Топ-100

Онлайн трансляція | 12 вересня

Назва трансляції

Статті

31.01.2019

Але настане час…

иеромонах Иннокентий

Ми, вважаючи себе справжніми християнами, стаємо впевненими у своїй винятковій правоті. Нам здається, що таємниця навколишнього світу нам відкрилася, стали зрозумілими люди, для яких ми близькі і дорогі. Все, що було для нас приховане, до чого не міг дотягнутися наш недосконалий допитливий розум, стає гранично ясним: ні до чого більше прагнути, нема про що думати. Найчастіше саме до такого «проникнення в глибини істини», нібито розуміння таємниці Буття приходять люди «воцерковлені».

Цей стан створює ілюзію всемогутності: людині здається, що все в її руках, все їй під силу. Таїнства Церкви вона починає сприймати як рутину, обов’язкову до виконання. Виникає обрядовірство. Регулярне ходіння до храму, регулярне Причастя з обов’язковим формальним випрошуванням вибачення перед сповіддю, часом у зовсім незнайомих людей. Все це відкриває в деякій мірі навіть нещирість. Саме у аналоя стає зрозумілим, що людина, яка приступає до сповіді, далека від істини, а її самовпевненість не має нічого спільного з покаянним почуттям.

Тому на сповіді буває так, що людина поняття не має, про які гріхи розповідати, як ці гріхи вплинули на її життя і на життя всіх оточуючих  її  людей. Напевно, недарма підмічено досвідченим священством, що справжнє, глибоке, щире покаяння людина приносить Богу в своєму серці лише кілька разів у своєму житті. Неофіт на першій у своєму житті сповіді відкривається дійсно зі скорботним серцем. Потім завзяття переростає в звичку, і священик чує перелік, констатацію вже скоєних гріхів, просто кажучи звіт про виконану гріховну діяльність.

Недбальство в сповіданні гріхів відзначає преподобний Єфрем Сирин: «Господь дуже любить тих, хто кається; у Нього готове прощення грішнику, тільки б залишив він лукавство своє, і отримає відпущення гріхів». Також сокрушене серце, сльози на очах у того, хто кається, бувають тоді, коли його проступок, свавілля спричинило за собою біди і нещастя іншої людини. Особливо важко переживається, якщо це хтось близький або рідний.

Відкидаються в сторону ігри з совістю і на смертному одрі. Вмираючий приносить перед останнім подихом щире покаяння, полегшуючи свою совість тут і свою долю у вічності. І найстрашніше для віруючого — померти без покаяння. Одна думка тільки про те, що ти живеш так, як жив, навіть, здавалося б, благочестивим життям, і раптово — блискавка, аварія, ніж в спину… Приходить час відповідати за всі свої діяння перед Тим, в ім’я Кого ти намагався жити. Преподобний авва Ісаія каже, що «Бог дав людині владу… змінюватися через покаяння і робити себе за допомогою того абсолютно новою людиною». Саме до цього і потрібно прагнути в усі дні нашого життя.

Багато таких, що молять Бога саме про те, щоб померти в муках, але тільки б була можливість покаятися. І тоді, будучи напередодні вічної радості або вічних мук, вже не буде думок про накопичені знання і про те, що в Церкві ти був «свій». В один момент всі стають рівними. В той момент всі стають єдиними в своїх думках. Дай Бог тільки, щоб думки ці не уходили так далеко, як часто буває в житті.

Людина думає про життя майбутнього віку, а воно мало чим буде схоже на життя в сьогоденні. Перед Творцем всі будуть рівні. Про це потрібно пам’ятати, підходячи до сповіді, як нібито більше не буде іншого шансу відкрити серце. Кожен раз — як в останній. Стоячи перед аналоєм, бачачи перед собою хрест Спасителя, потрібно не просто перелічувати гріхи, а щиро, по-справжньому молити Бога за спасіння і зцілення своєї душі, щоб більше ніколи не повторювати того, що так часто мучить не тільки того, хто кається, а й усіх оточуючих людей.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.


Редакція сайту www.lavra.ua

Щотижнева розсилка тільки важливих оновлень
Новини, розклад, нове в розділах сайту

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: