Свята Печерська обитель здавна славилася своїми угодниками Божими, які трудилися в стінах цього монастиря. Для всіх, чиї мощі нині нетлінно спочивають в Лаврських печерах, а душі перебувають у Престолу Творця, не було ніякого іншого бажання, крім як цілком послужити Богу, Святій Матері-Церкві і своєму ближньому. Деякі з святих угодників зазнавали мучеництво, але тільки не сходили з того тернистого шляху, який єдиний веде до Царства Христового.

Багато було перешкод у кожного з них, багато було спокус, які навіював їм і ворог роду людського, аби зійти зі шляху спасіння. Важкий цей подвиг, і в тісноті печерного затвору вони зазнали безліч скорбот.

В історії обителі були випадки, коли рідні новопострижених силою намагалися вивести їх з монастиря, повернути в сім’ї, але стійкість у вірі й сподіваня на Бога ніколи не залишали істинних подвижників, і вже не преподобні йшли в мир, а мир йшов до них. Вже не потрібні були їм чертоги і палати, коштовності, не потрібна була уявна свобода творити гріх і жити за стихіями цього світу.

І, бачачи такий їх послух Богу, люди направляли свої стопи в Печерську обитель для того, щоб, спілкуючись з подвижниками, отримати від них пораду, отримати зцілення від душевних недугів і тілесних хвороб…

Одним з таких подвижників був преподобний Агапіт Печерський, пам’ять якого Православна Церква звершує в перший літній день за старим стилем. Він жив в монастирі простим доброчесним життям, трудився в молитві і пості, вкушаючи трави. Його устремління до Бога, до спілкування з Ним було настільки великим, що він хотів зректися всього суєтного і сховатися від усього світу, але те світло благодаті, що виходило від нього, не змогло приховати від світу такого угодника Божого.

І з усіх кінців нашої землі почали стікатися до нього люди, дізнавшись тільки про те, що один з Печерських старців володіє даром лікування. Він всім давав ті трави, які сам вкушав, і люди дивним чином отримували позбавлення від своїх недугів, зцілювалися від хвороб навіть найважчих. Володіючи даром прозорливості, преподобний Агапіт знав, що буде з кожним, хто приходить до нього, і багатьом навіть говорив про це. Але, найголовніше, для преподобного завжди залишалася головною молитва, молитва за тих, хто переступав поріг його келії.

Він усвідомлював, що хвороби посилаються людині за Промислом Божим. І про таких недужих потрібно молитися особливо Найважливіша — молитва за безсмертну душу, якій згодом доведеться дати відповідь за всі ті діяння, які людина скоїла за життя.

Не відмовляв преподобний Агапіт нікому — ні в лікарській допомозі, ні в молитві. Не було в ньому ні гніву, ні озлобленості, навіть до тих, хто відверто намагався йому нашкодити. Будучи справжнім чадом Божим, він намагався зробити так, щоб і всі, хто знаходиться навколо нього, так само змогли хоч трохи наблизитися до Бога.

«Що властиво любові до ближнього? — розмірковує святитель Василій Великий. — Шукати не своїх вигод, але вигод улюбленого до користі душевної і тілесної». Так і святий Агапіт не шукав своєї вигоди, але через свою молитву просив у Бога зцілення для кожного стражденного, щоб через лікування тілесне він зміг отримати позбавлення і від душевних недугів.

Минуло вже багато століть з дня блаженної кончини святого Агапіта і подальшого прославлення його в лику святих угодників Божих, але пам’ять про нього зберігається в серцях і душах віруючих людей. І в день пам’яті преподобного в Свято-Успенську Києво-Печерську Лавру стікаються тисячі прочан і паломників, які моляться біля раки з мощами преподобного, просячи зцілення своїх тілесних і душевних недуг, просячи допомоги преподобного у всіх своїх справах, просячи його заступництва у Престолу Божого за кожного православного християнина.

Віримо і знаємо, що за молитвами одного з найславетніших святих Печерської обителі Господь усіх нас зміцнить в доброму здоров’ї для подальшого вдосконалення у нелегкій справі нашого спасіння. І нехай збереже всіх нас Господь!

Ієромонах Інокентій

(Підтоптаний)