Топ-100

Онлайн трансляція | 12 вересня

Назва трансляції

Інтерв'ю

30.09.2019

«Хто живе з Богом, той ніколи не заподіє шкоди ближньому»

митрополит Павел

Бесіда про паломництво з Намісником Києво-Печерської Лаври митрополитом Вишгородським і Чорнобильським Павлом

001— Ваше Високопреосвященство, благословіть!

— Благословення Господнє нехай перебуває з усіма вами!

— Владико, одним з аспектів духовної діяльності Церкви, що йде корінням в глибоку старовину, є паломництво. Зовсім недавно Ви відвідали Дивеєво, Нижній Новгород, Москву. Що б Ви могли розповісти про цю поїздку?

— Я дякую Богу, всім, хто трудиться на ниві проповіді, поширюючи слово Боже через наш сайт і через друковані видання, де ми також повинні говорити про Євангеліє, про спасительний подвиг Христа Спасителя.

Для мене паломництво це є пізнання правди, істини. Вона є, була і буде. Незважаючи на те, що ми її розпинаємо кожен день на хресті, але все одно кожну годину, кожну хвилину вона воскресає в серці людини. І в давнину святі отці говорили, що паломництво прирівнюється до мученицького подвигу, тому що людина залишила рідну домівку, залишила все і йде для того, щоб бачити своїми очима ті труди і подвиги, де подвизались угодники Божі або де була звершена Викупна Жертва для всього людства — це Святий Град Єрусалим. Такий подвиг людини — це зерно, що падає в її серце.001

Я не один раз був в Москві, служив в багатьох храмах, зараз мене Святіший Патріарх Кирил благословив послужити в храмі Святителя Миколая в Хамовниках. У цьому храмі завжди служили новообрані патріархи. І мені випала така честь служити в древній намоленій церкві, яка ніколи не закривалася.

Нам розповіли історію храму, я доторкнувся до історії, святинь, ікон Божої Матері «Живоносне Джерело», «Всіх скорботних Радість», «Отрада і Втіха», «Несподівана Радість», які дають духовні сили. Перед цим я відвідав Нижегородську єпархію на прохання владики Георгія, якому виповнилося 55 років. Владика істинний труженик, це воістину апостол, який не шкодуючи своїх сил робить все для своєї пастви і її спасіння.

001Я побачив його навчальні заклади, семінарію, регентський клас, побачив гімназію і не одну. Церковна освіта дає всебічне розуміння людини і державності. Тому що тут вивчаємо історію Церкви, історію країни, історію народу, історію самої людини, так як неможливо будувати майбутнє без минулого. На другий день в кафедральному соборі було храмове свято — пам’ять святого благовірного князя Олександра Невського. Я не міг стримати сліз, бо я ніде ще такого не бачив, стільки дітей, майже тисяча! А ще батьки і викладачі. Видно майбутнє держави, яка творить Церкву.

На другий день ми відвідали з владикою Георгієм монастир Дивеєвський. Тут звершують свій монашеський подвиг 500 монахинь, дуже багато є з України. Завдяки матінці ігумені Сергії і під керівництвом владики Георгія створюються прекрасні храми і виконуються заповіти преподобного Серафима Саровського. Які там реставруються чудові храми, які там квіти, яка благоліпність!

Тому для мене паломництво — це особливий труд, бо якщо доводиться автомобілем їхати — довго, якщо поїздом — це безліч непередбачених таких моментів — митниця одна, друга. Непередбачені відносини людей, людини до людини. І ображають, і глузування: я завжди їжджу в священицьких одежах, монаших. І буває… Ви самі були свідками, як нас зупинили працівники аеропорту, але Бог їм суддя, тому паломництво багато чому вчить і дає побачити красу Божественного світу.

— Владика, Ви вже частково про це сказали. Відомо, що в Нижньому Новгороді діє близько десяти православних гімназій, також працями митрополії побудовані середньоосвітні школи, наприклад, в Дивеєво. Всі ці будівлі величні, красиві, в них навчається велика кількість дітей. Чому ми могли б у них навчитися, який приклад взяти для духовної роботи з молодим поколінням у нас?

