(в миру Аристарх Іванович Еленецький)

Народився в 1862 р. в містечку Росава Київської губернії в родині причетника.

Чернечий постриг прийняв 4 серпня 1890 р.

Закінчив Київську духовну семінарію.

17 червня 1888 р. прийнятий в Свято-Успенську Києво-Печерську Лавру і призначений вчителем лаврської церковно-приходської школи на Звіринці. З 1890 р. одночасно з викладанням призначений завідувачем школи.

1892 р. рукопокладений у сан ієродиякона, а через рік — в сан ієромонаха. Був представлений до багатьох церковних нагород: нагороджений набедреником в 1897 р., наперсним хрестом — в 1902 р., орденом Святої Анни 3-го ступеня —1909 р., орденом Святого Сави 5-го ступеня —1911 р., палицею — в 1912 р.

Возведений у сан ігумена 6 травня 1909 р., призначений екклесіархом Лаври і членом Духовного Собору «з залишенням спостереження за школою». З 30 січня 1910 р. — член будівельної комісії. У 1915 р. возведений в сан архімандрита, а потім призначений начальником Спасо-Преображенської пустині.

В результаті націоналізації церковних і монастирських земель і майна, відділення Церкви від держави монастир змушений був створити сільськогосподарську артіль — церковну громаду «Києво-Печерська Лавра». О. Анфим був призначений її казначеєм.

Після виявлення вранці 26 січня 1918 р. убієнного митрополита Володимира (Богоявленського) о. Анфим організував перенесення тіла в Лавру.

Професор І. М. Никодимов в своїх «Спогадах про Києво-Печерську Лавру» пише: «Серед соборних старців своєю зовнішністю різко виділявся архімандрит Анфим. Він був дуже огрядним, у нього був тонкий голос, який було чути здалеку. Отець Анфим був предоброю людиною. Як казначей він беріг кожну копійку». Архімандрит Анфим мав чотирьох братів, троє з яких були священиками.

Заарештований Київським губернським відділом Державного політичного управління Української Республіки 20 грудня 1924 р. за підозрою в приховуванні лаврських цінностей. Проходив по слідчій справі «Жеретієнко та ін.». У листопаді 1925 р. відправлений на поселення до Харкова разом з настоятелем Лаври архімандритом Климентом (Жеретієнком), намісником архімандритом Макарієм (Величком), екклесіархом ігуменом Євстратієм (Грумбковим). На відміну від них визнав Декларацію митрополита Сергія (Страгородського). Ухвалою колегії при Об’єднаному державному політичному управлінні СРСР від 20 лютого 1928 р. слідча справа припинена, підписка про невиїзд ліквідована. Отець Анфим повернувся до Києва.