Інтерв’ю з митрополитом Вишгородським і Чорнобильським Павлом про духовний зв’язок Гори Афон і Успенської Києво-Печерської Лаври

– Ваше Високопреосвященство! Ми Вам дякуємо за можливість з нами зустрітися і хочемо поговорити про преподобного Антонія.

Цей рік для Лаври, для нашої країни і взагалі для історичної Русі особливий, тому що відзначається 1000-ліття руського чернецтва на Святій горі Афон. На Афоні навіть є документ, який датується 1016 роком. Чи не могли б Ви, владико, розповісти про особливості виникнення чернецтва на Русі і його зв’язок з Афоном?

— Дякую Вам, отець Іларіон, за інтерв’ю.

Я сьогодні ще раз дякую Богові і братії, всім тим людям, які читають наш сайт, і в першу чергу закликаю до збереження істини Святого Православ’я, яку дав нам Сам Господь через Своїх обранців: апостола Андрія Первозванного, преподобних Антонія і Феодосія, інших великих угодників Божих.

Київська Русь тоді мала особливе благовоління Боже, до неї було проявлено найбільше милосердя Богом. Андрій Первозванний, учень Христа, брат великого апостола Петра, перший прийшов на ці святі гори, поставивши Хрест і сказавши: «Тут бути граду великому і безлічі церков». За Божим благоволінням і благословенням так і сталося. Господь непорушний в Своїх словах, виконує все те, що Він обіцяв, те, що Він послав для нашого з вами спасіння.

Преподобний Антоній, напевно, бачив труди і подвиги першого митрополита Київського Михаїла, бачив і інших подвижників. Я більше ніж упевнений, що після проповіді апостола Андрія Первозванного тут з’явилися єпископи і священики. Так була проявлена спасительна Божественна сила.

Цілком можливо, що преподобний Антоній не думав про повернення на цю землю з Афона. Так буває і з нами, коли ми вкусили благодаті Божої, після цього не хотілося б повертатися в ті місця, в яких вже інший сенс життя, відрізняється сам уклад життя.

На Афонській горі прийняв його старець ігумен, і він запалав Божественним вогнем. Тоді, в той час, теж не так давно Афонська Гора засяяла благодаттю Божою. Принесли і зберігали слово істини там преподобні Петр і Афанасій, інші великі угодники Божі, імен яких ми зараз по суті не знаємо. Але преподобний Антоній перевершував цих великих старців, і Господь вказав по молитвам Божої Матері ігумену, щоб той направив його на Святу Русь.

І ось преподобний Антоній приніс ту іскру віри, те Фаворське світло, Божественну благодать з Афонської Гори на Київські гори. Зерно істини вкоренилося і принесло стократний плід. Він запалив лампаду, яка не гасне Божою милістю до сьогоднішнього дня.

Святий був не один. Прийшли до нього бояри такі як Варлаам, Нікон, прийшли й інші великі угодники Божі Печерські: Феодосій, Стефан, Нестор Літописець, Аліпій іконописець. І ось з тих часів історія монашества не припинялася, і я вірю — не припиниться по молитвам Антонія під Покровом Божої Матері в нашій святій обителі.

Вже двадцять третій рік я несу послух Намісника і скажу, що завжди відчувається особлива благодать молитовна, заступництво преподобного Антонія. Він є ігуменом цієї святої обителі. Він зібрав і збирає духовних чад. Я просив його: «Отче, пошли нам ще хоч пару таких хороших подвижників». І повірте, він і справді посилає.

Все у нас почалося з приходом до Києва преподобного Антонія, я б сказав — з Києво-Печерської Лаври. Почала розвиватися державність, пішов розвиток культури, науки, писемності, медицини, і всієї існуючої цивілізації. Але і після — коли зневажали ім’я Боже, Господь не відступав від нас під час безбожної влади. Господь перебуває зі Своїм народом, зі Своїми духовними чадами, які терплять за слово істини. Бо Господь сказав: «І за Ім’я Моє будуть усі вас ненавидіти»

За що? За те, що Господь вчить Своїх чад, Свою паству не красти, не обманювати, не обмовляти, а жити по Заповідях Господніх. Ми, віруючі, цивільні юридичні закони не порушуємо, так як виконуємо найголовніший вищий Закон — Заповіді Божі. Ми знаємо, що потрібно поклонятися Єдиному Господу, шанувати церковні свята, вшановувати наставників, ходити в храм, молитися, не робити іншим того, чого собі не бажаєш. Молитися за уряд, молитися за народ Божий, ми це все робимо.

Виконуючи Закон Божий, преподобний наш отець Антоній став родоначальником монашества на Святій Русі, звідси пішли і мученики, і сповідники, і святительське служіння, і все те, що є в нашій Церкві завдяки цьому великому угоднику Божому.

— Владико, Ви тільки що розповіли, як змінилася історія нашої держави завдяки преподобному Антонію, завдяки тому, що саме тут і засяяла зірка монашества. І звідси все пішло. Але що натомість отримала земля Афонська, що дало руське чернецтво цій землі, і чим для вас особисто є ця земля — Афон?

— Для мене Афон є Святою Горою, на якій дійсно сяє благодать справжня і сила. Але з жалем хочу сказати, зараз вже не те, що було раніше, коли люди йшли з благоговінням, з трепетом, щоб доторкнутися до цієї Святої землі.

Що отримала Афонська Гора від руського чернецтва? Отримала все. Отримала монашество, отримала фінансування, отримала прожиток, отримала друкарство, отримала все, що необхідно для життя людини особливо в царські часи, коли народ за одне слово Єрусалим або Афон віддавав навіть своє життя, аби це було процвітання і спасіння. Тому Афон не повинен забувати про те, що сьогодні багато представників слов’янських народів там живе, російських ченців в кожному монастирі предостатньо, які свідчать з молитвою про любов Бога і є прикрасою Святої Афонської Гори.

— Владико, днями починається свято, і знаємо, що делегація на чолі з Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм, з Вами, братією Лаври відправляється на Святу Гору Афон. Ви могли б коротко розповісти, як будуть відбуватися там святкування і у нас тут в Лаврі, може бути навіть на батьківщині, наскільки ми знаємо, преподобного Антонія в Чернігові, в Любечі?

— З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія (він їде на чолі) намісники трьох лавр, керуючий справами владика Антоній, ще деякі єпископи — всі ми здійснимо повітряну подорож на благодатну Гору, Дом Божої Матері, Афонську. Там будуть богослужіння в Пантелеімоновому монастирі, а також буде освячення святого храму на честь преподобного Антонія Печерського. На жаль, він побудований не українськими благодійниками, не представниками українського народу, хоча Україна має бути завжди вдячна за цей великий дар Богу.

Після закінчення Божественної Літургії ми відслужимо молебень і направимо свої стопи знову ж в Києво-Печерську Лавру. Будуть представлені в дар нашій обителі ікона преподобного Антонія і ікона Божої Матері Скоропослушниця (з монастиря Дохіар).

Святі образи написав один благодійник на Афонській горі, він дарує. Ікона Скоропослушниця буде стояти в Успенському соборі, в притворі з лівого боку. Ікони преподобного Антонія також будуть знаходиться одна в соборі, друга — в печерах.

І в день пам’яті великої руської княгині Ольги буде звершено богослужіння, розпочнуться урочистості з нагоди 1000-ліття монашества на Афоні і на святій Київській Русі.

З 29 липня хресний хід з іконами попрямує на батьківщину преподобного в місто Любеч, де будуть звершені всеношна, Літургія, хресний хід в печерки, де трудився, звершував молитовне заступництво перед Богом преподобний Антоній, звідти в суботу ми спрямовуємо свої стопи в Чернігівську єпархію, в Єлецький монастир, заснований преподобним Антонієм. Там ми звершуємо всенічне бдіння в суботу, і люди прикладаються до ікон. І в 8.30 в неділю з Єлецького монастиря переноситься чудотворна ікона Антонія в Троїцький кафедральний собор, де звершується урочиста Літургія у співслужінні владики Амвросія митрополита Чернігівського, і вже після цього буде служитися молебень подячний, ікона ще залишиться на деякий час в Чернігові, а ми повертаємося до Києва.

У ці дні в Києві також будуть відбуватися великі урочистості. 27 числа ці всі ікони будуть перебувати частину часу на гірці князя Володимира (Володимирській гірці), також будуть знаходиться в Києво-Печерській Лаврі для поклоніння віруючими.

Я хотів би звернутися до всіх віруючих і невіруючих людей. Ми є учасниками великої події. Ми повинні за це дякувати Богові. Закликаю на Вас мудрість, яка так необхідна людині. Не слухайте тих, хто зводить наклеп на Церкву, на монашество, на кожного з нас. Не вірте диявольським наклепам. Ті люди, які ллють всякий бруд на Церкву, вони не знають молитов, не знайомі з історією Церкви. Те, що вони роблять, це прояв їх бісівського егоцентричного «Я».

Тому, дорогі браття і сестри, якщо ви не бажаєте брати участь, вас ніхто не змушує. Але не робіть боляче своїм дітям і онукам, не привертайте гнів Божий на свої сім’ї, рідних і близьких, тому що те, що сьогодні робить Церква, що робимо ми, віруючі люди, все для вашого блага, для мирного неба, для плодоношення землі. Якби не було праведника в нашому місті, в нашій країні, вже не існувало би місто, і було би те з усіма нами, що із Содомом і Гоморрою.