— В першу чергу, це було все зруйноване, напівзруйноване, і асфальт, і фундамент, як в Києво-Печерській Лаврі в період безбожного правління. У Нижньому Новгороді держава все передала Церкві. Є добрі люди, які прагнуть щось створити, я всім говорив і сьогодні кажу багатим людям: «Ви грошей на той світ всіх не заберете, і не потрібні вони там. Це лише засіб на землі, щоб приготував обитель в Царстві Небесному, на Небі».

Тому на першому місці те, що ми, єпископи, священики, повинні більше задуматися про країну, про Церкву і про власне спасіння. Якщо ми прийдемо до Господа і не приведемо з собою дітей духовних, то Господь неодмінно поставить нам це в провину.

032Я б хотів звернутися до керівництва нашої країни. Вони повинні більш уважно розглянути свою діяльність і об’єднати виховання і життя держави з Церквою. Тому що якщо є спілкування держави з Церквою, вже є допомога, є закони держави, які вирівнюють життя християнина. Якщо держава буде вкладати кошти в дітей, якщо ми всі разом будемо творити дім Божий в цій маленькій людині, то і духовність буде процвітати в нашому народі. Тому повинна бути добра воля і наше бажання, бажання держави співпрацювати з Православною Церквою.

— Що краще для православних християн в наш час, як Ви думаєте, віддати дитину в звичайну загальноосвітню школу або все-таки прагнути до того, щоб відкривалися православні школи, гімназії?

— Я сказав би так, що будь-яка школа покликана до того, щоб виховувати в людині щось добре. Повинен бути підібраний колектив професійних педагогів, повинна проводитися зважена виховна робота. Ми всі знаємо, що в нашій країні є школи для євреїв, для мусульман, для римо-католиків. Чому не може бути православних шкіл? Це прекрасна ініціатива, яка повинна бути підтримана державою. Але в нинішніх реаліях, коли такий процес вкрай утруднений, потрібно щонайменше, щоб керівництво шкіл не йшло проти Бога і проти Церкви і не насаджувало дітям ці помилкові так звані «ідеали».

006— У Дивеєвському монастирі до революції проживали майже 2000 насельниць, який зараз цей монастир?

— У них сьогодні 500 чоловік, як я вже сказав. У них 15 скитів, в самому монастирі 200 людей живе, монахинь. Багато людей шукали і шукають усамітнення, бесіди з Богом. І цю відраду вони знаходять в дивній Дивеєвській обителі під молитовним заступництвом преподобного Серафима Саровського. Вони всі щасливі від цього, адже кожен, хто живе з Богом, той ніколи не заподіє шкоди ближньому. Після запустіння монастир розцвів, і зараз там кожна віруюча людина може знайти відраду і розраду.

 — Ми знаємо про Вашу любов до Єрусалиму, Вам подобається також старий Рим з величним храмом святих апостолів Петра і Павла. У нас була можливість відвідати це місто разом з Вами, за що ми Вам дуже вдячні. Які Ваші почуття, переживання, і про що Ваша молитва там, де трудилися Ваші небесні покровителі?

 — Я дійсно люблю Єрусалим більш, ніж інші місця, святині. Нічого не може замінити Святу Землю, так як там відбулося найголовніше — справа нашого спасіння. Рим називають Вічним містом, але він також є місцем, де відбулося безліч чудес, які Господь звершив через подвиг Своїх мучеників.

015У Римі постраждало безліч християн тільки за одне ім’я Христове. І пам’ять про цей їх подвиг не згасла і до цього дня і не згасне ніколи. Там загинули сотні тисяч людей. Це місце дороге для мене, адже там постраждали і мої небесні покровителі святі апостоли Петр і Павел. Тут залишилося безліч святих місць, пов’язаних з життям святих апостолів Петра і Павла, які Господь зберіг для нашого духовного зміцнення.

Ми спромоглися тримати в руках мощі святого апостола Петра, ми спромоглися молитися біля мощей святого апостола Павла, які знаходяться під спудом, ми служили молебні, проспівали величання всім мученикам, які там постраждали. Для нас це велика честь побувати в таких місцях, і це ще раз доводить, що до порожнього колодязя ніколи люди не будуть стікатися. Сотні, тисячі, мільйони людей йдуть в Колізей, в Пантеон, де страждали перші мученики. І я дякую Богу, що мав можливість доторкнутися до цих великих святих місць і помолитися там, де безліч святих проливали свою кров за віру Христову і де проповідували первоверховні апостоли!

