Свято Благовіщення – це не тільки спогад великої події, коли Архангел приніс Діві Марії звістку про втілення Бога. Це також закликання кожному з нас замислитися: як відгукуємося ми на Божу волю? Чи здатні ми у своєму житті хоч трохи наслідувати тишу, увагу і смирення Пресвятої Богородиці?

Гідний шанувальник Благовіщення повинен прагнути до того, щоб дізнатися ціну мовчанню – не тільки вуст, але часом і розуму. Адже в тиші легше почути голос Божий; у мовчанні проростає зерно покаянної молитви – а з ним і смирення, і послуху.

Він повинен часом занурюватися в читання Слова Божого – не поверхово, а з увагою, зосереджуватися на прочитаному. Так мала звичай чинити і Благословенна в жінках.

Однією з цілей вшанувальника Богоматері має бути прагнення до життя тихого, від метушні віддаленого, але при цьому – внутрішньо зібраного і молитовного.

Життя, обставини, умови – все це може не дати людині можливості усамітнення. Та й не кожен здатен на тривале, зосереджене жительство. Але серце, яке прагне Бога, все ж таки повинно прагнути до тиші й молитви. Зітхати часом про їхню відсутність зобов’язаний усякий, хто підносить очі до неба і повторює слова Архангела: «Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою».

У цій справі немає ні ченців, ні мирян – є лише християни, діти Церкви Апостольської. І велика частка наших страждань і томлінь походить не від чого іншого, як від того, що увійшло у звичку розсіяння розуму, від суєтності та постійного внутрішнього шуму.

Варто почати повчатися в збиранні помислів. Зібравшись колись, як промені в лінзі, вони зроблять ту дію, про яку говорить Давид: « Загорілося серце моє в мені, в думках моїх запалав вогонь» (Пс. 38:4). І тоді – хоча б здалеку й почасти – буде зрозуміла зосередженій людині та зібраність духу Богоматері, та сила молитовного вогню, що перебувала в Неї, коли до Назаретського дому з’явився Архангел Гавриїл. І на Його слова Пречиста Діва з покірністю і свободою відповіла: «Се, Раба Господня; нехай буде Мені за словом Твоїм».