Тому постарайтеся зберегти мир у своїй душі. Тому що Господь Своїм милосердям виправляючи, може карати. Але якщо піддастеся дії ворога роду людського, будете з неповагою відзиватися про Церкву, тим дуже важко ви покараєте своїх рідних і близьких. Не розібравшись, вони будуть приносити шкоду Церкві, і їх спіткає гнів Божий.

Здавалося б, нічого не зробили римські воїни, всього лише дивилися як іудеї зловтішалися, чинили насильство над Христом. Згадаймо, яка доля спіткала Пілата. Подивіться, що сталося з Іродом, що стало з римськими воїнами. До сьогоднішнього дня ми бачимо, як іудеї, проливши невинну кров Спасителя, накликали страждання. Розсіювання по землі приносить їм не радість, а печаль.

Ось тому закликаю на всіх Боже благословення. Ми щасливі, що у нас є сьогодні Лавра в нашій країні, є така милість Божа. Вся історія свідчить, що ми люди, Божі, Царське священство і народ, благословенний Богом. І Господь зримо і незримо допомагає на всіх життєвих шляхах.
— Владико, з 1994 року Ви є намісником Лаври. Ви дуже довго перебуваєте в монашеському чині. За роки, коли Ви стали Намісником, постригли дуже багато братії. Що Ви особисто відчуваєте, коли звершуєте постриг чернечий, і що б Ви хотіли сказати молодим людям, які приходять в Лавру, щоб віддати все своє життя на служіння Богу.

— Звичайно, це питання дуже зворушливе і делікатне, у багатьох викличе сміх, або іронію якусь. Але я вам скажу, що я відчуваю не менше страждань, коли мати народжує дитину, в момент, коли постригаю; я переживаю за те, що буде з цією людиною. Вона народжує — тілесно страждає; але я чесно кажу, від душі: я страждаю і тілесно, і духовно. Я не знаю, що буде з цим новопостриженим немовлям, цією людиною. Вона може бути і у віці, але вона — дитя Боже, і яким вона піде шляхом, буде вона мати дійсно послух, як наш ігумен преподобний Антоній, ігумени Печерські? Чи впорається з приборканням своєї плоті? Так, я постриг, напевно, більше 200 монахів, і завжди читаю труди старців Єгипетських, великих подвижників: благочестя скільки в них було, духовних дітей! Я не претендую на роль духівника, я знаю, що я недостойний, але Господь вручив мені ці святі душі, і переживаю за них навіть більше, ніж за себе.

Тому що знаю, якщо вони не знайдуть шлях в обителі Царства Небесного, то мені закритий туди також вхід. Я переживаю, страждаю, молюся. Мені боляче, коли йде брат на сторону далеку як блудний син. Звичайно, це страшно. Для когось з відступників, мабуть, було б краще померти в святості, ніж йти на гріх, ганьбити своїх рідних, близьких, приносити страждання братії святій, тій, яка живе в обителі. Тому вірю, що Господь не залишить мої молитви за них, і не одна душа не загине.

Я завжди тримаю подумки слова великого нашого авви, преподобного Феодосія: «Навіть якщо будуть схожі на тростину що вітер гойдає, то спасуться, якщо вони будуть перебувати в Києво-Печерській Лаврі. Молюся за всіх, хто тут жив, хто направлений за послухом, а хто пішов з обителі самочинно, за них не молюсь». Ця людина переходить в руки, звичайно, недоброго, небажаного господаря.

Тому, дай Бог, щоб і ми, монашество, послужило гідно. Щоб присвятили життя спасінню власної душі, щоб не принесли нікому спокуси, щоб Господь зберіг і братію, і їх сродників, їх батьків, які посвячують своїх дітей служінню Богу, і щоб Господь зберіг обитель, країну і кожну людину, що живе в цьому світі.

Я ще хочу висловити велику подяку батькам і родичам тих братій, які тут трудяться, і не тільки в цій святій обителі. Спочатку батьки думають, що це щось страшне.

Батьки, якби Ви знали, які вони щасливі! Ви подібно Іоакиму і Анні, Захарію і Єлизаветі, матері Самуїла віддали своїх дітей на служіння Богу. І нехай вони будуть благословенні, і ви маєте відраду і утіху в своїх чадах, бо Ви принесли не стократний, може, а тисячократний плід для спасіння власної душі. І вклоняюся вам до землі і дякую вам, дорогі батьки, за плід, принесений Богу.

— Владико, ми Вам дякуємо за розмову, тому що дійсно, кругла дата, дуже багато років минуло, але ми також є продовжувачами подвигу преподобного Антонія в міру своїх сил. А Ви, владико, духовний його родич, тому що перебуваєте ігуменом монастиря, Намісником.

Нехай Господь зміцнює Ваші сили, щоб ще довго Ви служили Божій Матері, преподобним, а ми будемо намагатися з усіх сил наслідувати Ваше життя і життя преподобних.

— Спаси, Господи!

— Дякуємо Вам, владико!