— Коли мова йде про святині, святі місця, перед нашим внутрішнім зором відразу з’являється Єрусалим, весь християнський Схід, але чомусь забувається та земля, де пролито стільки мученицької крові, де ходили своїми стопами апостоли, про Амвросія Медіоланського мало хто знає. Розкажіть про святині Риму і Італії. 

 005— Багато таких, які в даний час прагнуть до Італії за якимись земними благами, але забувають про те, що ця земля дві тисячі років тому стала квітником для майбутнього життя всесвіту, адже на цій землі було пролито найбільше мученицької крові, а кров мучеників є насінням для цвітіння і зростання всього світу, як читається в молитві на освячення храму. Святитель Амвросій і ті святі, які постраждали в той час, є для нас прикладом стійкості у вірі, прикладом того, як потрібно дотримувати себе в святості і чистоті. Ми повинні бачити ті місця, де цей подвиг звершувався, ми повинні захоплюватися їх самовідданістю і молитися їм, щоб Господь за їх молитвами зміцнив нас у вірі і Істині. Потрібно завжди пам’ятати, що Новий Завіт, який зберігає для нас свідчення про мученицькі подвиги, — це не просто книга, це розкрита книга життя людини, не просто слова, а саме життя і зразок, як ми повинні жити. І подвиг мучеників показує нам приклад цього самого життя за Євангелієм.

— Паломництво закінчилося поверненням в рідну Лавру, додому. І тут же з благословення нашого Первосвятителя Блаженнішого Митрополита Онуфрія Ви їздили в Зимненську обитель, де очолювали торжества. Розкажіть коротко про саму обитель і про сестер, які там проживають.

— До цієї обителі я маю особливе відношення, адже сам я до того, як мені було відведено послух намісника Печерської обителі, ніс служіння на парафії на Волині. Я пам’ятаю Зимненський монастир, коли він був в запустінні, була зруйнована стіна, храм, практично нічого не було. І на початку 90-х років було встановлено відродження древньої обителі. Матінці Стефані і матінці Миколаї випав жереб відроджувати цю обитель. Дві молоді тридцятирічні дівчини прийшли в ці руїни… Матушка Стефана часто згадує про декількох черниць стареньких, які пам’ятали Зимненську обитель ще до її закриття. Так ось ці матінки просто захоплювалися тим, яким був монастир до його закриття.

014І зараз ця обитель набула колишньої благоліпності. Працями, молитвами, своїм послухом і ревністю матінки створили сьогоднішню красу. Вони самі все зробили, вони терпіли всі закиди, наклеп і наруги. Матінки ні на що не звертали уваги, так як розуміли, що працюють вони во славу Божу і для творення Дому Пресвятої Богородиці. Сьогодні ми бачимо чудовий храм, облагороджену територію. Так, допомагали ктитори, меценати, і ми бачимо плоди їхніх праць.

В даний час в монастирі є своя регентська школа, там несе послух близько сорока сестер. І коли приїжджаєш в цей монастир, та й в будь-яку обитель, розумієш, що ченці — це є світло світу. Ніколи ніхто не бачить, як вони хворіють, ніхто не бачить сліз і зітхань ченців, ніхто не бачить внутрішнього боріння, всі бачать тільки цю красу і повсякчасну посмішку на їх обличчі. Мені радісно, що ця обитель, яка колись була в запустінні, зараз так проквітнула. Я дуже радий і дякую Богу, що маю можливість бачити святих людей, які трудяться на ниві Христовій для творення і процвітання святої Зимненської обителі. Коли знаходишся в монастирі, розумієш, що у сестер потрібно повчитися вірності Богу, любові до храму і відданості людям!

— Владика Павел, ми сердечно дякуємо всім відділом Вам за Ваші мудрі слова, Ваші настанови і за безперестанні молитви. Спаси Вас Господь за Ваші труди і за любов до братії!

— Нехай Господь невпинно зміцнює і допомагає всім вам і в ваших працях! І нехай збереже всіх нас Христос Бог!

 

Бесідував архімандрит Іларіон (Мокрицький)

Редакція: ієромонах Інокентій (Підтоптаний), ієродиякон Никодим (Семенцов)

Коректор: Алла Кошиль

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.


Редакція сайту www.lavra.ua

Щотижнева розсилка тільки важливих оновлень
Новини, розклад, нове в розділах сайту

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: