки за святих і грішних, тут поєднуються дві Церкви — Торжествуюча і Войовнича, тому що ми поминаємо на проскомідії і святих. А коли виймаємо частинки, вже згадуємо людей, які жили та померли. Торжествуюча Церква — це Церква святих. Войовнича — це та, яка об’єднує грішників, що каються, яка воює, ще раз кажу, не з людиною, а з гріхом у людині. Тому ми чуємо виголос: «Святая святим».

Я бажаю нашим читачам та слухачам жити за законом як церковним, так і державним. Нам, людям Церкви, нічого боятися. З нами Бог!

Вітаю всіх зі святом, усіх закликаю зберігати єдність, любити свою країну, любити свою історію, цінувати цю історію, але все робити з міркуванням, щоб не потрапити до лап диявола, який розставив свої сіті. Все, що потрібно знати і чого дотримуватися, проголошено у Символі віри.

Якщо хочете спастися, зберігайте єдність у канонічній Православній Церкві, йдіть за тими світильниками, які несуть Істину, які світять усьому світу! Всім Божого благословення!

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.


Редакція сайту www.lavra.ua

Щотижнева розсилка тільки важливих оновлень
Новини, розклад, нове в розділах сайту

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: